26 лютого 2020 року Другий сенат Конституційного Суду ФРН ухвалив рішення щодо евтаназії. Це стало приводом для поновлення фахової дискусії у питанні обсягу реалізації людиною права на життя, гарантованого ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Німецький конституційний поштовх
Суть юридичної позиції рішення КС ФРН зводиться до наступного. Загальне право особистості в поєднанні зі Статтею 1 пункту 1 Німецького Цивільного укладення (далі-НЦУ) включає в якості вираження особистої автономії право на самостійну смерть. Право померти на основі самовизначення включає свободу накласти на себе руки. Таке рішення людини відмовитись самостійно від продовження свого життя обумовлено його розумінням щодо якості свого життя і бачення припинення власного існування. Держава і суспільство має поважати рішення особи як акт автономного самовизначення.
Так як рішення накласти на себе руки включає в себе свободу і можливість звертатись з цією метою за допомогою до третіх осіб і просити про допомогу в тій мірі, в якій вона пропонується.
Заходи, яких вживає держава мають непрямий або фактичний вплив і також може обмежувати основні права і тому повинні бути достатньо обгрунтовані Конституцією. Статтею 217 Кримінальним кодексом ФРН чітко вказано заборону на пропаганду самогубств и це де-факто унеможливлює самогубців використовувати вибрану ними допомогу третіх осіб. І ми розуміємо, що особа знову ж таки обмежена у власному виборі.
Повинна бути дотримана сувора домірність щодо заборони заохочення таких самогубств. При розгляді питання про розумність слід враховувати, що регулювання питання про можливість здійснення самогубства знаходиться в полі напруги між різними аспектами захисту відповідно до конституційного права.
Повага основоположного права на самовизначення, яке включає також кінець власного життя тих, хто бере відповідальність та вирішує накласти на себе руки, і особа шукає підтримки в цьому, а це суперечить обов’язкам держави захищати самостійність самогубців і крім того, високу правову цінність життя.
Високий статус, який надається конституцією автономії і життю принципово вирішує чи можливий ефективний превентивний захист і чи може бути також виправданим за допомогою кримінального права, якщо правова система та деякі форми допомоги при самогубстві караються, а вони повинні забезпечувати, незважаючи на заборону доступу до добровільної допомоги при самогубстві в окремих випадках, реальність цієї можливості.
