RSSВерсія для друку
Права людини у сфері охорони здоров’я: практичний посібник

8.2.1. Судова форма захисту прав людини в сфері охорони здоров’я

б) захист прав людини у сфері охорони здоров’я у порядку кримінального судочинства

Для забезпечення захисту своїх прав у порядку кримінального судочинства фізичні особи чи уповноважені ними особи мають гарантоване ст. 94 Кримінально-процесуального кодексу України (далі – КПК України) право звернутись із заявами або повідомленнями про злочин, оформленими в усній або письмовій формах. Усну заяву заносять до протоколу, який підписують заявник і посадова особа, що прийняла заяву. Письмова заява повинна обов’язково бути підписана особою, від імені якої вона подається. При цьому заявника попереджають про відповідальність за неправдивий донос і фіксують це у протоколі.

Відповідно до ст. 97 КПК України, прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов’язані приймати заяви і повідомлення про вчинені або такі, що готуються, злочини, в тому числі й у справах, які не підлягають їх віданню. Стосовно заяви або повідомлення про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов’язані не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень:

  1. порушити кримінальну справу. Прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов’язані винести постанову про порушення кримінальної справи за наявності приводів і підстав, зазначених у ст. 94 цього Кодексу. У ст. 236-7 КПК України передбачено право на оскарження до суду постанови про порушення справи;

  2. відмовити в порушенні кримінальної справи. У ст. 236-1 КПК України гарантовано право на оскарження до суду постанови про відмову в порушенні кримінальної справи;

  3. направити заяву або повідомлення за належністю.

Якщо заява або повідомлення про злочин до порушення справи потребує перевірки, таку перевірку здійснюють прокурор, слідчий або орган дізнання в строк, що не перевищує десяти днів, шляхом відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів (наприклад, первинної медичної документації).

Слідчий, порушивши справу, провадить досудове слідство, яке завершується складанням обвинувального висновку або постанови про закриття справи згідно зі ст. 212 КПК України. Постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття кримінальної справи може бути оскаржена особою, інтересів якої вона стосується, або її представником на підставі ст. 236-5 КПК України.

За відсутності підстав для порушення кримінальної справи прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя своєю постановою відмовляють у порушенні кримінальної справи, про що повідомляють заінтересованих осіб і підприємства, установи, організації (ст. 99 КПК України). Але якщо матеріали перевірки містять дані про наявність у діянні особи адміністративного або дисциплінарного проступку, особа, що проводила перевірку, має право надіслати заяву компетентним органам для вжиття передбачених законодавством заходів впливу.

Розгляд справи у суді першої інстанції у порядку кримінального судочинства здійснюється відповідно до норм третього розділу КПК України.

При встановленні складу злочину в діяннях особи важливим, а часто й основним, джерелом доказів у медичній справі слугують експертиза і висновок експерта всупереч ст. 67 КПК України («Оцінка доказів»). Без висновків судово-медичної експертизи судові механізми захисту прав людини в сфері охорони здоров’я часто залишаються малоефективними, а кримінальне провадження справи за «медичною статтею» без з’ясування характеру та ступеня ушкоджень здоров’я, що належить до повноважень експертів, просто втрачає сенс (більш детально це питання висвітлено в підрозділі 8.4.1 ).

Важливим питанням провадження справ, особливо медичних, є дотримання строків розгляду. Зволікання з розглядом справи, звичайно, негативно впливає на ефективність і своєчасність захисту прав пацієнтів. На жаль, у правозастосовній практиці цей термін тлумачиться по-різному, особливо, коли йдеться про медичні справи. Відповідно до Листа Верховного Суду України від 25 січня 2006 р. та п. 36 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у Суду першої інстанції» від 12.06.2009 р. № 2, критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для справ всіх категорій (цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних). Це – складність справи, поведінка заявника та процесуальні дії суду. Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у разі нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при переданні або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів для дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторного направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

У кримінальному судочинстві строків для розгляду справ у суді не передбачено, лише зазначено, що судове засідання стосовно кожної справи відбувається безперервно, крім часу, призначеного для відпочинку (ст. 257 КПК України).
Водночас законодавець чітко визначив два інші строки, а саме:

  1. строк попереднього розгляду справи (ст. 241 КПК України):
    справа повинна бути призначена до попереднього розгляду не пізніше десяти діб, а у разі складності справи – не пізніше тридцяти діб з дня надходження її до суду

  2. строки призначення справи до розгляду в суді (ст. 256 КПК України):
    справа повинна бути призначена до розгляду в суді не пізніше десяти діб, а у випадках складності справи – не пізніше двадцяти діб з дня попереднього її розгляду.

Хочемо привернути увагу до проблематики цивільного позову в кримінальній справі, що гарантований ст. 28 КПК України.

  1. Цивільний позов може бути пред’явлений як під час досудового слідства і дізнання, так і під час судового розгляду справи, але до початку судового слідства. Відмова у позові в порядку цивільного судочинства позбавляє позивача права пред’явити той самий позов у кримінальній справі. Особа, яка не пред’явила цивільного позову в кримінальній справі, а також особа, цивільний позов якої залишився без розгляду, має право пред’явити його в порядку цивільного судочинства.

  2.  Одночасність розгляду судом кримінальної справи і цивільного позову сприяє повному, всебічному й об’єктивному дослідженню обставин справи, більш швидкому відшкодуванню заподіяної злочином матеріальної шкоди, полегшує потерпілому доказування підстав і розміру цивільного позову, дає значну процесуальну економію, усуваючи дублювання у роботі судів, що неминуче при окремому розгляді кримінальної справи і цивільного позову.

  3. Цивільний позов у кримінальній справі, пов’язаній з неналежним наданням медичної допомоги, повинен пред’являтись до закладу охорони здоров’я, а обвинувачений/підсудний виступатиме третьою особою, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача (хоча аналіз судової практики дає підстави стверджувати про те, що правозастосування у цьому контексті неуніфіковано. А відтак, нерідко в судах зустрічаються цивільні позови в кримінальних справах, які пред’являються до підсудного/обвинуваченого). Коли до кримінальної відповідальності буде притягуватись медичний працівник, що займається індивідуальною медичною практикою, то відповідачем у справі, пов’язаній з цивільним позовом, буде медик, який обвинувачується у вчиненні злочину.

  4. При розгляді цивільного позову в кримінальній справі з питань, не врегульованих КПК України, суд може керуватися відповідними нормами ЦПК України (п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1989 р. № 3).

Пам’ятайте!

До ст. 112 КПК України «Підслідність» 19.04.2007 р. внесено зміни, згідно з якими досудове слідство у справах про злочини, склад яких визначено в ст. 140 Кримінального кодексу України («Неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником»), провадять слідчі органи внутрішніх справ, як, відповідно, і за ст. 139 Кримінального кодексу України («Ненадання допомоги хворому медичним працівником»).


СУДОВА ФОРМА ЗАХИСТУ В ПОРЯДКУ КРИМІНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА