RSSВерсія для друку
Права людини у сфері охорони здоров’я: практичний посібник

6.1.6. Право на приватність і конфіденційність

а) Європейська хартія прав пацієнтів

Стаття 6. Право на приватність і конфіденційність

«Кожен має право на конфіденційність особистої інформації, включаючи інформацію про свій стан здоров’я і можливі діагностичні чи терапевтичні процедури, а також на захист своєї приватності під час проведення діагностичних оглядів».

б) Конституція і закони України

Конституція України від 28.06.1996 р. [статті 32 (ч. 1, 2), 34].

«Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання і поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини» (ст. 32).

Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. [статті 285 (ч. 4), 286].

«Право на таємницю про стан здоров’я:

  1. Фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні.
  2. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.
  3. Фізична особа зобов’язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків або з інших джерел» (ст. 286).

Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. [статті 132, 145].

«Незаконне розголошення лікарської таємниці:
Умисне розголошення лікарської таємниці особою, якій вона стала відома у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків, якщо таке діяння спричинило тяжкі наслідки, – карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років» (ст. 145).

Про інформацію: Закон України від 02.10.1992 р. (в ред. 13.01.2011 р.) [стаття 21 (ч. 2)].

«Конфіденційною є інформація про фізичну особу... Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом».

Про захист персональних даних: Закон України від 01.06.2010 р. [стаття 7].

«Забороняється обробка персональних даних… що стосуються здоров’я чи статевого життя, біометричних або генетичних даних» (ч. 1 ст. 7).

Про доступ до публічної інформації: Закон України від 13.01.2011 р. [статті 6–8].

Про державну таємницю: Закон України від 21.01.1994 р. [стаття 8 (ч. 4)]

«…Не відноситься до державної таємниці інформація про стан здоров’я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення».

Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19.11.1992 р. [статті 39-1, 40, 78 («г»)].

«Пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта» (ст. 39-1).
«Медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків. При використанні інформації, що становить лікарську таємницю, в навчальному процесі, науково-дослідній роботі, в тому числі у випадках її публікації у спеціальній літературі, повинна бути забезпечена анонімність пацієнта» (ст. 40)..

Про психіатричну допомогу: Закон України від 22.02.2000 р. [стаття 6 (ч. 1, 8)].

«Медичні працівники, інші фахівці, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, та особи, яким у зв’язку з навчанням або виконанням професійних, службових, громадських чи інших обов’язків стало відомо про наявн ість у особи псих ічного розладу, про факти звернення за психіатричною допомогою та лікування у психіатричному закладі чи перебування в психоневрологічних закладах для соціального захисту  або спеціального навчання, а також інші відомості про стан психічного здоров’я особи, її приватне життя, не можуть розголошувати ці відомості... » (ч. 1 ст. 6).

Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ: Закон України від 12.12.1991 р. ред. від 05.12.2012 р. [стаття 13 (ч. 3)].

«Відомості про результати тестування особи з метою виявлення ВІЛ, про наявність або відсутність в особи ВІЛ-інфекції є конфіденційними та становлять лікарську таємницю. Медичні працівники зобов’язані вживати необхідних заходів для забезпечення належного зберігання конфіденційної інформації про людей, які живуть з ВІЛ, та захисту такої інформації від розголошення та розкриття третім особам».

Про захист населення від інфекційних хвороб: Закон України від 06.04.2000 р. [стаття 26 (ч. 2)].

«Відомості про зараження особи інфекційною хворобою, що передається статевим шляхом, проведені медичні огл яди та обстеження з цього приводу, дані інтимного характеру, отримані у зв’язку з виконанням професійних обов’язків посадовими особами та медичними працівниками закладів охорони здоров’я, становлять лікарську таємницю».

в) Підзаконні нормативно-правові акти

Про Клятву лікаря: Указ Президента України від 15.06.1992 р. [п. 3 ч. 1].

«… зберігати лікарську таємницю, не використовувати її на шкоду людині».

Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію: Постанова Кабінету Міністрів України від 27.11.1998 р. № 1893 [п. 1, 6 ч. 1].

Інструкція визначає обов’язковий для всіх центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності  порядок обліку, зберігання, використання та знищення документів, справ, видань, магнітних та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави.

Інструкція про порядок заповнення листка непрацездатності: Наказ Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 03.11.2004 № 532/274/136-ос/1406 [п. 3.2].

«…Діагноз первинний, діагноз заключний та шифр МКХ-10 зазначаються виключно за письмовою згодою хворого. В іншому випадку первинний та заключний діагнози та шифр МКХ-10 не вказуються.
Якщо за письмовим погодженням із завідувачем відділення з деонтологічних міркувань лікар у ЛН змінює формулювання діагнозу та шифру МКХ-10 фактичного захворювання, то він зобов’язаний зробити в медичній картці стаціонарного чи амбулаторного хворого запис, який обґрунтовує зміну діагнозу та шифру МКХ-10».

Про затвердження Тимчасових стандартів надання медичної допомоги підліткам та молоді: Наказ МОЗ України від 02.06.2009 р. № 382 [тимчасовий стандарт 4].

«У закладі дотримуються конфіденційності надання послуг, в т.ч. при листуванні, веденні медичної документації, телефонних розмовах тощо, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством».

Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з медичної практики: Наказ МОЗ України від 02.02.2011 р. № 49 [п. 4.1].

 

Перелік відомостей, що містять службову інформацію, розпорядником якої є Міністерство охорони здоров'я України: Наказ МОЗ України від 06.05.2014 р. № 299.

Про затвердження Положення про Єдиний електронний реєстр листків непрацездатності: Наказ МОЗ України від 28.10.2011 р. № 716.

г) Кодекс медичної етики

Етичний кодекс лікаря України, прийнятий і підписаний на Всеукраїнському з’їзді лікарських організацій та Х З’їзді Всеукраїнського лікарського товариства від 27.09.2009 р. [п. 3.6].

«Кожен пацієнт має право на зберігання особистої таємниці. Лікар, як й інші особи, які беруть участь у наданні медичної допомоги, зобов’язаний зберігати лікарську таємницю навіть після смерті пацієнта, які і факт звернення за медичною допомогою, за відсутності іншого розпорядження хворого, або якщо це захворювання не загрожує його близьким і суспільству. Таємниця поширюється на всю інформацію, отриману в процесі лікування хворого (у т. ч. діагноз, методи лікування, прогноз)».

ґ) Інше регулювання

Роз’яснення щодо процедури зазначення діагнозу в листку непрацездатності хворого: Лист Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 23.03.2011 р. № 04-30-620.

«Діагноз первинний, діагноз заключний і шифр МКХ-10 у листку непрацездатності зазаначають виключно з письмової згоди хворого. Інакше первинний і заключний діагнози і шифр МКХ-10 не зазначаються»

Рішення Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення ст. 3, 23, 31, 47, 48 Закону України «Про інформацію» та ст. 12 Закону України «Про прокуратуру» (справа К. Г. Устименка) від 30.10.1997 р.

У своєму Рішенні Конституційний Суд України визначив, що забороняється не лише збирання, а й зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її попередньої згоди, крім випадків, передбачених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту, прав та свобод людини. До конфіденційної інформації належить свідчення про особу, в тому числі про стан здоров’я. Окрім цього, акцентуємо увагу на необхідності розрізняти два терміни – лікарська таємниця, тобто інформація про пацієнта, та медична інформація, тобто інформація для пацієнта.

д) Юридична практика

1. Приклад дотримання прав

Роботодавець і профспілкова організація підготували клопотання до закладу хорони здоров’я з метою з’ясувати інформацію про стан здоров’я працівниці гр. Л., зокрема про її діагноз. Заявники невдовзі отримали відповідь від головного лікаря закладу охорони здоров’я, у якій містилась відмова в наданні відомостей, про які йшлося у зверненні. Головний лікар зазначив, що інформація, яку витребовує роботодавець і профспілковий орган, становить медичну таємницю, а відтак, є конфіденційною і розголошенню не підлягає.

2. Приклад порушення прав

До центрального районного суду м. М. звернулась гр. Ю. з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок розголошення інформації про її ВІЛ-позитивний статус і, як наслідок, звільнення її з роботи. Заклад охорони здоров’я, у якому особа проходила профілактичний медичний огляд, надіслав роботодавцю витяг з медичної карти стаціонарного хворого, де був зазначений діагноз ВІЛ-захворювання. Позивачка жодної інформації від медиків про діагноз не отримала. Службові особи закладу поінформували батька гр. Ю. про захворювання.

3. Випадок з практики

У Печерському районному суді м. Києва слухалась справа за адміністративним позовом Побережець С. про визнання незаконним і невідповідним правовим актам вищої юридичної сили Наказу «Про затвердження зразка, технічного опису листка непрацездатності та Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності» від 03.11.2004 № 532/274/136-ос/1406 у частині:
а) затвердження зразка листка непрацездатності;
б) затвердження технічного опису листка непрацездатності;
в) затвердження Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності.
В адміністративному позові позивачка поставила питання про визнання судом незаконним і невідповідним правовим актам вищої юридичної сили Наказу в частині розміщення у листку непрацездатності інформації про первинний та заключний діагнози особи та код захворювання відповідно до Міжнародної класифікації хвороб та причин смерті (МКХ-10).
25 липня 2006 р. суд постановив адміністративний позов Побережець С. до Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності,  Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про визнання незаконним і невідповідним правовим актам вищої юридичної сили нормативноправового акту задовольнити: визнати незаконним і невідповідним правовим актам вищої юридичної сили наказ у частині розміщення у листку непрацездатності інформації про первинний та заключний діагнози та коду захворювання відповідно до МКХ-10 та скасувати його в цій частині.

е) Практичні поради

  1.  Об’єкт лікарської таємниці становить така інформація:
    а) відомості про стан здоров’я пацієнта;
    б) відомості про хворобу;
    в) відомості про діагноз;
    г) відомості, одержані при медичному обстеженні;
    ґ) відомості про факт звернення за медичною допомогою;
    д) відомості про огляд та його результати;
    е) відомості про методи лікування;
    є) відомості про інтимну і сімейну сторони життя.
    Об’єктом медичної таємниці повинна бути уся інформація, отримана у процесі надання медичної допомоги. Її умовно можна поділити на дві групи:
    1) медичну інформацію;
    2) інформацію немедичного характеру, тобто ту, що стосується особистого і сімейного життя.
    Кожну з цих груп можна розглядати як щодо пацієнтів (діагноз, прогноз, шкідливі звички, сімейне та особисте життя тощо), так і щодо членів сім’ї хворого (спадкові хвороби, стан здоров’я родичів, їх особисте та сімейне життя та інше) залежно від конкретної ситуації.
  2. Суб’єктами лікарської таємниці є медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про відомості, що є об’єктом лікарської таємниці.
    Опрацювання нормативних документів і медичної та правової літератури питань медичної таємниці дає підстави виокремити такі групи суб’єктів:
    І ) медичні працівники (головні лікарі, їх заступники, лікарі, молодші спеціалісти з медичною освітою, молодші медичні сестри тощо).
    ІІ ) інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стала відома інформація, яку не можна розголошувати. Цю групу поділяємо на такі підгрупи:
    1) особи, що не належать до медичних працівників у закладах охорони здоров’я (водії, працівники їдалень лікувальних закладів, працівники медичних архівів, меди чні реєстратори тощо);
    2) фармацевтичні працівники;
    3) студенти, які ознайомились з відомостями, що становлять медичну таємницю при проходженні навчання і практики у закладах охорони здоров’я;
    4) працівники страхових організацій;
    5) представники органів управління системою охорони здоров’я, зокрема працівники управлінь охорони здоров’я органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
    6) працівники освітніх закладів (дошкільні навчальні заклади, загальноосвітні школи соціальної реабілітації, навчально-реабілітаційні центри тощо);
    7) особи, відомості яким були передані в установленому законом порядку (органи дізнання, досудового слідства, суди, народні депутати тощо).
  3. Свідоцький імунітет.
    У ст. 51 Цивільного процесуального кодексу України («Особи, які не підлягають допиту як свідки») передбачено, що не підлягають допиту як свідки особи, які за законом зобов’язані зберігати в таємниці відомості, що були довірені їм у зв’язку з їхнім службовим чи професійним становищем (про такі відомості див. п. 2 ч. 1 ст. 51).
    Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 69 Кримінально-процесуального кодексу України, допит, зокрема адвокатів та інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, а також лікарів з приводу фактів, що їм довірені або стали відомі при здійсненні професійної діяльності, можливий за умови, що вони звільнені від обов’язку зберігати професійну таємницю або конфіденційність інформації особою, яка довірила їм ці відомості. Але Закон закріплює можливість допиту таких осіб як свідків з приводу необхідності з’ясування будь-яких інших фактів, що будуть доказами у справі, наприклад, якщо адвокат, лікар були очевидцями вчинення злочину.
  4. Часові межі збереження медичної таємниці, а саме «доля» обов’язку після смерті носія права. Існує думка про абсолютний характер медичної таємниці, у тому числі й після смерті громадянина. Законодавець регламентує це питання лише в аспекті закріплення у ч. 4 ст. 285 Цивільного кодексу України та ч. 5 ст. 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» права членів сім’ї або інших фізичних осіб, уповноважених ними, у разі смерті пацієнта, бути присутніми при дослідженні причин його смерті та ознайомитись із висновками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду. На нашу думку, варто погодитись з тими дослідниками, які, як виняток, допускають розголошення таємниці померлого. До таких винятків відносять розголошення інформації в інтересах:  реабілітації особи, що померла, але обов’язково за згоди правонаступників, членів сім’ї, близьких, спадкоємців померлого, захисту прав членів сім’ї, оскільки вони мають право, зокрема на відшкодуванн я морально ї шкоди тощо. Зацікавлені особи, які витребуватимуть інформацію, повинні належно обґрунтувати необхідність її отримання (детальніше див. підрозділ 6.1.3).
  5. Див. також практичні поради в підрозділі 7.1.7.

є) Перехресні посилання з відповідними міжнародними та регіональними правами

Будь ласка, перегляньте міжнародні та регіональні норми, які
стосуються Права на приватність у розділах 2 і 3.

22.09.2017.

У 2017 році Міноборони на закупівлю ліків та медобладнання використало 163 млн гривень

 Збройні сили України отримали благодійну...
22.09.2017.

МОЗ більше не приховує, що частина лікарів залишиться без роботи

У новому випуску руйнування міфів щодо реформи на...
22.09.2017.

Українці отримали доступ до сучасних технологій, що рятують життя при гострому інфаркті міокарду

Україна значно прискорила темпи реформування...
20.09.2017.

II Міжнародна науково-практична конференція «Проблеми та перспективи розвитку європейської освіти»

21-24 листопада 2017 р., м. Прага...
13.09.2017.

Науково-практична конференція з міжнародною участю «Актуальні питання діагностики та лікування захворювань нервової системи»

12–13 жовтня 2017 р. у Києві...
11.09.2017.

Міжнародна конференція «Міжнародні та національні правові проблеми, що виникають при реалізації програм допоміжних репродуктивних технологій»

29 вересня 2017 року у Американському Домі м. Київ,...