7.2.5. Обов’язок постійно підвищувати рівень
професійних знань і майстерності

а) Конституція і закони України

Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. [стаття 140].

Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19.11.1992 р. [стаття 78 (п. «д» ч. 1)]

«Медичні працівники зобов’язані постійно підвищувати рівень професійних знань та майстерності» (п. «д» ст. 78).

б) Підзаконні нормативно-правові акти

Концепція розвитку охорони здоров’я населення України: Указ Президента України від 07.12.2000 р. № 1313/2000 [розділ 7].

Про Клятву лікаря: Указ Президента України від 15.06.1992 р. [п. 5 ч. 1].

«Постійно поглиблювати і вдосконалювати свої знання та вміння…».

Міжгалузева комплексна програма «Здоров’я нації» на 2002–2011 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 р. № 14 [розділ 33].

Національний план розвитку системи охорони здоров’я на період до 2010 року: Постанова Кабінету Міністрів України від 13.06.2007 № 815 [п. 7].

Про подальше удосконалення системи післядипломної підготовки лікарів (провізорів): Наказ МОЗ України від 22.07.1993 р. № 166.

«Для забезпечення високої кваліфікації лікарів (провізорів) проводиться їх безперервне навчання та здійснюється об»єктивний контроль за рівнем їх кваліфікації» (п. 1.1).

«Основними елементами структури безперервного навчання є їх спеціалізація та удосконалення професійних знань та навиків» (п. 1.2, 1.3).

«Удосконалення як форма навчання можлива у вигляді підвищення кваліфікації, курсів тематичного удосконалення та передатестаційних циклів» (п. 2.2).

Номенклатура лікарських спеціальностей: Наказ МОЗ України від 19.12.1997 р. № 359.

Номенклатура провізорських спеціальностей: Наказ МОЗ України від 12.12.2006 р. № 818.

Про вдосконалення атестації провізорів та фармацевтів: Наказ МОЗ України від 12.12.2006 р. № 818.

Про порядок направлення на стажування лікарів і їх наступного допуску до лікарської діяльності: Наказ МОЗ України від 17.03.1993 р. № 48.

Про подальше удосконалення атестації лікарів: Наказ МОЗ України від 19.12.1997 р. № 359.

Основним завданням атестації лікарів є визначення рівня професійної підготовки лікарів та можливості подальшого використання спеціалістів, підвищення їх кваліфікації (п. 2).

Про підвищення кваліфікації молодших спеціалістів з медичною та фармацевтичною освітою: Наказ МОЗ України від 07.09.1993 р. № 198.

Про атестацію молодших спеціалістів з медичною освітою: Наказ МОЗ України від 23.11.2007 р. № 742.

Концепція управління якістю медичної допомоги у галузі охорони здоров’я в Україні на період до 2020 року: Наказ МОЗ України від 01.08.2011 р. № 454.

Порядок видачі атестаційно-експертного висновку , що підтверджує наявність в особи цілительських здібностей: Наказ МОЗ України від 23.09.2013 р. № 195.

Про постійно діючі курси підвищення кваліфікації та перепідготовки молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів: Положення МОЗ України від 07.09.1993 р. № 198.

Про організацію навчання медичних та немедичних працівників з надання медичної допомоги в екстрених ситуаціях: Наказ МОЗ України від 18.03.2005 р. № 120.

Про удосконалення системи підготовки з надання першої невідкладної медичної допомоги: Наказ МОЗ України від 13.11.2009 р. № 833.

в) Кодекс медичної етики

Етичний кодекс лікаря України, прийнятий і підписаний на Всеукраїнському з’їзді лікарських організацій та Х З’їзді Всеукраїнського лікарського товариства від 27.09.2009 р. [п. 2.3].

«…Лікар зобов’язаний систематично удосконалювати свій професійний рівень, використовуючи у своїй діяльності найбільш ефективні відомі раніше і новітні досягнення медичної науки в порядку, встановленому законодавством».

ґ) Юридична практика

1. Приклад виконання обов’язку

Уже понад 20 років лікарі з України їздять на стажування за кордон. Метою таких поїздок є підвищення рівня професійних знань і майстерності. Здобуваючи новітні практичні навики за межами держави, вітчизняні медичні фахівці вдало застосовують їх на практиці на території України, що позитивно впливає на лікування наших громадян.

2. Приклад порушення обов’язку

Лікар-терапевт першої категорії Ж. міської лікарні № Х гр. А. не підвищував рівень професійних знань і майстерності. Як наслідок у своїй лікарській діяльності він допускав істотні недоліки (помилки у діагностуванні хворих тощо). Через це головний лікар Ж. міської лікарні № Х надіслав в атестаційну  комісію подання про зняття з лікаря-терапевта кваліфікаційної категорії.
Розглянувши подання, атестаційна комісія ухвалила рішення про зниження кваліфікаційної категорії лікаря-терапевта А. з першої до другої.

3. Випадок з практики

Гр. Р. подала позов до ТОВ «БУВІ» Медичний центр «Спектр», що в місті Ф. про відшкодування майнової та матеріальної шкоди. Позивачка, маючи підозру на вагітність та не бажаючи повторно народжувати, звернулась до відповідача з метою діагностики та, у разі необхідності, переривання вагітності на ранньому терміні шляхом вакуум-аспірації як найменш травмати чного для здоров’я способу. Ультразвуковим об стеженням вагітність не була підтверджена, було встановлено діагноз «фіброма матки». Однак через місяць, оскільки симптоми вагітності не зникли, позивачка звернулась до іншого приватного медичного закладу, який підтвердив вагітність. Наступного дня вагітність було також підтверджено і у медичному центрі «Спектр», однак термін раннього переривання вагітності вже сплинув. Суд з’ясував, що позивачка зазнала майнової шкоди у розмірі вартості ультразвукової діагностики, а також моральної шкоди через настання небажаної події – народження дитини, що поставило родину в скрутне матеріальне становище. Неправомірність дій лікаря медичного центру «Спектр» підтверджена актом перевірки комісії МОЗ України, в якому відзначено відсутність у закладі лікаря-гінеколога, який може здійснювати подібні ультразвукові дослідження. На підставі викладеного, 11 вересня 2006 р. міський суд Ф. ухвалив рішення про часткове задоволення позовних вимог, яким відповідача зобов’язано відшкодувати майнову шкоду в розмірі 45 грн, моральну шкоду в розмірі 5000 грн та в рахунок відшкодування судових витрат – 68 грн.

д) Практичні поради

1. З обов’язком медичних працівників постійно підвищувати рівень професійних знань і майстерності, визначеним у п. «д» ст. 78 Закону України «Основи законодавства України про охорони здоров’я», кореспондує право медичних працівників на підвищення кваліфікації, перепідготовку не рідше одного разу на п’ять років у відповідних закладах та установах (п. «в» ст. 77 Закону України «Основи законодавства України про охорони здоров’я»). Отже, нерозривний зв’язок між гарантованою державою можливістю розвивати власні професійні здібності, з одного боку, і низкою вимог щодо відповідного кваліфікаційного рівня медичного працівника, – з іншого. Так, небажання лікаря скористатися своїм правом удосконалення шляхом передатестаційного циклу і, відповідно, атестації для здобуття звання «лікар-спеціаліст» після інтернатури тягне за собою позбавлення права особи на подальше зайняття лікарської посади в закладах охорони здоров’я.
   
   
2. Особи, які не працювали більше трьох років за конкретн ою лікарською спеціальністю, та особи, які своєчасно не пройшли атестацію на кваліфікаційну категорію або яким відмовлено у присвоєнні (підтвердженні) другої кваліфікаційної категорії, не можуть провадити лікарську діяльність за цією спеціальністю без попереднього стажування.
   
   
3. Аналізований обов’язок вказує на таку ознаку надавачів послуг як професійність. За неналежне виконання медичним працівником своїх професійних обов’язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення настає кримінальна відповідальність, за ст. 140 Кримінального кодексу України . Неналежним виконання професійних обов’язків вважається тоді, коли медичний працівник виконує свої обов’язки не у повному обсязі, недбало, поверхово, не так, як цього вимагають інтереси його професійної діяльності.
   
   
4. Див. також практичні поради в підрозділі 7.1.5.