RSSВерсія для друку
Права людини у сфері охорони здоров’я: практичний посібник

7.1.3. Право на судовий захист

а) Конституція і закони України

Конституція України від 28.06.1996 р. [статті 3, 55, 56, 59, 68].

«Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» (ст. 3).
«Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб» (ч. 1, 2 ст. 55).
«Кожен має право на правову допомогу» (ч. 1 ст. 59).

Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 р. (N 4651-VІ)

«Постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи щодо конкретної особи чи за фактом вчинення злочину може бути оскаржена до місцевого суду за місцем розташування органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову з дотриманням правил підсудності» (ч. 1 ст. 236-7).

Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р.

«Кожна особа має право… звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів» (ч. 1 ст. 3).

Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. [статті 6, 17-21].

«Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішення, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або її інтереси.» ( ч. 1 ст. 6)

Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. [статті 15, 16, 297, 299].

«Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання» (ч. 1 ст. 15).
«Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу» (ч. 1 ст. 16).
«Кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутись до суду з позовом про захист її гідності та честі» (ст. 297).
«Фізична особа має право не недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутись до суду з позовом про захист своєї ділової репутації» (ст. 299).

Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 р. [статті 128, 130, 134, 136, 137, 139, 147, 147-1, 148, 149, 150, 151, гл. XV].

«При кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати 20%, а у випадках, окремо передбачених законодавством України, – 50% заробітної плати, яка належить до виплати працівникові» (ст. 128).
«Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’ язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством» (ч. 1, 2 ст. 130).
«За шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку» (ч. 1 ст. 132).
«До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.
При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку» (ст. 149).
«Дисциплінарне стягнення може бути оскаржене працівником у порядку, встановленому чинним законодавством» (ст. 150).

Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19.11.1992 р. [стаття 77 (п. «л» ч. 1)].

«Медичні… працівники мають право на …судових захист професійної честі і гідності».

б) Підзаконні нормативно-правові акти

Концепція управління якістю медичної допомоги у галузі охорони здоров’я в Україні на період до 2020 року: Наказ МОЗ України від 01.08.2011 р. № 454.

«З-поміж завдань Концепції передбачено захист інтересів медичних працівників на випадок професійного ризику».

в) Кодекс медичної етики

Етичний кодекс лікаря України, прийнятий і підписаний на Всеукраїнському з’їзді лікарських організацій та Х З’їзді Всеукраїнського лікарського товариства від 27.09.2009 р. [п. 2.4, 2.12, 4.5].

«Гуманні цілі, яким служить лікар, дають йому підставу вимагати законного захисту власних морально-етичних позицій і принципів, особистої гідності, матеріального забезпечення, створення належних умов для здійснення фахової діяльності» (п. 2.4).
« Лікар має право брати активну участь в роботі професійних об'єднань і асоціацій, одночасно отримуючи  їх захист і підтримку. Лікарські об'єднання та асоціації зобов'язані сприяти і надавати кожному із своїх членів допомогу у дотриманні та відстоюванні принципіввисокого професіоналізму,фахової незалежності, моральності, етики і деонтологї.» (п. 2.12). «Лікарі, керівники закладів охорони здоров’я та наукових і освітніх установ зобов’язані піклуватись про захист морально-етичних позицій і принципів, особистої гідності… підлеглих» (п. 4.5).

г) Інше регулювання

Відповідальність медичних працівників: Лист Департаменту конституційного, адміністративного та соціального законодавства управління соціального, трудового та гуманітарного законодавства Міністерства юстиції України від 20.06.2011.

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Солдатова Геннадія Івановича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України , статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 268, 271 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про право вільного вибору захисника) від 16.11.2000 р. № 13-рп/2000.

«… Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав слід розуміти як конституційне право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного при захисті від обвинувачення та особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з метою отримання правової допомоги вибирати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи».

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянки Дзюби Галини Павлівни щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України (справа громадянки Дзюби Г. П. щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи) від 25.11.1997 р. № 6-зп.

«Частину 2 ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства, має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді».

Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25.05.2001 р. (зі змінами, внесеними Постановою Верховного Суду України № 5 від 25.05.2001 р. № 5).

Про судову практику в справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 р. № 1.

«… Під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов’язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов’язків».

Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 р. № 6.

«З винної особи за регресною вимогою стягується сума майнових витрат, понесених на виконання зобов’язання по відшкодуванню шкоди, а якщо законом встановлено межі відшкодування або межі відповідальності винної особи, то з неї витрати стягуються в цих межах» (п. 8).

Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992 р. № 14.

«За шкоду, заподіяну внаслідок порушення трудових обов’язків, працівник несе відповідальність перед підприємством (установою, організацією), з яким перебуває у трудових відносинах. Відшкодування шкоди проводиться незалежно від притягнення працівника до  дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності за дії (бездіяльність), якими заподіяна шкода підприємству, установі, організації. За правилами ст.132 КЗпП за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків, працівники, з вини яких її заподіяно, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, крім випадків, коли законодавством вона передбачена у більшому, ніж цей заробіток, розмірі. Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов’язків, грошові виплати».

Про практику розгляду судами трудових спорів: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р. № 9.

«За загальним правилом індивідуальні трудові спори вирішуються судами безпосередньо або після їх попереднього розгляду комісією по трудових спорах (КТС) (п. 3). Передбачений ст.233 КЗпП місячний строк (для вирішення трудового спору при звільненні) поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору (п. 4). Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу, крім випадків, передбачених статтями 43 і 43(1) КЗпП» (п. 15).

ґ) Юридична практика

1. Приклад дотримання прав

Позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача про захист честі, гідності, ділової репутації і відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що вона працює лікарем швидкої допомоги ЦМЛ з 1990 р., за час роботи неодноразово заохочувалася за добру роботу, претензій з боку адміністрації, співробітників лікарні і хворих не було.
Відповідач упродовж певного часу поширював про неї неправдиву інформацію, як в усній формі, так і у формі скарг, що ганьбила її честь, гідність і ділову репутацію. Зокрема, 05.02.2004 р. відповідач надіслав у виконком А. міської ради заяву, в якій були викладені вигадані відомості, що ганьбили честь, гідність і ділову репутацію позивачки, про те що вона виявляє вседозволеність, хамство, ображає колег лікарів, молодший медичний персонал у процесі роботи. Під час нічних чергувань не хоче працювати, на викликах і в суспільних місцях поводиться зухвало, вимагає оплати за надання допомоги методами нетрадиційної медицини.
На засіданні профкому, де розбиралася скарга і куди позивачку не запросили, їй була винесена «громадська догана» за створення конфліктної ситуації в колективі, тоді як 02.03.2004 р. на профспілково-виробничих зборах А. ЦМЛ вказані в заяві факти не підтвердилися, про що свідчив протокол, який міститься у справі. Позивачка стала об’єктом підвищеної уваги й обговорення колег і знайомих. Розповсюджена відповідачем недостовірна інформація стала відома пацієнтам позивачки і безумовно позначилась на її діловій репутації і, спричинили у неї відчуття приниження і дискомфорту, щоб повернутися до колишнього життєвого ритму, вона повинна докласти багато зусиль і здоров’я. З вини відповідача позивачка перебувала в пригніченому стані, перенесла декілька нервових стресів, безсоння, неодноразово хворіла і проходила курси амбулаторного лікування.
Суд вирішив позов задовольнити частково, відшкодувати позивачці 1500 грн як компенсацію моральної шкоди.

2. Приклад порушення прав

10 березня 2006 р. на ім’я головного лікаря Д. однієї з лікарень м. Д. надійшов лист від заступника головного лікаря К., в якому вона повідомила недостовірну інформацію про лікаря-ендокринолога, яка принижує його честь, гідність і ділову репутацію.
Медичний працівник звернувся до головного лікаря Д. з проханням, аби інформацію про те, що він зарекомендував себе конфліктним і скандальним співробітником, який не знаходить спільної мови з колективом, постійно надсилає необґрунтовані скарги в різні інстанції, неодноразово зривав консультації, допускав грубі помилки в діагностиці та тактиці ведення хворих, що призводило до збільшення кількості післяопераційних ускладнень, має недостатній професійний рівень, погрожував завідуючим відділеннями, визнати такою, що не відповідає дійсності.
Лікар-ендокринолог пояснив, що він має достатній рівень знань для роботи, стажувався за кордоном, а тому застерігав своїх колег від застосування у лікуванні хворих застарілих методів. Медик пояснив, що відстоював власну позицію, яку відповідачі помилково вважають конфліктною , визнаючи його скандальною людиною, яка не знаходить спільної мови з колективом. Окрім того, жодних скарг він не писав, а звертався із заявами до свого керівництва з проханням захистити його права. З графіками внутрілікарняних консультацій він особисто ознайомлений не був, їх не підписував, а тому звинувачення в умисному зриві роботи є необґрунтованим.
Також вважає недостовірною інформацію про грубі помилки в діагностиці та у тактиці ведення хворих, яка жодними доказами не підтверджується, зокрема до дисциплінарної відповідальності він не притягався. Просив головного лікаря викладену в листі інформацію визнати негативною та такою, що не відповідає дійсності, такою, що принижує його гідність, честь і ділову репутацію як людини, а тому спростувати її у такий же спосіб, у який вона була поширена. Лікар-ендокринолог зазначив, що в разі неспростування цієї інформації він буде звертатися за захистом професійної честі та гідності в суд. Головний лікар Д. зазначив, що за поширення інформації за межі лікувального закладу медичного працівника  буде звільнено з роботи, що є порушенням ст. 77 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я».

3. Випадок з практики

Гр. М. звернулася до суду з позовом про захист честі, гідності та ділової репутації, посилаючись на те, що працює головною медичною сестрою у К. центральній районній лікарні й зобов’язана організовувати та контролювати виконання середнім і молодшим медичним персоналом внутрішнього трудового розпорядку, своїх обов’язків.
В. о. головного лікаря К. ЦРЛ було затверджено функціональні обов’язки молодшої медичної сестри по догляду за хворими хірургічного відділення, з якими вона повинна була ознайомити персонал. Відповідач, профспілковий представник, у письмовому зверненні до членів профспілки «Медицина та Законність» зазначив, що прохання з її боку до медичних сестер підписати
вказані функціональні обов’язки є провокацією адміністрації лікарні, єдина мета якої – ухилення від оплати виконаної роботи і т.п. Оскільки поширена відповідачем інформація не відповідає дійсності і жодних протиправних дій стосовно медичних працівників вона не застосовувала, позивач просила суд зобов’язати профспілку спростувати відомості, що не відповідають дійсності, ганьблять її честь, гідність і ділову репутацію, шляхом вибачення перед нею у присутності членів профспілки «Медицина та Законність» і всього медичного персоналу ЦРЛ на загальних зборах, а також стягнути
на її користь 1700 грн як відшкодування моральної шкоди.
Суд встановив, що аналіз функціональних обов’язків дає підстави для висновку про відсутність у них вказівки на розширення зони обслуговування медичних сестер, покладання обов’язку виконання роботи за працівника, який відсутній та чиї зміни припадають на суботу та неділю. Сам факт ознайомлення медичного персоналу з вказаними функціональними обов’язками не позбавляє його права, передбаченого та гарантованого Конституцією України та чинним трудовим законодавством України, на оплату праці, на вирішення можливих спорів у цій сфері в судовому порядку. Виконання позивачкою своїх прямих обов’язків, передбачених посадовою інструкцією, затвердженою в установленому порядку, не можна вважати провокацією адміністрації К. ЦРЛ. Закликаючи членів профспілки «Медицина та Законність» не підписувати функціональні обов’язки, відповідач грубо порушив порядок вирішення трудових спорів, передбачений главою 15 КЗпП України.
Відповідно до ст. 297 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність і честь фізичної особи є недоторканними. Отже, відповідач, оприлюднивши звернення до медичних працівників хірургічного відділення К. ЦРЛ, яке містить неправдиву, перекручену інформацію, своїми діями грубо порушив право гр. М. на повагу до її гідності та честі, які є недоторканними, принизив в очах підлеглого їй медичного персоналу ділову репутацію в формі, яка різко суперечить усталеному спілкуванню між людьми, моральним засадам суспільства. За вказаних обставин у суду не виникає сумнівів щодо заподіяння позивачу моральної шкоди, яка, згідно зі ст. 280 ЦК України, підлягає відшкодуванню.  Суд вирішив позов задовольнити: стягнути з відповідача як відшкодування моральної шкоди 1700 грн.

д) Практичні поради

  1. Медичний працівник має право на судовий захист, у тому числі на судовий захист професійної честі та гідності, відповідно до законодавства України про охорону здоров’я.
  2. У кримінальному судочинстві діє принцип презумпції невинуватості: особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (ст. 62 Конституції України). В цивільному судочинстві – принцип презумпції вини: особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ст. 1166 Цивільного кодексу України).
  3. Постанова про порушення кримінальної справи оскаржується до суду загальної юрисдикції.
  4. Позовна давність не поширюється на вимогу, що випливає з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом (п. 1 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України).
  5. Неодержані або списані в дохід держави прибутки з підстав, пов’язаних з неналежним виконанням працівником трудових обов’язків (так само, як й інші неодержані прибутки), не можуть включатися до шкоди, яка підлягає відшкодуванню працівником (ч. 4 ст. 130 КЗпП України).
  6. На працівника не може бути покладена відповідальність за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності (ч. 4 ст. 130 КЗпП України).
  7. Працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку, якщо шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку (п. 3 ст. 134 КЗпП України). Працівник несе повну матеріальну відповідальність не лише у тих випадках, коли відносно нього винесено обвинувальний вирок, а й тоді, коли наявність складу злочину в його діях встановлена слідчими органами (притягнення до кримінальної відповідальності з подальшим припиненням провадження у справі за нереабілітуючою підставою, що не виключає кримінальної відповідальності).
  8. Регресна вимога може бути пред’явлена протягом трьох років з дня виконання зобов’язання про відшкодування шкоди (відшкодування в натурі, виплати суми періодичних платежів тощо) (п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»).
  9. Спори, пов’язані з відстороненням працівників від роботи за постановою прокурора або слідчого, не підлягають судовому розгляду в порядку цивільного судочинства, а вирішуються в порядку, встановленому для оскарження постанов цих органів. Після скасування такої постанови трудовий спір вирішується у загальному порядку.
  10. Незалежно від того, ким порушена справа: працівником, власником або уповноваженим ним органом чи прокурором, – після вирішення спору в КТС суд розглядає її в порядку позовного провадження, як трудовий спір, що вирішувався в КТС, тобто як вимогу працівника до підприємства, установи, організації.
  11. Працівник може звернутись із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права,а у справах про звільнення – у місячний строк з дня вручення копії  наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
  12. Відмова профспілкового органу в згоді на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі.
  13. Недопустимо звільняти працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці. При цьому йдеться про щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку.
  14. Якщо заява про поновлення на роботі розглядалась більше одного року і в цьому не було вини працівника, оплата середнього заробітку провадиться за вимушений прогул за весь час понад один рік. За часткової вини працівника оплата вимушеного прогулу за період понад один рік може бути відповідно зменшена.
    Висновок суду про винність працівника (не з’являвся на виклик суду, вчиняв інші дії для зволікання розгляду справи) або його невинність, про межі зменшення розміру виплати має бути мотивованим.
  15. Власник або уповноважений ним орган відшкодовує моральну шкоду працівнику в разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

е) Перехресні посилання з відповідними міжнародними та регіональними правами

Будь ласка, перегляньте міжнародні та регіональні норми, які стосуються Права на судовий захист  в контексті таких можливостей:

  • Права на справедливий розгляд справи, розкритого в розділах 2 і 3.
  • Права на ефективний засіб правового захисту, розкритого в розділах 2 і 3.
  • Права на захист приватного життя і репутації, розкритого в розділах 2 і 3.
22.09.2017.

У 2017 році Міноборони на закупівлю ліків та медобладнання використало 163 млн гривень

 Збройні сили України отримали благодійну...
22.09.2017.

МОЗ більше не приховує, що частина лікарів залишиться без роботи

У новому випуску руйнування міфів щодо реформи на...
22.09.2017.

Українці отримали доступ до сучасних технологій, що рятують життя при гострому інфаркті міокарду

Україна значно прискорила темпи реформування...
20.09.2017.

II Міжнародна науково-практична конференція «Проблеми та перспективи розвитку європейської освіти»

21-24 листопада 2017 р., м. Прага...
13.09.2017.

Науково-практична конференція з міжнародною участю «Актуальні питання діагностики та лікування захворювань нервової системи»

12–13 жовтня 2017 р. у Києві...
11.09.2017.

Міжнародна конференція «Міжнародні та національні правові проблеми, що виникають при реалізації програм допоміжних репродуктивних технологій»

29 вересня 2017 року у Американському Домі м. Київ,...