RSSВерсія для друку
Права людини у сфері охорони здоров’я: практичний посібник

6.1.14. Право на компенсацію

а) Європейська хартія прав пацієнтів

Стаття 14. Право на компенсацію

«Кожен має право на отримання протягом розумного короткого строку достатньої компенсації у випадку спричинення йому/їй фізичної (або моральної та психологічної) шкоди діями медичного закладу».

б) Конституція і закони України

Конституція України від 28.06.1996 р. [стаття 3 (ч. 1)].

Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р.[статті 22 (ч. 1), 23, 906, 1166 (ч. 1, 2), 1167 (ч. 1), 1168, 1195-1203, 1209].

«Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування» (ст. 22).

«Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом» (ст. 23).

«Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини» (ст. 1167).

«Відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи:

  1. Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
  2. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім’єю» (ст. 1168).

«Фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я фізичній особі, зобов’язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо» (ч. 1 ст. 1195).

Шкода,завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у зв’язку з втратою здоров’я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів» (ч. 3 ст. 1195).

Про захист прав споживачів: Закон України від 12.05.1991 р. (у ред. від 01.12.2005 р.) [статті 4 (п. 5 ч. 1), 16].

«Споживач має право… на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону» (п. 5 ч. 1 ст. 4).

Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженн ям та похованням: Закон України вiд 18.01.2001 р. [стаття 51].

Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19.11.1992 р. [стаття 6 (п. «і», «ї»)].

У ст. 6 зазна чаєтьс я, що «кожний громадянин України має право на охорону здоров’я, що передбачає… відшкодування заподіяної здоров’ю шкоди (п. «і»); … оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров’я» (п. «ї»).

Про захист населення від інфекційних хвороб: Закон України вiд 06.04.2000 р. [стаття 19 (п. 3 ч. 1)].

«Звернення до суду з позовами про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров’ю та(або ) майну внаслідок порушення законодавства про захист населення від інфекційних хвороб».

Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ: Закон України від 12.12.1991 р. (у ред. від 23.12.2010 р.) [стаття 17].

«Особи , зараженн я яких ВІЛ- інфекц ією сталос я внасл ідок переливан ня крові (її компонентів), біологічних рідин, пересадки клітин, тканин та органів людини, виконання медичних маніпуляцій або виконання службових обов’язків, мають право на відшкодування в судовому порядку завданої їх здоров’ю шкоди».

Про психіатричну допомогу: Закон України вiд 22.02.2000 р. [стаття 25 (п. 15 ч. 3)].

«... Право на відшкодування заподіяної їм шкоди або шкоди їх майну внаслідок незаконного поміщення до психіатричного закладу чи психоневрологічного закладу для соціального захисту або спеціального навчання чи внаслідок незабезпе чення безпечних умов надання психіатричної допомоги або розголошення конфіденційних відомостей про стан психічного здоров’я і надання психіатричної допомоги».

в) Підзаконні нормативно-правові акти

Концепція управління якістю медичної допомоги у галузі охорони здоров’я в Україні на період до 2020 року: Наказ МОЗ України від 01.08.2011 р. № 454

«Завдання Концепції... забезпе чення відшкодування у випадку медичної шкоди».

ґ) Інше регулювання

Відповідальність медичних працівників: Лист Департаменту конституційного, адміністративного та соціального законодавства управління соціального, трудового та гуманітарного законодавства Міністерства юстиції України від 20.06.2011 р.

Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25.05.2001 р. № 5 [зі змінами, внесеними Постановою Верховного Суду України № 5 від 25.05.2001 р.].

«Моральна шкода – це втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або
бездіяльністю інших осіб.
У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив,  визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.
Суд, зокрема, повинен з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне – за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого – спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд наводить в рішенні відповідні мотиви. Розмір відшкодування моральної шкоди може бути зменшений судом з урахуванням ступеня вини заподіювача і потерпілого та майнового стану відповідача (громадянина).
При заподіянні особі моральної шкоди обов’язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона».

Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1996 р. № 5.

  «…У справах за позовами про захист прав споживачів, порушених
внаслідок недостовірної або неповної інформації про товар (роботу, послугу)… суд має виходити з припущення, що споживач не має спеціальних знань про властивості та характеристики товарів (робіт, послуг). …
Шкода, заподіяна життю, здоров’ю або майну споживача: товарами (роботами, послугами), які містять конструктивні, виробничі, рецептурні чи інші недоліки; або у зв’язку з використанням виконавцем  речей, матеріалів, обладнання, приладів, інструментів, пристосувань, інших засобів, необхідних для виконання даних робіт чи надання послуг, незалежно від знання ним їх властивостей; або внаслідок реалізації товарів (робіт, послуг) без додержання встановлених вимог щодо забезпечення безпеки життя, здоров’я споживачів та їх майна; або у зв’язку з придбанням споживачем товарів (робіт, послуг) через ненадання йому необхідної, доступної та достовірної інформації, яка б забезпечила можливість компетентного вибору, – підлягає відшкодуванню у повному обсязі, якщо нормою законодавства не передбачено більш високої міри відповідальності, а за наявності такої норми – у встановленому нею обсязі. Право вимагати відшкодування зазначеної шкоди належить кожному потерпілому споживачеві, незалежно від того, чи перебував він у договірних відносинах з виготівником (виконавцем), і зберігається протягом встановленого строку служби (терміну придатності), а якщо його не встановлено, — протягом десяти років з часу виготовлення товару (прийняття роботи, послуги). Якщо на порушення Закону виготівник (виконавець, продавець) не попередив споживача про наявність строку служби (придатності) товару або його частини (результатів роботи), про обов’язкові умови користування ним та можливі наслідки їх невиконання, а також про необхідні дії після закінчення цього строку, шкода підлягає відшкодуванню і в тому випадку, коли вона була заподіяна після закінчення зазначеного строку».

Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 р. № 6.

«При розгляді справ про відшкодування шкоди суди повинні мати на увазі… відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв’язку з виконанням трудових (службових) обов’язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації» (п. 5).

«Особа, яка відповідає за шкоду, заподіяну з вини іншого, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи, не буде суперечити закону пред’явлення за вибором потерпілого вимог про відшкодування шкоди безпосередньо до винної особи, якщо за законом межі відповідальності останньої і особи, яка за неї відповідає, однакові» (п. 8).

Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992 р. № 14.

«За вимогами інших осіб, що ґрунтуються на неналежному виконанні працівником своїх трудових обов’язків (відшкодування шкоди їх майну, здоров’ю …) відповідає підприємство, перед яким винний працівник несе матеріальну відповідальність у порядку регресу за нормами трудового законодавства».

д) Юридична практика

1. Приклад дотримання прав

Гр. Ц. помер у кардіологічному відділенні закладу охорони здоров’я через неналежне надання медичної допомоги. Його донька звернулась зі скаргою на дії медичних працівників до органу внутрішніх справ, який у процесі дослідчої перевірки не встановив підстав для порушення кримінальної справи за фактом смерті гр. Ц. Донька померлого звернулась до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою відшкодувати матеріальну і моральну шкоду, що завдана смертю батька, з відповідача у справі – лікарні. Суд позов задовольнив частково.

2. Приклад порушення прав

Гр. Д., 1996 р. н., (за рішенням органу опіки й піклування йому була надана повна цивільна дієздатність, у зв’язку з роботою за трудовим контрактом) госпіталізували у заклад охорони здоров’я після дорожньо-транспортної пригоди. Після проведеного втручання, консолідації відкритого перелому гомілкової кістки і тривалого післяопераційного періоду з’ясувалося, що у пацієнта почалася ятрогенна патологія – остеомієліт. Батько подав позов до суду з вимогою відшкодувати моральну і матеріальну шкоду, заподіяну йому та його синові неправомірними діями медиків.

3. Випадок з практики

У грудні 2006 р. гр. М. звернувся до суду із позовом про відшкодування з інформаційно-консультативного центру «Т.» матеріальної шкоди в сумі 1300 грн та моральної – в сумі 50 000 грн. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилався на те, що в травні 2006 р. він звернувся за медичною допомогою до відповідача, оскільки у нього з’явились ознаки хвороби сечостатевої системи. У філії відповідача 12.03.2006 р. позивач пройшов обстеження, йому був поставлений діагноз «Хронічний цистопіеліт» і була призначена програма оздоровлення у три етапи за допомогою препаратів фірми «Т.». Курс лікування завершився у вересні 2006 р. Оскільки за результатами цього лікування самопочуття і стан здоров’я гр. М. не покращились, він звернувся до Х. урологічного центру, де його обстежили та поставили діагноз «Рак передм іхурово ї залози». Позивач вважав, що через неправильне діагностування, яке було здійсненовідповідачем, він не зміг своєчасно виявити захворювання та отримати належну медичну допомогу. Ухвалою суду від 14.11.2007 р. було задоволено клопотання позивача про залучення до участі у справі як відповідачів працівників центру «Т.» гр. Р. та гр. К. Ухвалою суду від 21.11.2007 р. було задоволено заяву позивача про  забезпечення позовів і накладено арешт на майно центру, гр. Р. та гр. К. на суму 52 000 грн у кожного, де б воно не знаходилось. Відповідачі оскаржили ухвалу. Суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, зважаючи на те, що вид забезпечення позову, обраний судом, не співмірний з сумою позовних вимог. Суд ухвалив рішення задовольнити позов частково, а саме: відшкодувати матеріальну шкоду в повному обсязі, тобто 1300 грн, а моральну – в сумі 30 тис грн, солідарно з відповідачів.

е) Практичні поради

  1. Право людини на відшкодування моральної шкоди.

    1.1. Відповідно до п. 1 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. У п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» вказано, що «у позовній заяві, згідно зі ст.137 Цивільного процесуального кодексу України, позивачем має бути зазначено, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується».

    У більшості позовів про компенсацію моральної шкоди, які надходять до судів, позивачі обмежуються фразою: «Мені завдано моральної шкоди». Однак відсутність доказів щодо того, яка саме моральна шкода завдана неправомірними діями відповідача (відповідачів), призводить до постановлення судом ухвали про залишення заяви без руху, а в разі невиправлення позивачем недоліків у встановлений строк – постановлення судом ухвали про повернення позовної заяви позивачу.

    1.2. Відповідно до ст. 57 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. 
    Одним із способів доведення моральної шкоди є судовопсихологічна експертиза. Психолог-судовий експерт зможе встановити наявність або відсутність ознак заподіяння особі моральної шкоди, а також визначити матеріальний еквівалент моральної шкоди. Досить поширеним доказом у справах про компенсацію моральної шкоди є висновки медиків (для прикладу, записи лікаря-психіатра про стан пацієнта в первинній медичній  документації) щодо стану здоров’я позивача й обумовленості негативних емоційно-вольових переживань погіршенням стану здоров’я.
    При доведенні до відома суду доказів у кожному випадку треба надавати пояснення щодо причинно-наслідкового зв’язку з фактом заподіяння моральної шкоди. Наявність достатньої доказової бази виступатиме запорукою визначення судом справедливого розміру компенсації моральної шкоди.

    1.3. Відповідно до ст. 268 Цивільного кодексу України, на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав, позовна давність не поширюється.

    1.4. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподаткованим мінімумом доходів громадян, необхідно виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

    1.5. У випадках заподіяння моральної шкоди з вини кількох відповідачів у позовній заяві необхідно викласти зміст вимог щодо кожного з них. У разі заподіяння особі моральної шкоди неправомірно вчиненими діями кількох осіб розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожної з них. На осіб, які заподіяли моральну шкоду спільно (взаємопов’язаними, сукупними діями або діями з єдиним наміром), покладається солідарна відповідальність з її відшкодування.

    1.6. Відповідно до ст. 1172 Цивільного кодексу України та п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», за моральну шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов’язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею у порядку регресу. За таких обставин у позовній заяві відповідачем у справі буде роботодавець (заклад охорони здоров’я чи фізична особа підприємець), а третьою особою – медичний працівник, діями якого заподіяно шкоду.

    1.7. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо іншене встановлено договором або законом. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним заподіяній моральній шкоді.

  2. Право людини на відшкодування матеріальної шкоди.

    2.1. З-поміж численних способів захисту особистих немайнових прав, зокрема, і можливостей пацієнтів у процесі надання їм медичної допомоги чи медичних послуг — передбачено право на відшкодування збитків та інших способів відшкодування матеріальної шкоди. Суб’єктом відповідальності в царині охорони здоров’я будуть заклади охорони здоров’я, а також медичні працівники, які займаються приватною практикою. Цивільноправова відповідальність поділяється на 2 види:
    1) договірну;
    2)деліктну.

    2.2. Договірна і деліктна відповідальність розмежовуються за правилом, згідно з яким за наявності передумов для договірного позову недоговірний відпадає: договірний позов витісняє недоговірний. Це, звісно, не послаблює встановленої законом відповідальності. Рішення про договірну відповідальність приймається за наявності між сторонами договірного зобов’язання. У разі відсутності договірного зобов’язання припустимо вирішувати питання про покладення деліктної відповідальності.

    2.3. При наданні медичних послуг на підставі оплатного договору застосовується договірна відповідальність. Її обсяг у даному випадку не може бути меншим деліктної. Навпаки, рівень відшкодування шкоди може бути підвищений у порівнянні із загальними правилами. Значення ж договору в цих випадках може полягати в тому, що за його допомогою передбачений законодавством обов’язок відшкодувати шкоду поширюється в одному з трьох напрямів: підстави виникнення зобов’язання, його суб’єктний склад, а також зміст. Аналізуючи питання договірних зобов’язань, зазначимо, що в ч. 2 ст. 901 Цивільного кодексу України вказано, що правила гл. 63 «Послуги. Загальні положення» можуть застосовуватися до всіх договорів надання послуг (у т.ч. – медичних), якщо це не суперечить сутності зобов’язання.

    2.4. Умовами настання деліктної відповідальності у системі охорони здоров’я за цивільним законодавством України є:
    1) протиправна дія (бездіяльність) медперсоналу;
    2) шкода, спричинена пацієнту;
    3) причинний зв’язок між протиправністю
    діяння та настанням шкоди;
    4) вина заподіювача шкоди.

    2.5. У цивільному законодавстві України діє принцип презумпції вини заподіювача шкоди при наданні медичної допомоги, у зв’язку з чим відсутність вини доводиться особою, яка вчинила правопорушення. За загальним правилом, встановленим у ч. 2 ст. 1166 та ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України, заподіювач  шкоди звільняється від відшкодування за спричинення майнової та моральної шкоди в разі, якщо доведе, що така шкода завдана не з його вини.

    2.6. Стаття 1172 Цивільного кодексу України передбачає відшкодування юридичною особою (у тому числі, закладом охорони здоров’я) чи фізичною особою шкоди, заподіяної їхнім працівником (медичним персоналом) під час виконання ним своїх трудових (професійних, службових) обов’язків. За таких обставин у позовній заяві відповідачем у справі буде роботодавець (заклад охорони здоров’я чи фізична особа-підприємець), а третьою особою – медичний працівник, діями якого заподіяно шкоду.

    2.7. Майнова шкода в галузі охорони здоров’я складається з:
    а) реальних збитків – втрати, які особа зазнала чи яких вимушена зазнати для відновлення свого порушеного права (витрати на придбання лікарських засобів, протезування, діагностику, лікування та реабілітацію, санаторно-курортне лікування, посилене харчування, сторонній догляд, поховання, спорудження надгробного пам’ятника (п. 1 ч. 2 ст. 22, ст. 1195, 1201 Цивільного кодексу України));
    б) упущеної вигоди – доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (заробіток (дохід), втрачений нею внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності (п. 2 ч. 2 ст. 22, ст. 1195 Цивільного кодексу України)).

    2.8. Ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках), потреба в додаткових видах допомоги визначаються судовомедичною експертизою. Якщо в потерпілого через ушкодження здоров’я є потреба у додаткових витратах на медичну та соціальну допомогу, то вони підлягають стягненню з особи, відповідальної за шкоду, при цьому потреба в таких витратах та їх тривалість мають підтверджуватися висновком судово-медичної експертизи.

    2.9. Стягнення додаткових витрат потерпілого може бути проведено й на майбутній час у межах строків, зазначених у висновку МСЕК або судово-медичної експертизи. При стягненні сум витрат на протезування, придбання путівки на санаторно-курортне лікування суд повинен зазначити в рішенні, що присуджені суми підлягають перерахуванню відповідній організації, яка має надати ці послуги потерпілому.

    2.10. У випадку смерті потерпілого організація або громадянин, відповідальні за заподіяння шкоди, зобов’язані відшкодувати витрати на поховання (в тому числі на ритуальні послуги й обряди) тій особі, яка понесла ці витрати. Тому вимоги про стягнення витрат на поховання можуть пред’являтись як особами, що мають  право на відшкодування шкоди у зв’язку зі смертю годувальника, так і сторонніми до потерпілого громадянами й організаціями, що фактично понесли ці витрати. Витрати на виготовлення пам’ятників і огорож визначаються, виходячи з їх фактичної вартості, але не вище граничної вартості стандартних пам’ятників і огорож в даній місцевості.

    2.11. Для детального з’ясування усіх інших механізмів відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров’я, зокрема, аналізуйте п. 12, 17–22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди».
22.11.2017.

До 2019 року лікарі вторинної і третинної ланки працюватимуть без змін

Згідно офіційній інформації від МОЗ, перші зміни...
22.11.2017.

В Україну намагалися ввезти контрафактні препарати для лікування раку та гепатиту

Правоохоронці виявили приховані від митного контролю...
22.11.2017.

Автономізація лікарень: як відбуватиметься, які переваги надасть медустановам

6 листопада вступив у дію закон щодо автономізації...
16.11.2017.

Міжнародний круглий стіл присвячений 25-річчю з дня прийняття Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»

17 листопада 2017 р. у м. Львів відбуватиметься...
10.11.2017.

Міжнародний симпозіум «Права людини у сфері охорони здоров’я»

Протягом 9-11 листопада 2017 р. в м. Берлін...
08.11.2017.

Міжнародна ювілейна конференція

8-9 грудня 2017 р.відбудеться Міжнародна ювілейна...