RSSВерсія для друку
Сенюта Ірина Ярославівна

DOI: https://doi.org/10.25040/medicallaw2017.01.055    

Med. pravo., 2017; 1(19): 55-66

УДК 347.12

СЕНЮТА ІРИНА ЯРОСЛАВІВНА

кандидат юридичних наук, доцент, завідувач кафедри медичного права Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, головний редактор науково-практичного журналу «Медичне право», адвокат, президент ГО «Фундація медичного права та біоетики України», член Всесвітньої асоціації медичного права та Європейської асоціації медичного права

 Дефекти надання медичної допомоги: поняття і види

Запропоновано дефініції терміносполучень щодо дефектів надання медичної допомоги, з’ясовано особливості кожного з видів дефектів з виробленням пропозицій для удосконалення національної нормативно-правової бази, оптимізації правореалізації і правозастосування. Розкрито специфіку розгляду медичних справ з проекцією на спектр дефектів надання медичної допомоги. Дослідження проведено крізь призму аналізу доктрини та судової практики, аби здійснити чітке розмежування кожного з дефектів і викристалізувати характерні ознаки нещасного випадку, лікарської помилки та професійного злочину.

Ключові слова: дефекти надання медичної допомоги, лікарська помилка, нещасний випадок, професійний злочин, медичне право.

Одним з найбільш складних питань теорії медичного права є правова
кваліфікація дефектів надання медичної допомоги. На компетентні органи
влади та інші інституції покладається здійснення оцінки якості медичної
допомоги і встановлення, за необхідності, виду дефекту надання такої
допомоги. Інститут «дефекту надання медичної допомоги» тісно пов’язаний
з інститутом «юридичної відповідальності у сфері охорони здоров’я», адже
за результатами визначення наслідків надання медичної допомоги може
постати питання про притягнення до відповідальності. Випадки з медич-
ної практики, які мають несприятливий результат, піддаються оцінці
на предмет встановлення виду дефекту, кожен з яких породжує різні
юридичні наслідки. Нормативні прогалини, колізії правозастосування у
судовій практиці яскраво свідчать про складність проблематики та необ-
хідність комплексного підходу до її вирішення.
Обрана для дослідження тема становить науковий інтерес і була пред-
метом вивчення як вітчизняних, так і зарубіжних учених, з-поміж яких
С. Антонов, В. Вітер, І. Давидовський, Т. Заварза, Р. Майданик, Я. Радиш,
А. Савицька, Ю. Сізінцова, С. Стеценко, Р. Титикало. У наукових публіка-
ціях окреслена проблематика висвітлена фрагментарно, найбільш повно
розкрито лікарську помилку, проте ще залишаються численні доктри-
нальні прогалини, які потребують ґрунтовного вивчення і подальшого
нормативного врегулювання. Мета статті полягає у формуванні понятійно-категоріального апарату
щодо дефектів надання медичної допомоги та з’ясування особливостей
кожного з видів дефекту з виробленням пропозицій щодо удосконалення
національної нормативно-правової бази, а також правореалізації та пра-
возастосування.

У медичній і юридичній доктринах тематика дефектів надання медич-
ної допомоги ставала предметом дослідження не раз, проте це не вирішило
проблеми універсальності трактування конструкцій. З-поміж дефініцій
терміносполучення «дефект надання медичної допомоги» у наукових дже-
релах трапляються такі: 1) неналежне здійснення діагностики, лікування
хворого, організації медичної допомоги, яке призвело або могло призвести
до несприятливого результату медичного втручання [1, с. 451]; 2) нена-
лежне виконання медичним працівником своїх професійних обов’язків,
яке зумовило помилкову профілактику, діагностику, лікування пацієнта і
спричинило несприятливий наслідок [2]; 3) неналежне здійснення діагнос-
тики, лікування хворого, організації медичної допомоги, яке призвело або
могло призвести до негативних наслідків у стані здоров’я хворого [3, с. 35].
Як видається з аналізу наведених дефініцій: по-перше, обсяг визначень
звужено, адже, зокрема, дефект може настати і при реабілітації, яка є
складовою медичної допомоги; по-друге, не лише дія, а й бездіяльність
може бути дефектом, тому невиконання також породжує негативний
результат при здійсненні медичної практики.
Під дефектом надання медичної допомоги розуміємо неякісне здій-
снення профілактики, діагностики, лікування, реабілітації, а також орга-
нізації їх надання, пов’язане з неналежним чи належним виконанням
(невиконанням) медичним працівником своїх професійних обов’язків, що
спричинило чи могло спричинити для пацієнта несприятливі наслідки.
Аналіз медико-правової практики дає підстави твердити, що причи-
нами дефектів, для прикладу, є: низький рівень кваліфікації медичних
працівників; недбале та несумлінне виконання медичними працівниками
своїх професійних обов’язків, неналежна організація надання медичної
допомоги; недотримання стандартів у сфері охорони здоров’я; формальне
ставлення до пацієнта.
З метою детального дослідження проблематики дефектів варто роз-
глянути їх види. У доктрині медичного права є чимало класифікацій,
здійснених за різними критеріями:
1) за етапами надання медичної допомоги: дефекти догоспітального
періоду, дефекти амбулаторного періоду, дефекти стаціонарного
періоду;
2) за складовими медичної допомоги: дефекти лікування, дефекти
профілактики, дефекти діагностики, дефекти реабілітації;
3) за оцінкою юридичного наслідку: нещасні випадки, лікарські
помилки, професійні злочини.
У межах цієї статті глибше висвітлимо види дефектів за оцінкою
юридичного наслідку.

Одним з найбільш контроверзійних дефектів є нещасний випадок
як поняття, що не має нормативного обсягу: зацікавлені особи в кож-
ному конкретному клінічному випадку намагаються його максимально
розширити, що спостерігається і в судовій практиці, нерідко тлумачачиМета статті полягає у формуванні понятійно-категоріального апарату
щодо дефектів надання медичної допомоги та з’ясування особливостей
кожного з видів дефекту з виробленням пропозицій щодо удосконалення
національної нормативно-правової бази, а також правореалізації та пра-
возастосування.

У медичній і юридичній доктринах тематика дефектів надання медич-
ної допомоги ставала предметом дослідження не раз, проте це не вирішило
проблеми універсальності трактування конструкцій. З-поміж дефініцій
терміносполучення «дефект надання медичної допомоги» у наукових дже-
релах трапляються такі: 1) неналежне здійснення діагностики, лікування
хворого, організації медичної допомоги, яке призвело або могло призвести
до несприятливого результату медичного втручання [1, с. 451]; 2) нена-
лежне виконання медичним працівником своїх професійних обов’язків,
яке зумовило помилкову профілактику, діагностику, лікування пацієнта і
спричинило несприятливий наслідок [2]; 3) неналежне здійснення діагнос-
тики, лікування хворого, організації медичної допомоги, яке призвело або
могло призвести до негативних наслідків у стані здоров’я хворого [3, с. 35].
Як видається з аналізу наведених дефініцій: по-перше, обсяг визначень
звужено, адже, зокрема, дефект може настати і при реабілітації, яка є
складовою медичної допомоги; по-друге, не лише дія, а й бездіяльність
може бути дефектом, тому невиконання також породжує негативний
результат при здійсненні медичної практики.
Під дефектом надання медичної допомоги розуміємо неякісне здій-
снення профілактики, діагностики, лікування, реабілітації, а також орга-
нізації їх надання, пов’язане з неналежним чи належним виконанням
(невиконанням) медичним працівником своїх професійних обов’язків, що
спричинило чи могло спричинити для пацієнта несприятливі наслідки.
Аналіз медико-правової практики дає підстави твердити, що причи-
нами дефектів, для прикладу, є: низький рівень кваліфікації медичних
працівників; недбале та несумлінне виконання медичними працівниками
своїх професійних обов’язків, неналежна організація надання медичної
допомоги; недотримання стандартів у сфері охорони здоров’я; формальне
ставлення до пацієнта.

З метою детального дослідження проблематики дефектів варто роз-
глянути їх види. У доктрині медичного права є чимало класифікацій,
здійснених за різними критеріями:
1) за етапами надання медичної допомоги: дефекти догоспітального
періоду, дефекти амбулаторного періоду, дефекти стаціонарного
періоду;
2) за складовими медичної допомоги: дефекти лікування, дефекти
профілактики, дефекти діагностики, дефекти реабілітації;
3) за оцінкою юридичного наслідку: нещасні випадки, лікарські
помилки, професійні злочини.
У межах цієї статті глибше висвітлимо види дефектів за оцінкою
юридичного наслідку.
Одним з найбільш контроверзійних дефектів є нещасний випадок
як поняття, що не має нормативного обсягу: зацікавлені особи в кож-
ному конкретному клінічному випадку намагаються його максимально
розширити, що спостерігається і в судовій практиці, нерідко тлумачачи лікарські помилки чи навіть професійні злочини як нещасні випадки,
створюючи при цьому умови для уникнення відповідальності. У науковій
літературі виявлено такі дефініції аналізованого термінологічного сло-
восполучення: 1) несприятливий результат, що став результатом неспри-
ятливого збігу обставин, які не можна було передбачити та попередити
при добросовісному ставленні медичного працівника до своїх обов’язків
[3, с. 44]; 2) дефект надання медичної допомоги, пов’язаний з випадковим
збігом обставин, які лікар, діючи правомірно, в рамках посадових інструк-
цій і відповідно до прийнятих у медицині методів і способів лікування
(діагностики), не міг передбачити і запобігти [1, с. 459]; 3) несприятливі
результати діагностичних і лікувальних процедур, операції чи інших
медичних втручань, пов’язані з випадковими, неочікуваними обстави-
нами, при яких медичний працівник не може передбачити і попередити
виникнення ускладнень [4]. Наведені визначення схожі, проте не охоп-
люють усього спектру медичної допомоги, де можуть виникати нещасні
випадки, а також важливими є ознаки, які характеризують збіг обставин,
що є основоположними для цього поняття.
Під нещасним випадком розуміємо вид дефекту надання медичної
допомоги, пов’язаний з належним виконанням медичним працівником
своїх професійних обов’язків, згідно з нормативних актів, і надання ним
медичної допомоги, відповідно до стандартів у сфері охорони здоров’я і
локальних протоколів, який породжений внаслідок раптово виникаючого,
непередбачуваного, непереборного й невідворотного збігу обставин, за
яких заподіяно шкоду здоров’ю пацієнта або настала його смерть.
Характерною ознакою нещасного випадку є те, що медичний праців-
ник діє відповідно до стандартів і локальних протоколів, належно вико-
нує свої професійні обов’язки. Підставою для звільнення від юридичної
відповідальності є відсутність протиправності діяння та вини медичного
працівника.
Нечисленною у цьому контексті є судова практика, але важливо зро-
зуміти алгоритм розмежування різних видів дефектів та обґрунтування
конкретного з них на практиці. Яскравим прикладом з судової зали є
справа, в якій медичного працівника притягали до кримінальної від-
повідальності за трьома епізодами, пов’язаними з недоліками надання
медичної допомоги, які суд, ухвалюючи вирок у справі, кваліфікував як
нещасні випадки. Розгляньмо один з них, щоб проілюструвати проблеми
правозастосування.
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області, розглянувши
у відкритому судовому засіданні, в залі суду, матеріали кримінальної
справи по обвинуваченню ОСОБА_2 (на момент інкримінованого йому
злочину – працюючого завідувачем урологічного відділення обласної
клінічної лікарні, лікарем вищої кваліфікаційної категорії за спеціаль-
ністю «урологія» та лікарем-хірургом другої кваліфікаційної категорії
урологічного відділення обласної клінічної лікарні), у вчиненні зло-
чину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, ухвалив вирок, визнавши
ОСОБА_2, обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140
КК України, невинним і судом виправданим (справа №712/18839/12) [5].
Згідно з пред’явленим обвинуваченням, ОСОБА_2 інкримінується
неналежне виконання ним як завідувачем відділення урології обласної клінічної лікарні та медичним працівником своїх професійних обов’язків
внаслідок несумлінного ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки
для хворих ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 та проявилось, зокрема, в
такому:
– непроведення належного передопераційного обстеження хворого
ОСОБА_3, без висновку УЗД жовчного міхура, діагностування конкре-
менту жовчного міхура, загального аналізу сечі, без встановлення групи
крові хворого, лікар встановив діагноз «хронічний калькульозний холе-
цистит» (жовчно-кам’яна хвороба), при цьому оформив клінічний розбір
і неповний за змістом передопераційний епікриз, призначивши опера-
тивне втручання, – лапароскопічну холецистектомію (видалення жовчного
міхура). Встановивши хворому ОСОБА_3 діагноз «хронічний калькульоз-
ний холецистит», не госпіталізував хворого в профільне хірургічне від-
ділення, де є медичний персонал, підготовлений для проведення таких
операцій і післяопераційного спостереження хворого, виконав хворому
ОСОБА_3 лапароскопічну холецистектомію з використанням лапароскопа,
не зазначивши в протоколі оперативного втручання інформації про сам
жовчний міхур (гострий чи хронічний холецистит), складність оперативного
втручання, наявність інтраопераційного ускладнення, кількість і місця
встановлених дренажних трубок. Внаслідок неналежного виконання свої
службових обов’язків, несумлінного та недбалого ставлення до них лікар
ОСОБА_2 виконав хворому ОСОБА_3 лапароскопічну холецистектомію
неякісно, непрофесійно, з ятрогенним пошкодженням правої печінкової
протоки, в результаті чого ІНФОРМАЦІЯ_2 стан хворого погіршився, йому
повторно виконано оперативне втручання – лапаротомію, під час якого
виявлено загальний жовчно-фібринозний перитоніт, гостру паралітичну
кишкову непрохідність, інтраопераційне пошкодження правої печінкової
протоки, внаслідок чого за наростання явищ серцево-судинної недостат-
ності ІНФОРМАЦІЯ_2 о 18.00 год ОСОБА_3 помер.
За матеріалами кримінального провадження проведено судово-
медичну експертизу Закарпатським обласним бюро СМЕ, згідно з виснов-
ком комісійної експертизи № 28 від 17.03.2005 р. констатовано: смерть
ОСОБА_3 зумовлена інтраоперативним пошкодженням позапечінкових
жовчних протоків, що призвело до жовчовитікання у черевну порожнину
з розвитком жовчного перитоніту, що і стало безпосередньою причиною
смерті. Лікарські помилки і неправильна тактика лікування хворого
ОСОБА_3, на думку експертів, перебувають у прямому причинному зв’язку
з настанням його смерті.

Як зазначає суд, це пошкодження належним чином ретельно проана-
лізоване та надано обґрунтовані відповіді у висновку комісійної судово-
медичної експертизи № 385 від 19.03.2007 р., підготовленому експертами
Головного бюро СМЕ МОЗ України із залученням спеціалістів Інституту
хірургії та трансплантології АМН України, в якому зазначено, що, згідно
зі світовими стандартами лікування, жовчнокам’яна хвороба є прямим
показом до виконання оперативного втручання, незалежно від клінічної
норми, тому покази для оперативного лікування хворого ОСОБА_3 були.
З огляду на результати передопераційного обстеження ризик опера-
тивного втручання (лапароскопічна холецистомія) був невисокий, тобто
оперативне лікування було виправданим, обрана методика оперативного втручання також була виправдана та застосована правильно. Все це дає
підстави вважати, що визначальною причиною смерті став крововилив
у ліву надниркову залозу, що виник на тлі жовчного перитоніту. Отож,
між наданням гр. ОСОБА_3 медичної допомоги і настанням його смерті
прямого причинно-наслідкового зв’язку немає. Діагноз хворого ОСОБА_3
загалом встановлений правильно.
З матеріалів кримінальної справи, аналізу дій ОСОБА_2 як лікуючого
лікаря, згідно з висновками експертів Головного бюро СМЕ МОЗ України
та Харківського обласного бюро СМЕ, випливає, що ОСОБА_2 не перед-
бачав і не міг передбачити настання суспільно небезпечних наслідків з
урахуванням конкретної ситуації. Як зазначає суд, у цьому випадку може
мати місце нещасний випадок (казус), уникнути якого не можна навіть
за найсумліннішого ставлення до своїх професійних обов’язків і який
може бути зумовлений особливою складністю діагностування хвороби,
анатомічними, фізіологічними властивостями організму конкретної особи,
атиповим розвитком хвороби.

Наведений приклад є хрестоматійним, з одного боку, адже ілюструє
ті труднощі, які постають на практиці при розмежуванні різних видів
дефектів надання медичної допомоги, а також свідчить про визначальну
роль причинно-наслідкового зв’язку при притягненні до юридичної
відповідальності. З іншого боку, цей приклад є контроверзійним, адже
породжує чимало правових питань, залишає «післясмак несправедли-
вості» та багато обставин «поза кадром» без належної оцінки, з огляду
й на неймовірну негативну систематичність медичного працівника і
неодноразові вказівки експертів на недоліки у виконанні професій-
них обов’язків лікарем. Варто погодитись з науковцями, які важли-
вим чинником правової кваліфікації дефектів надання медичної допо-
моги вважають існування причинно-наслідкового зв’язку між діями
медичного працівника і негативними наслідками для здоров’я пацієнта
[1, с. 453–454]. Стосовно кожного епізоду справи проведено не одну
комісійну судово-медичну експертизу, експерти в яких дійшли різних
висновків: від лікарської помилки до відсутності причинно-наслідкового
зв’язку між наслідками і діями лікаря. Суд вирішив, що в усіх трьох
епізодах має місце нещасний випадок, а він не є кримінально караним,
відтак, ухвалив виправдувальний вирок.
Найбільш «популярним» видається такий вид дефекту, як лікарська
помилка, з огляду на те, що нерідко лікарську помилку проектують і на
професійні злочини. Відтак, обидва види дефектів, позначені єдиним
терміносполученням «лікарська помилка», примножують його «славу».
Нормативного визначення поняття «лікарська помилка», як і поняття
«нещасний випадок», немає. Проте законодавче обрамлення цих терміносполучень
дало б підстави для чіткої викристалізації їх ознак. У літератур-
них джерелах серед усіх дефектів надання медичної допомоги лікарській
помилці приділено найбільше уваги, в т. ч. формулюванню дефініції цієї
правової конструкції. Зокрема, на думку О. Прасова, медичні помилки
необхідно розглядати в широкому та вузькому значеннях. У широкому
значенні – це будуть як винні, так і невинні діяння, а у вузькому – лише
невинні діяння медичних працівників [6, с. 9]. Я. Радиш, І. Бедрик,
Л. Радиш, П. Кузьмінський визначають медичну помилку як помилкову дію чи бездіяльність медичного персоналу, що проявилися у неправиль-
них наданні (ненаданні) допомоги, діагностиці захворювань і лікуванні
хворих (потерпілих) та реально погіршили стан пацієнта чи призвели
до спричинення шкоди здоров’ю або життю особи, які характеризуються
як добросовісний заблуд за відсутності ознак халатності, зловмисного чи
необережного проступку та злочинного невігластва [7, с. 57].
На нашу думку, лікарська помилка – вид дефекту надання медичної
допомоги, що становить неналежне виконання (невиконання) медичним
працівником професійних обов’язків внаслідок суб’єктивної чи об’єктивної
помилки, не пов’язане з недбалим і несумлінним до них ставленням, що
спричинило шкоду здоров’ю пацієнта.
Характерними ознаками лікарської помилки є: 1) настання цивільно-
правової відповідальності за результатами правової кваліфікації діяння;
2) тонка межа з професійними злочинами і відмінність за обсягом шкоди:
при злочинах – тяжкі наслідки, що є оцінним поняттям, проте, як правило,
передбачають смерть, тяжкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Окрім того, відмінність полягає у добросовісності помилки, не пов’язаної з
недбалим і несумлінним ставленням до виконання професійних обов’язків;
3) «Академічний тлумачний словник української мови» пояснює слово
«помилка» як «неправильність, неточність у якому-небудь механізмі, пристрої, в якійсь схемі, карті тощо» [8]. Як видається, медичний працівник
вчиняє діяння всупереч стандартам у сфері охорони здоров’я і локальним
протоколам, помиляючись внаслідок суб’єктивних (низький рівень квалі-
фікації, недооцінка чи переоцінка консультаційного висновку, результа-
тів консиліуму тощо) чи об’єктивних (тяжкість стану хворого, відсутність
необхідного медичного обладнання тощо) чинників.
Судова практика містить приклади притягнення до відповідальності
медичних працівників за вчинення діяння, що кваліфікується як лікар-
ська помилка. Для прикладу, Апеляційний суд Дніпропетровської області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську
цивільну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої медико-сані-
тарної частини № 9 м. Жовті Води на рішення Жовтоводського міського
суду Дніпропетровської області від 01 липня 2011 р. за позовом ОСОБА_2
до Спеціалізованої медико-санітарної частини № 9 м. Жовті Води (далі –
СМЧ № 9), треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4 про відшкодування матері-
альної та моральної шкоди, постановив ухвалу від 02.02.2012 р. (справа
№ 22-ц/490/47/12) [5], залишивши рішення першої інстанції без змін, яким
позов ОСОБА_2 задоволено частково, на її користь з відповідача стягнуто
моральну шкоду 10000 грн, 8 грн 50 коп. – витрати на сплату судового
збору, 30 грн – витрати інформаційно-технічного забезпечення розгляду
справи, 150 грн – послуги адвоката. Як зазначено в ухвалі, «Колегія суддів
вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що розшифрування
флюорографії проведено некваліфіковано, має місце лікарська помилка,
яка проявилася у недіагностуванні наявного об’ємного утворення у серед-
остінні, що перебуває у причинному зв’язку з моральними стражданнями,
яких зазнала позивачка, проте помилково до обставин, що мали місце у
2002 р., застосував вимоги ст. 1172 ЦК України».
Ще одним видом дефектів є професійні злочини, під яким розуміємо
умисне або необережне діяння, вчинене медичним працівником при виконанні професійних та/або службових обов’язків, заборонене кримінальним законом, що є підставою кримінальної відповідальності.
Медичний працівник за своїм спеціальним правовим статусом є спе-
ціальним суб’єктом вчинення злочину з позиції кримінального права.
Крім своїх професійних функцій, медичні працівники можуть виконувати
службові, отож, бути суб’єктом злочинів у сфері службової діяльності, що
може негативно впливати на надання чи організацію надання медичної
допомоги. Відтак, можна виокремити дві групи злочинів, передбачених
Кримінальним кодексом України (далі – КК України): 1) професійні
медичні злочини; 2) службові медичні злочини.
До першої класифікаційної групи належать злочини, безпосередньо
пов’язані з наданням медичної допомоги: а) неналежне виконання профе-
сійних обов’язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту
людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 131); б) розголо-
шення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зара-
ження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної
хвороби (ст. 132); в) незаконне проведення аборту (ст. 134); г) неналежне
виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей (ст. 137);
ґ) незаконна лікувальна діяльність (ст. 138); д) ненадання допомоги хво-
рому медичним працівником (ст. 139); е) неналежне виконання профе-
сійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником (ст. 140);
є) порушення прав пацієнта (ст. 141); ж) незаконне проведення дослідів
над людиною (ст. 142); з) порушення встановленого законом порядку трансплантації
органів або тканин людини (ст. 143); и) насильницьке донорство
(ст. 144); і) незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145); ї) під-
міна дитини (ст. 148); й) незаконне поміщення в психіатричний заклад
(ст. 151); к) незаконна видача рецепта на право придбання наркотичних
засобів або психотропних речовин (ст. 319) тощо.
Другу класифікаційну групу становлять злочини у сфері службо-
вої діяльності, які при екстраполюванні на царину охорони здоров’я
утворюють групу службових медичних злочинів. Насамперед доцільно
сформулювати визначення терміносполучення «службова особа у сфері
охорони здоров’я», під якою розуміємо особу, яка постійно, тимчасово чи
за спеціальним повноваженням виконує функції представника влади чи
місцевого самоврядування і має владні повноваження у сфері охорони
здоров’я або виконує організаційно-розпорядчі чи адміністративно-гос-
подарські функції в органах і закладах охорони здоров’я.
До таких службових злочинів відносимо, зокрема: а) службове під-
роблення (ст. 366); б) службову недбалість (ст. 367); в) прийняття пропо-
зиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою
(ст. 368); г) незаконне збагачення (ст. 368-2).
Окрім того, є склади злочинів, у яких комбінований суб’єкт: відпові-
дальність може нести медичний працівник, який виконує як професійні,
так і службові функції. До таких, для прикладу, належать: а) розголошення
відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження
вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хво-
роби (ст. 132); б) неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя
та здоров’я дітей (ст. 137); в) порушення права на безоплатну медичну
допомогу (ст. 184). У судовій практиці найбільше справ, пов’язаних з таким дефектом
надання медичної допомоги, як професійний злочин. Зокрема, Кірово-
градський районний суд Кіровоградської області 28.07.2014 р. постановив
вирок у кримінальному провадженні (справа № 390/960/13-к) по обвину-
ваченню ОСОБА_4, лікаря Смілянської станції швидкої та невідкладної
медичної допомоги, у вчиненні злочину, передбаченого ст. 140 ч. 1 КК
України [5]. Судом встановлено, що ОСОБА_4 вчинив неналежне вико-
нання медичним працівником своїх професійних обов’язків внаслідок
недбалого до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки для хво-
рого. 29.10.2012 р. до гінекологічного відділення Олександрівської ЦРЛ
поступила ОСОБА_5 зі скаргами на біль внизу живота. Після обстеження
ОСОБА_5 лікарі-гінекологи ОСОБА_6 та ОСОБА_7 встановили, що хвора
потребує негайного оперативного втручання для ушивання правового
яєчника. Того ж дня близько 13.10 год у приміщенні операційної кімнати
реанімаційного відділення Олександрівської ЦРЛ за участю лікаря-анес-
тезіолога ОСОБА_4 та лікарів-гінекологів ОСОБА_6 і ОСОБА_7 було
розпочато оперативне втручання щодо хворої ОСОБА_5. Під час прове-
дення наркозу лікар-анестезіолог ОСОБА_4 ввів ендотрахіальну трубку
в стравохід хворій, але не верифікував позицію ендотрахіальної трубки
в дихальних шляхах, через що ОСОБА_5 о 13.45 год померла. Згідно з
висновком експертів № 126 від 25.01.2013 р., смерть ОСОБА_5 настала
від гострої легенево-серцевої недостатності, яка розвинулась внаслідок
неправильно встановленої ендотрахіальної трубки (в стравохід), про що
свідчать циркулярно розташований крововилив і садна на слизовій обо-
лонці стравоходу, заповненість газом перерозтягнутого шлунка і кишеч-
ника, підтиснені до коренів легені, набряк головного мозку, ознаки швидкої
смерті (дрібноточкові крововиливи під плевру легенів і зовнішню оболонку
серця, рідка темно-червона кров, повнокров’я внутрішніх органів). При
цьому акушерсько-гінекологічна допомога ОСОБА_5 надана своєчасно та
в повному обсязі, методика оперативного втручання, згідно зі встановле-
ним діагнозом, обрана правильно та виконана вчасно. Смерть ОСОБА_5
перебуває в прямому причинному зв’язку з неправильно встановленою
інтубаційною трубкою. Лікар-анестезіолог не верифікував позицію ендо-
трахіальної трубки в дихальних шляхах. Суд постановив визнати винним
ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 140 ч. 1 КК України, та
призначити покарання у формі позбавлення волі строком на 1 (один) рік
6 (шість) місяців. У кримінальному провадженні було заявлено цивільний
позов, який задоволено частково, а саме з Олександрівської центральної
районної лікарні на користь ОСОБА_1 стягнуто матеріальну шкоду в сумі
42 625 грн, а також моральну шкоду в сумі 200 000 грн.
Відповідно до ст. 2 Кримінального кодексу України, підставою для
кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного
діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. Відтак,
щоразу доведеться з’ясовувати наявність усіх елементів складу злочину,
тобто об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єкта та суб’єктивної сторони, які в
сукупності слугуватимуть підставою для притягнення до кримінальної
відповідальності.
Одним з найпоширеніших професійних злочинів є «неналежне вико-
нання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівни-
ком», склад якого закріплений у ст. 140 КК України. Аналіз норми ст. 140 КК України дає підстави твердити про необхід-
ність внесення змін до її викладу, а саме: 1) у позначенні злочину вико-
ристано терміносполучення «неналежне виконання» (тобто лише дію),
проте в диспозиції норми йдеться вже про «невиконання чи неналежне
виконання», тобто виклад є ширшим і включає дію та бездіяльність, від-
так, редакція норми потребує узгодження з метою усунення розбіжностей;
2) відповідно до ч. 2 ст. 12 КК України, злочин, передбачений ч. 1 ст. 140
КК України, є злочином невеликої тяжкості, що з огляду на наслідки,
які, як правило, настають у таких випадках (зокрема, смерть, інваліди-
зація, тяжкі тілесні ушкодження), є недостатнім для досягнення мети
покарання, а саме загальної і спеціальної превенції, що визначена в ч. 2
ст. 50 КК України; 3) у зв’язку з тим, що досудове розслідування щодо
медичних справ триває досить довго, адже необхідно провести клініко-
експертну оцінку якості медичної допомоги, комісійну судово-медичну
експертизу тощо, то можуть сплинути строки давності й особу буде звіль-
нено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України.
Якщо йдеться про ч. 1 ст. 140 КК України, то особа звільняється від кри-
мінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня
набрання вироком законної сили минуло три роки. Відтак, вважаємо, що
склад злочину, закріплений у ст. 140 КК України, повинен бути повністю
трансформований у злочин середньої тяжкості, адже поки таким є лише
склад, передбачений ч. 2 ст. 140 КК України; 4) українське законодавство
розрізняє два терміносполучення: «малолітня особа» та «неповнолітня
особа». Зокрема, Цивільний кодекс України (далі – ЦК України) та Сімей-
ний кодекс України (далі – СК України) містять дефініції обох терміноспо-
лучень: а) малолітня особа – фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти
років (в ч. 1 ст. 31 ЦК України, ч. 2 ст. 6 СК України); б) неповнолітня
особа – фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (ч. 1
ст. 32 ЦК України, ч. 2 ст. 6 СК України). У КК України також викорис-
товуються обидва терміносполучення – малолітня особа (зокрема, ст. 149,
150-1, 152 КК України) і неповнолітня особа (для прикладу, ст. 140, 141,
144 КК України). Виклад норми ч. 2 ст. 140 КК України є недосконалим,
адже з буквального тлумачення випливає, що положення ч. 2 ст. 140 КК
України не поширюватимуться на випадки заподіяння шкоди малолітній
особі. Норму ч. 2 ст. 140 КК України доцільно викласти у такій редакції:
«Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки дитині». Відпо-
відно до ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства», дитина – це особа
віком до 18 років (повноліття), якщо, згідно з законом, застосовуваним
до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше. Згідно з ч. 1 ст. 6 СК
України, правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.
Аналіз дефектів надання медичної допомоги на зрізі проблем право-
реалізації та правозастосування дає підстави викристалізувати такі зау-
ваги: 1) необхідно закріпити нормативне визначення поняття «лікарська
помилка», позначивши його терміносполученням «медична помилка»,
оскільки до надання медичної допомоги залучені не лише лікарі, а й інші
медичні працівники. Також доцільно нормативно передбачити дефініцію
правової конструкції «нещасний випадок», що є особливо «уразливим»
поняттям при наданні правової оцінки діянням і розмежуванні з іншими
видами дефектів; 2) забезпечити викладання навчальної дисципліни «Медичне право України» для різних цільових аудиторій (для прикладу,
медичним працівникам, суддям, адвокатам, органам поліції і прокура-
тури), що сприятиме оптимізації правореалізації та правозастосування;
3) підготувати судом касаційної інстанції інформаційний лист для судів з
метою однакового застосування всіма судами загальної юрисдикції зако-
нодавства України та уникнення неоднозначного тлумачення норм права
судами при здійсненні правової кваліфікації дефектів надання медичної
допомоги, аби забезпечити дотримання прав людини у сфері охорони здо-
ров’я; 4) розробити уніфіковані методичні рекомендації щодо кваліфікації
медичних злочинів, які допоможуть дати правильну кримінально-правову
оцінку протиправній діяльності медичних чи фармацевтичних праців-
ників. Для прикладу, коли йдеться про антенатальну чи інтранатальну
загибель плода, тобто живонародження не відбулося, можуть виникати
труднощі в кваліфікації: чи за ч. 1 чи за ч. 2 ст. 140 КК України слід оці-
нювати діяння медика, які спричинили антенатальну чи інтранатальну
загибель плода. У цьому контексті варто звернути увагу на положення
практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), яка, відпо-
відно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування
практики Європейського суду з прав людини», є джерелом права («суди
застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і
основоположних свобод (1950 р., ратиф. Україною 1997 р.) та практику
ЄСПЛ як джерело права»). У Рішенні ЄСПЛ у справі «Патон проти Спо-
лученого Королівства» (Paton v. UnitedKingdom) (1980) щодо порушення
ст. 2, 8, 25 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
(1950) зазначено: «Суд дійшов висновку, що «життя» плоду тісно пов’язане
з життям вагітної жінки і не може тлумачитися окремо від нього. Відтак,
шкода, яка заподіюється плоду внаслідок антенатальної чи інтранаталь-
ної загибелі, є такою, що заподіяна вагітній/роділлі». Проте на практиці
це нерідко породжує труднощі з кваліфікацією, а практика кримінально-
правової оцінки діяння на підставі ч. 1 ст. 140 КК України не є усталеною.

Література

1. Stetsenko S. H. (2008) Medychne pravo Ukrayiny pidruchnyk. S. H. Stetsenko, V. Yu. Stetsenko, I. Ya. Senyuta zah.red. S. H. Stetsenka. K. Vseukrayins’ka asotsiatsiya vydavtsiv Pravova yednist’,507 s.

2.  Menedzhment u haluzi okhorony zdorovya. Retrieved from pidruchniki.com/1601071737546/meditsina/defekti_nadannya_medichnoyi_ dopomogi

3.  Viter V. I. (2007) Ekspertnaya i yuridicheskaya otsenka neblagopriyatnyih ishodov pri rassledovanii professionalnyih pravonarusheniy meditsinskih rabotnikov. V. I. Viter, A. R. Pozdeev, I. V. Getsmanova. podred. G. A. Pashinyana. Izhevsk, 380 s.

4.  Neschastnyiy sluchay v meditsinskoy praktike. Retrieved from www.nazdor.ru/topics/improvement/treatment/current/452407/

5.   Yedynyy derzhavnyy reyestr sudovykh rishen. Retrieved from reyestr.court.gov.ua

6.  Prasov O. O. (2007) Pravo na medychnu dopomohu ta yoho zdiysnennya аvtoref. dys. kand. yuryd. nauk. Kh.

7.  Radysh Ya. (2008) Medychna pomylka sutnist, klasyfikatsiya ta pravovyy vymir. Ya. Radysh, I. Bedryk, L. Radysh, P. Kuz’mins’kyy. Medychnepravo. S. 51–60 Retrieved from medicallaw.org. ua/uploads/media/j01_051_060_01.pdf

8.  Akademichnyy tlumachnyy slovnyk ukrayins’koyi movy. Retrieved from http://sum.in.ua/s/pomylka

PDF

25.09.2018.

Профілактика серцево-судинних хвороб: комплексний підхід на первинній ланці

Серцево-судинні захворювання — головна причина...
25.09.2018.

Медична освіта: університети отримали незалежність у формуванні навчальних планів

Міністерство охорони здоров’я (МОЗ)...
24.09.2018.

У МОЗ констатують, що кожен другий українець має надлишкову вагу, а кожен третій- підвищений артеріальний тиск

У Мінохоронздоров’я наголошують, що серцево-судинні...
07.09.2018.

Міжнародна наукова конференція «Мистецтво лікування гриж»

9-11 вересня Львів прийматиме міжнародну наукову...
12.08.2018.

Літня школа Співтовариства медичного права і політики ім. Жана Моне

Літня школа Співтовариства медичного права і політики...