RSSВерсія для друку
Права людини у сфері охорони здоров’я: практичний посібник

2.4. Права осіб, що надають допомогу в сфері охорони здоров’я
Право на працю


ПРИКЛАДИ МОЖЛИВИХ ПОРУШЕНЬ

Усіх іноземних працівників-мігрантів з країни Х, включаючи декількох лікарів і медичних сестер, у пришвидшеному порядку висилають з країни після розірвання дипломатичних відносин між країнами внаслідок торгового спору.

Медпрацівники-жінки часто піддаються сексуальним домаганням з боку персоналу, але заходів щодо припинення домагань не вживається. Відсутні установлені норми робочого часу для медичного персоналу, якому нерідко доводиться працювати понад 80 годин на тиждень

НОРМИ ЗАКОНОДАВСТВА ТА ЇХ ТЛУМАЧЕННЯ

Загальні стандарти

Стаття 23 (ч. 1) ЗДПЛ:

Кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Стаття 6 (ч. 1) МПЕСКП:

Держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право на працю, яке включає право кожної людини дістати можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вона вільно погоджується, і зроблять належні кроки для забезпечення цього права.

  • Загальний коментар КЕСКП № 18, § 1:
    Право на працю має дуже важливе значення для здійснення інших прав людини і є невід’ємним компонентом людської гідності. Кожна людина має право мати можливість працювати, щоб вести гідний спосіб життя. Право на працю забезпечує виживання індивіда і його сім’ї та одночасно сприяє розвитку й визнанню індивіда в межах суспільства, за умови, що вид трудової діяльності було обрано вільно чи на нього було дано добровільну згоду.

  • Загальний коментар КЕСКП № 18, § 4:
    Право на працю, яке гарантується у МПЕСКП, закріплює обов’язок держав-учасниць забезпечувати їх громадянам право на працю, яку вони вільно обирають чи на яку вони вільно погоджуються, включаючи право не піддаватися необґрунтованим звільненням. Це визначення підкреслює той факт, що повага до людини та її гідності виражається у свободі людини обирати вид трудової діяльності, а також вказує на важливе значення праці для розвитку особистості й для її соціальної та економічної інтеграції.

  • Загальний коментар КЕСКП № 18, § 6, 23 і 25:
    Право на працю не означає абсолютного безумовного права на отримання роботи, а передбачає, що держава повинна забезпечити такі умови, за яких ні вона сама, ні інші особи (наприклад, приватні компанії) не вчиняли б дій, які необґрунтовано чи на дискримінаційній основі перешкоджають людині заробляти собі на життя чи займатися своєю професією.

  • Загальний коментар КЕСКП № 16, § 23:
    Здійснення ст. 3 у зв’язку зі ст. 6 потребує, окрім усього іншого, щоб за законом і на практиці чоловіки та жінки мали рівний доступ до робочих місць будь-якого рівня і до будь-яких професій та щоб програми професійної підготовки й орієнтації як у державному, так і в приватному секторах надавали чоловікам і жінкам навики, інформацію та знання, необхідні для однакової реалізації права на працю.

  • Окрім частої критики щодо держав, які допускають високий рі- вень безробіття, КЕСКП також засудив:
    а) видворення з країни ВІЛ-позитивних іноземних працівників, що мають чинний дозвіл на роботу90;
    b) непропорційно високу кількість жінок, зайнятих на низькооплачуваній роботі на неповний робочий день91;
    c) скорочення державного сектору, що призводить до серйозних соціальних наслідків92.

Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (КЛВФРД)

  • КЛРД неодноразово висловлював стурбованість небажанням чи нездатністю держав вирішити проблему дефіциту можливостей працевлаштування представників етнічних працівників-мігрантів93.

  • КЛРД зазначив, що екзамени і система квот для лікарів, які отримали освіту за кордоном, не є порушенням права працівників-мігрантів, яке захищене ст. 5 (п. «e», «і») КЛВФРД. Стаття 5 (п. «e», «і») гарантує право на працю і вільний вибір роботи без розмежування раси, кольору шкіри, національності чи етнічного походження94.

Стаття 11 Декларації ООН про право й обов’язок окремих осіб, груп та органів суспільства заохочувати й захищати загальновизнані права людини та основні свободи (Декларація ООН про правозахисників)95:

Кожна людина, індивідуально і спільно з іншими, має право на законній підставі займатися своїм видом діяльності чи працювати за професією. Кожен, хто за видом своєї діяльності може впливати на людську гідність, права людини й основні свободи інших осіб, повинен поважати ці права і свободи та дотримуватися відповідних національних і міжнародних стандартів поведінки чи етики, які пов’язані з родом занять чи професією.

Норми законодавства, що стосуються жінок

Стаття 11 (ч. 1) КЛВФДЖ: 

Держави-учасниці вживають усіх необхідних заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок у галузі зайнятості, з тим щоб забезпечити на основі рівності чоловіків і жінок рівні права, зокрема:
а) право на працю як невід’ємне право всіх людей;…
с) право на вільний вибір професії чи роду роботи, на просування на службі та гарантію зайнятості, а також на користування всіма пільгами і умовами роботи, на одержання професійної підготовки та перепідготовки, включаючи учнівство, професійну підготовку підвищеного рівня та регулярну підготовку.

Норми законодавства, що стосуються працівників-мігрантів

Стаття 51 МКМ:

Працівники-мігранти, яким у державі роботи за наймом не дозволено вільно обирати для себе оплачувану діяльність, не вважаються такими, що не мають законного статусу й не позбавляються дозволу на проживання лише внаслідок припинення їх діяльності, що винагороджується, до закінчення терміну дії дозволу на роботу, за винятком тих випадків, коли в дозволі проживання спеціально обумовлено конкретну винагороду за діяльність, для заняття якою їх було допущено. Такі працівники-мігранти мають право на пошуки іншої роботи за наймом, участь у програмах громадських робіт і перепідготовку протягом чинності їх дозволу на роботу, що залишився, з урахуванням тих умов чи обмежень, які обумовлені в дозволі на роботу.

90 КЕСКП. Прикінцеві зауваги Комітету з економічних, соціальних і культурних прав: Лівійська Арабська Джамахірія, 1997 р. (E/1998/22).

91 КЕСКП. Прикінцеві зауваги Комітету з економічних, соціальних і культурних прав: Об’єднане Королівство Великобританії і Північної Ірландії, 1997 р. (Е/1998/22). Див. також: КЕСКП. Прикінцеві зауваги Комітету з економічних, соціальних і культурних прав: Україна, 1995 р. (E/1996/22).

92 КЕСКП. Прикінцеві зауваги Комітету з економічних, соціальних і культурних прав: Соломонові Острови, 1999 р. (E/2000/22).

93 КЛРД. Прикінцеві зауваги Комітету з ліквідації всіх форм расової дискримінації: Польща, 1997 р. (A/52/18). Див. також: КЛРД. Прикінцеві зауваги Комітету з лік- відації всіх форм расової дискримінації: Норвегія, 1994 р. (A/49/18); Об’єднане Королівство Великобританії і Північної Ірландії, 1991р. (A/46/18); Ізраїль, 1998 р. (A/53/18); Нідерланди, 1998 р. (A/53/18); Ліван, 1998 р. (A/53/18); Азербайджан, 1999 р. (A/54/18); Данія, 2000 р. (A/55/18); Латвія, 2003 р. (A/58/18); Ісландія, 2005 р. (A/60/18); Туркменістан, 2005 р. (A/60/18).

94 КЛРД. Висновки у справі B. M. S. проти Австралії, 1996 р. (C/54/D/8/1996); Процедурні рішення, 1999 р. (А/54/18).

95 Декларація ООН про право й обов’язок окремих осіб, груп та органів суспільства заохочувати й захищати загальновизнані права людини та основні свободи (Декларація ООН про правозахисників), 9 грудня 1998 р. Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 53/144.