Щороку одна ВІЛ-інфікована людина, яка не приймає спеціальні ліки, передає свою хворобу ще двом здоровим людям.
Статистика показує, що з 2010 року соціальний портрет українців, що хворіють на В
ІЛ, суттєво змінився.
Якщо шість років тому доля звичайного населення була лише 25% (інші 75% – ув’язнені, наркозалежні, представники ЛГБТ, працівники секс-індустрії та інші так звані групи ризику), то у 2016 році цей показник досяг вже 46 відсотків.
Соціальний портрет хворого змінюється тому, що люди із середовища ВІЛ/СНІДу потроху вчаться жити із хворобою, інше населення ж мало обізнане з цієї теми та не знає "кухні".
"Українська правда. Життя" спробувала дізнатися, хто і як живе із ВІЛом в Україні, та що потрібно, аби зупинити у нас його епідемію.
ПОСТАНОВКА ДІАГНОЗУ Є ШАНСОМ ЖИТИ
ВІЛ-хворими в Україні є близько 1% населення. Такою є оцінка експертів програми ООН з ВІЛ/СНІДу UNAIDS.
Ми на другому місці по розповсюдженню у Європі, на першому – Росія.
При цьому, кожен другий не знає про свій діагноз, тож офіційно на обліку наразі знаходяться лише трохи більше 130 тисяч осіб.
"Діагноз ВІЛ не є загрозою. Постановка діагнозу є шансом жити далі. На жаль, ми маємо специфічну спадщину в галузі культури і ставлення до людей з діагнозом. Колосальна кількість людей з ВІЛ ставляться до свого діагнозу як до моральної оцінки… та бояться знати правду про стан свого здоров'я", – пояснює Дмитро Шерембей, голова Координаційної Ради благодійної організації "Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД" (далі – БО "Мережа").
Станом на 1 вересня 2016 року лише 68 тисяч офіційно зареєстрованих отримували спеціальні ліки – антиретровірусну терапію (АРТ), – жили звичайним життям, народжували здорових дітей та не становили загрози для суспільства.
Між рівнем хворих, що постійно отримують лікування, та епідемією ВІЛ/СНІД в країні є прямий зв'язок – вірус пригнічується, і люди не здатні інфікувати інших. Наприклад, Таїланд став першою країною в Азії, якій вдалося повністю зупинити передачу ВІЛ-інфекції від матері до дитини.
До 2030 року держави-члени ООН зобов’язалися досягти амбітної мети з припинення епідемії СНІДу та туберкульозу. У 2015 році Україна теж взяла на себе це зобов'язання.
Стратегія об’єднаної програми ООН з ВІЛ/СНІД має назву "90-90-90".
Це означає, що 90% ВІЛ-інфікованих мають знати, що вони інфіковані. 90% людей із ВІЛ повинні перебувати на антиретровірусній терапії, і в 90% з них вірус в крові має пригнічуватися.
