RSSВерсія для друку
Права людини у сфері охорони здоров’я: практичний посібник

6.2.1. Обов’язок піклуватись про своє здоров’я та здоров’я дітей, не шкодити здоров’ю інших громадян

а) Конституція і закони України

Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. [статті 130,
133, 166].

«Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби:

  1. Свідоме поставлення іншої особи в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, карається арештом на строк до трьох місяців або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
  2. Зараження іншої особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби особою, яка знала про те, що вона є носієм цього вірусу, карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років…» (ст. 130).

«Зараження венеричною хворобою:

  1. Зараження іншої особи венеричною хворобою особою, яка знала про наявність у неї цієї хвороби, карається виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк…» (ст. 133).

«Злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування:

Злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки, карається обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк» (ст. 166).

Кодекс України про адміністративні правопорушення від
07.12.1984 р. [стаття 173-2].

«Вчинення насильства в сім’ї, тобто умисне вчинення будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров’ю потерпілого, а так само невиконання захисного припису особою, стосовно якої він винесений, непроходження корекційної програми особою, яка вчинила насильство в сім’ї, тягнуть за собою громадські роботи на строк від тридцяти до сорока годин або адміністративний арешт на строк до семи діб. Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень,передбачених частиною першою цієї статті,- тягнуть за собою громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин або адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб».

 

Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19.11.1992 р. [статті 10 (п. «а»), 32].

«Громадяни України зобов’язані піклуватись про своє здоров’я та здоров’я дітей, не шкодити здоров’ю інших громадян» (п. «а» ст. 10).

Про забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення: Закон України від 24.02.1994 р. [статті 5 (ч. 1, 2, 3), 21 (ч. 2)].

«Громадяни зобов’язані піклуватися про своє здоров’я та здоров’я і гігієнічне виховання своїх дітей, не шкодити здоров’ю інших громадян (ч. 1 ст. 5).

Про попередження насильства в сім’ї: Закон України від 15.11.2001 р. [стаття 1].

«Фізичне насильство в сім’ї – умисне нанесення одним членом сім’ї іншому члену сім’ї побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести або призвело до смерті постраждалого, порушення фізичного чи психічного здоров’я, нанесення шкоди його честі і гідності».

б) Підзаконні нормативно-правові акти

Концепція розвитку охорони здоров’я населення України: Указ Президента України від 07.12.2000 р. №1313/2000 [розділ 2 «Державна політика в сфері охорони здоров’я», розділ 5 «Створення умов для здорового способу життя»].

Міжгалузева комплексна програма «Здоров’я нації» на 2002–2011 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 р. № 14 [розділ 1 п. 14, розділ 3 п. 2, 4, 6, 11, розділ 4 п. 5, розділ 7 п. 7, розділ 8 п. 3, 5, розділ 9 п. 1, 3,
розділ 10 п. 8, розділ 13 п. 5, розділ 14 п. 1, 2, 5, розділ 16 п. 2, 5, 8, розділ 17 п. 1, 4, 9, розділ 19, розділ 27 п. 2, розділ 37 п. 3, 5].

Національний план розвитку системи охорони здоров’я на період до 2010 року: Постанова Кабінету Міністрів України від 13.06.2007 р. № 815 (п. 8).

Концепція управління якістю медичної допомоги у галузі охорони здоров’я в Україні на період до 2020 року: Наказ МОЗ України від 01.08.2011 р. № 454. 

З-поміж завдань Концепції передбачено створення стимулів для здорового способу життя населення.

в) Кодекс медичної етики

Етичний кодекс лікаря України, прийнятий і підписаний на Всеукраїнському з’їзді лікарських організацій та Х З’їзді Всеукраїнського лікарського товариства від 27.09.2009 р. [п. 3.5.].

«Лікар повинен захищати інтереси дитини чи хворого, який не може самостійно прийняти рішення, якщо очевидно, що інтереси його життя і здоров’я байдужі оточуючим чи недостатньо ними усвідомлюються».

ґ) Юридична практика

1. Приклад виконання обов’язку

10-річній дівчинці лікарі поставили «страшний» діагноз – «рак крові». Батьки на лікування витратили усі кошти, продали все своє нерухоме майно. Дитина перебувала у лікарні майже два роки (пройшовши болісні медичні процедури). Лікарі прогнозували дитині тривалість життя 6 місяців. Проте батьки дівчинки піклувались про не ї, роблячи усе можливе та неможливе для збереження її життя. Усе це дало позитивний результат – стан пацієнтки покращився, вона перебуває у стані ремісії.

2. Приклад порушення обов’язку

До лікаря-педіатра на прийом потрапила дівчинка 7 років, яка мала низку захворювань. Як з’ясувалось, до 6 років дитина виховувалася у бабусі в селі і була цілком здоровою. Коли батьки забрали дочку до м. К. і відразу віддали до школи, вона раптом почала часто хворіти. Батьки не приділяли достатньої уваги скаргам дитини на здоров’я та не звертались до медичних працівників. Через 3 місяці дівчинка потрапила до лікарні не лише зі скаргами на біль у животі, вона почала затинатися, у неї з’явилися енурез, плаксивість, роздратування і порушення сну. Медик пояснив батькам, що першопричиною дитячих хвороб є неналежне піклування про здоров’я дитини.

3. Випадок з практики

Гр. Ю., яка виховувала трирічного сина, було винесено захисний припис, відповідно до ст. 13 Закону України «Про попередження насильства в сім’ї», оскільки перед тим до неї працівником кримінальної служби у справах дітей вже було застосовано офіційне попередження за вчинення фізичного насильства щодо своєї дитини, а саме невжиття заходів щодо лікування. Дитину було госпіталізовано в дитячу міську клінічну лікарню з лівобічною пневмонією, ускладненою плевритом, сильною інтоксикацією. Швидку медичну допомогу викликали сусіди, побачивши стан дитини, оскільки матір виховувала сина сама, вела легковажний спосіб життя, не приділяла дитині уваги, не зверталась за медичною допомогою, навіть коли це стало необхідним.

д) Практичні поради

  1. Складовою фізичного насильства в сім’ї є порушення фізичного чи психічного здоров’я одного з членів сім’ї іншим членом сім’ї.
  2. До кола членів сім’ї належать:
    1) особи, які перебувають у шлюбі;
    2) особи, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою;
    3) їхні діти;
    4) особи, які перебувають під опікою чи піклуванням;
    5) особи, які є родичами прямої або непрямої лінії споріднення за умови спільного проживання.
  3. Способами реагування на насильство у сім’ї є:
    1) форми реагування служби дільничних інспекторів міліції та кримінальної міліції у справах дітей – офіційне попередження, захисний припис;
    2) притягнення до адміністративної відповідальності;
    3) притягнення до кримінальної відповідальності.
  4. Слід пам’ятати про механізм, визначений у ч. 5 ст. 43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», що стосується відмови від медичного втручання, яку здійснює законний представник пацієнта і яка може мати для останнього тяжкі наслідки. У цьому нормативному положенні закріплено обов’язок лікаря повідомити про таку відмову та її наслідки для пацієнта органам опіки і піклування, що є одними із органів, які, згідно з ст. 3 Закону України «Про попередження насильства в сім’ї», віднесено до кола тих, на які покладається здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї.