2.4. Права осіб, що надають допомогу в сфері охорони здоров’я
Право на ефективний засіб правового захисту¹⁷⁹

ПРИКЛАДИ МОЖЛИВИХ ПОРУШЕНЬ

Лікарю, репутація якого постраждала внаслідок публікації в ЗМІ, в якій необґрунтовано і неправдиво звинувачувалось його у недбалості, відмовлено у відшкодуванні шкоди.

Медсестра не може оскаржити в судовому порядку рішення суду за трудовим спором.

НОРМИ ЗАКОНОДАВСТВА ТА ЇХ ТЛУМАЧЕННЯ

Стаття 2 (ч. 3) МПГПП:

Кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов’язується:

a) забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинено особами, що діяли як особи офіційні;

b) забезпечити, щоб право на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалося компетентною судовою, адміністративною чи законодавчою владою або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту;

c) забезпечити застосування компетентною владою засобів правового захисту, коли вони надаються.

• Існує очевидний зв’язок між правом на ефективний засіб правового захисту, правом на справедливий розгляд справи і/або належну правову процедуру, й, загалом, це положення необхідно враховувати в разі порушення будь-якої з гарантій, передбачених у ст. 14¹⁸⁰.
  
  
• Способи правового захисту повинні бути доступними й ефективними. Зазвичай спосіб правового захисту передбачає адекватну компенсацію, але в певних випадках відшкодуванням шкоди може стати повернення майна, поновлення у правах, такі заходи задоволення, як публічні вибачення, вшанування пам’яті, гарантії неповторення порушень і внесення змін до відповідних законів і практики, а також притягнення до відповідальності осіб, винних у порушеннях прав людини¹⁸¹.
  
  
• У межах виконання зобов’язань, які покладає ст. 2 (п. «a» ч. 3) МПГПП, держави повинні забезпечити встановлення права на засіб правового захисту компетентним судовим, адміністративним або законодавчим органом¹⁸². Ця гарантія може не застосовуватись, якщо не встановлено порушення МПГПП. А відтак, держава не зобов’язана дотримуватися такої процедури в усіх випадках, незалежно від ступеня необґрунтованості позову¹⁸³.

Стаття 2 (ч. 1) МПЕСКП:

Кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов’язується в  індивідуальному порядку і у порядку міжнародної допомоги та співробітництва, зокрема в економічній і технічній галузях, вжити в максимальних межах наявних ресурсів заходів для того, щоб забезпечити поступово повне здійснення визнаних у цьому Пакті прав усіма належними способами, включаючи, зокрема, вжиття законодавчих заходів.

• У багатьох випадках достатньо адміністративних форм правового захисту. Будь-які такі форми повинні бути доступними, недорогими, своєчасними та ефективними. Але нерідко доцільним є також подальше оскарження таких адміністративних процедур у судовому порядку. Існують деякі зобов’язання, які стосуються, наприклад, недопущення дискримінації (але в жодному разі не обмежуючись цим), щодо яких надання судового захисту прав у тій або іншій формі не має винятків¹⁸⁴.

Стаття 9 Декларації про право й обов’язок окремих осіб, груп та органів суспільства заохочувати й захищати загальновизнані права людини та основні свободи (Декларація ООН про правозахисників)¹⁸⁵:

Кожен правозахисник має право на користування ефективними засобами правового захисту й на захист у разі порушення їх прав. Це право включає право скаржитися на політику і дії державних органів та окремих посадових осіб. Своєю чергою, держава зобов’язана проводити негайне й безстороннє розслідування чи забезпечити проведення розслідування кожного разу, коли є розумні підстави вважати, що на території, яка перебуває під її юрисдикцією, відбулося порушення прав людини та основних свобод.

_{180 КПЛ. Загальний коментар Комітету з прав людини № 32, § 58.}

_{181 КПЛ. Загальний коментар Комітету з прав людини № 31, § 15 і 16.}

_{182 Там само, § 15.}

_{183 Казанцис проти Кіпру (972/01).}

_{184 КЕСКП. Загальний коментар № 9 (E/C.12/1998/24, CESCR), 3 грудня 1998 р.}

_{185 Декларація про право й обов’язок окремих осіб, груп та органів суспільства заохочувати й захищати загальновизнані права людини та основні свободи (Декларація ООН про права правозахисників), 9 грудня 1998 р. Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 53/144.}