RSSВерсія для друку
Права людини у сфері охорони здоров’я: практичний посібник

Право на розумну тривалість робочого дня та робочого тижня


ПРИКЛАДИ МОЖЛИВИХ ПОРУШЕНЬ

Лікареві регулярно доводиться працювати по 100 годин на тиждень, у тому числі інколи відпрацьовувати 18-годинну робочу зміну.

Медсестру змушують працювати понаднормово, не отримавши її попередньої згоди.

НОРМИ ЗАКОНОДАВСТВА ТА ЇХ ТЛУМАЧЕННЯ

Стаття 2 (ч. 1) ЄСХ

(«Розумна тривалість робочого дня та робочого тижня з метою забезпечення права на справедливі умови праці»):

З метою забезпечення ефективного здійснення права на справедливі умови праці Сторони зобов’язуються: встановити розумну тривалість робочого дня та тижня і поступово скорочувати робочий тиждень настільки, наскільки це дозволяє підвищення продуктивності праці та інші відповідні фактори.

  • Стаття 2 (ч. 1) ЄСХ гарантує працівникам право на розумне обмеження тривалості робочого дня та робочого тижня, включаючи понаднормову роботу. Це право повинно бути гарантоване законами, правилами й постановами, умовами колективних договорів та іншими актами, які є обов’язковими. За забезпе-ченням практичного дотримання обмежень повинен наглядати відповідний державний орган115.

  • В ЄСХ чітко не зазначено, що саме потрібно вважати розумною тривалістю робочого часу. Тому ЄКСП оцінює кожну ситуацію індивідуально: надмірна тривалість, наприклад, понад 16 годин протягом одного дня116 чи – за певних умов – понад 60 годин на тиждень117, вважається невиправданою, а отже, такою, що суперечить ЄСХ.

  • Понаднормова робота не повинна бути винятково предметом розгляду роботодавця та/чи працівника. Підстави для понаднормової роботи та її тривалості підлягають регулюванню118.

  • У ст. 2 (ч. 1) також ідеться про поступове скорочення тривалості робочого тижня тією мірою, в якій це дозволяє зростання продуктивності праці й інші, пов’язані з цим фактори. До таких «інших факторів» можна віднести характер виконуваної роботи, а також ризик для здоров’я й безпеки працівників119.

  • Періоди, коли від працівника не вимагається виконувати роботу для роботодавця, але він зобов’язаний перебувати на зв’язку, вважаються фактичним робочим часом і не можуть розглядатися як періоди відпочинку в контексті ст. 2 ЄСХ, за винятком певних професій і конкретних обставин, відповідно до встановленого порядку. Відсутність фактичної роботи не може слугувати адекватним критерієм, який дозволяє розглядати такі періоди як періоди відпочинку120.

115 РЄ. Висновки I. Заява про тлумачення ст. 2 (ч. 1)..

116 РЄ. Висновки: Норвегія. (XIV-2).

117 РЄ. Висновки: Нідерланди. (XIV-2).

118 РЄ. Висновки. (XIV-2). Заява про тлумачення ст. 2 (ч. 1).

119 Там само

120 Рішення у справі «Французька конфедерація управління ФКУ-ГКР проти Франції» від 12 жовтня 2004 р. (16/2003).

18.07.2019.

Справи медиків: небезпечні тенденції та належна законодавча регуляція

Основними проблемами, які на сьогодні привертають...
17.07.2019.

Уряд врегулював питання відшкодування вартості препаратів, відпущених до 31 березня

На урядовому порталі оприлюднено постанову...
17.07.2019.

Чому правоохоронні органи чинять тиск на Державний експертний центр МОЗ України

16 липня 2019 р. Служба безпеки України і Державне...
05.06.2019.

Міжнародний день захисту дітей

Представники ГО "Фундація медичного права та...