6.2.5. Обов’язок отримувати медичну допомогу без своєї згоди чи згоди законного представника у невідкладних випадках, коли існує реальна загроза життю

а) Конституція і закони України

Конституція України від 28.06.1996 р. [стаття 29 (ч. 1)].

«Кожна особа має право на… особисту недоторканність».

Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. [стаття 284 (ч. 5)].

«У невідкладних випадках, за наявності реальної загрози життю фізичної особи, медична допомога надається без згоди фізичної особи або її батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника».

Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19.11.1992 р. [стаття 43 (ч. 2)].

«Згода пацієнта чи його законного представника на медичне втручання не потрібна лише у разі наявності ознак прямої загрози життю пацієнта за умови неможливості отримання з об'єктивних причин згоди на таке втручання від самого пацієнта чи його законних представників.

в) Кодекс медичної етики

Етичний кодекс лікаря України, прийнятий і підписаний на Всеукраїнському з’їзді лікарських організацій та Х З’їзді Всеукраїнського лікарського товариства від 27.09.2009 р. [п. 3.5].

«Проведення лікувально-діагностичних заходів без згоди пацієнта дозволено тільки у випадках загрози його життю та здоров’ю у разі нездатності його адекватно оцінювати ситуацію».

ґ) Юридична практика

1. Приклад виконання обов’язку

У пацієнта було діагностовано пухлину нирки без метастазів і наявність постійної макрогематурії. Лікарі зазначили, що за життєвими показами пацієнту буде проведено операцію нефректомії. Пацієнт сумнівався, адже його попередили про високий ступінь ризику, пов’язаний з можливою тромбоемболією легеневої артерії і великою крововтратою, високу летальність.

2. Приклад порушення обов’язку

Жінка на п’ятому тижні вагітності звернулась в медичний заклад, щоб провести аборт. Під час цього медичного втручання сталася перфорація матки. Лікар відразу не діагностував ушкодження. Лише через добу, коли жінку госпіталізували в тяжкому стані, було виявлено перфорацію, але згоди на видалення матки жінка категорично не давала, пояснюючи це тим, що вона молода, ще не має дітей і не бажа є позбутися репродуктивної функції. Лікарі поінформували пацієнтку про можливі наслідки, взяли від неї письмову відмову і проводили медикаментозне лікування. Через кілька днів у реанімаційному відділення пацієнтка померла від полісептичного стану.

3. Випадок з практики

У дитячу обласну лікарню було госпіталізовано 10-річного хлопчика, який впав з балкона 3-го поверху й отримав ушкодження, що викликали крововтрату. Лікарі, провівши обстеження, встановили, що необхідне термінове переливання крові, однак батьки згоду на таке втручання не дали, мотивуючи тим, що така процедура може бути небезпечною для дитини, оскільки може відбутись зараження ВІЛ-інфекцією, гепатитом В і С. Лікарі поінформували батьків про можливі наслідки для їхнього сина, але батьки наполягали на тому, аби кров не переливали. Оцінивши загальний стан хворого, комісійно (на чолі з заступником головного лікаря з лікувальної роботи) медичні працівники вирішили, що альтернативні методи будуть у цьому випадку недієвими, медикаментозно зупинити таку кровотечу не вдається, компенсувати крововтрату іншими засобами неможливо, а відтак, за життєвими показами було прийнято рішення здійснювати переливання крові. Через кілька годин самопочуття пацієнта стабілізувалось. Батьки написали скаргу на дії медичних працівників до Головного управління охорони здоров’я Л. обласної державної адміністрації. За наказом начальника управління була створена комісія, яка встановила, що медичні працівники діяли в стані крайньої необхідності, медичне втручання проведено відповідно до чинного законодавства, за життєвими (абсолютними) показами. Батькам, викликаним на засідання комісії, яка розглядала їхню скаргу, пояснили усі можливі наслідки їхньої відмови для здоров’я дитини, адекватність дій медиків у такій ситуації. Конфлікт між батьками та лікарями на цьому було вичерпано.

д) Практичні поради

1. Цей обов’язок пацієнта кореспондує з правом медичного працівника здійснювати медичне втручання без згоди пацієнта та/або його законних представників.
2. Закон не містить жодного переліку невідкладних екстремальних випадків, які становлять реальну загрозу життю хворого, що дає лікарю право оперувати, застосовувати складні методи діагностики тощо без згоди самого хворого чи його законних представників.
3. Лікар, надаючи пацієнтові медичну допомогу в невідкладних випадках, діє в стані крайньої необхідності, тобто шкода, що заподіюється хворому, є меншою за відвернену.
4. Якщо лікар не вжив усіх заходів, необхідних для забезпечення успішного результату операції чи іншого медичного втручання, або іншим чином неналежно виконував професійні обов’язки, то у цих випадках стану крайньої необхідності не буде, і за несприятливого результату втручання лікар нестиме відповідальність за свої протиправні дії.
5. Див. також практичні поради в підрозділі 7.1.9.