Вступ
Безпліддя у подружніх парах в останні десятиліття сягає 10–15%, при цьому чоловічий фактор реєструють майже у половині випадків (Massart A. et al., 2012; Abarikwu S.O., 2013; Kliesch S., 2014; Agarwal A. et al., 2015; Jungwirth A. et al., 2015). Незважаючи на високу частоту виявлення ролі чоловічого фактора в безплідних подружніх парах, залишаються невідомими провідні генетичні порушення, що спричиняють зниження репродуктивної функції у чоловіків. До останнього часу серед тестів, які використовували для визначення генетичних факторів чоловічого безпліддя (ЧБ) у клінічній практиці, основними були дослідження, спрямовані на виявлення наявності мікроделецій Y-хромосоми та/чи хромосомних аномалій, мутацій у гені муковісцидозу та андрогенового рецептора (Wosnitzer M.S., 2014). В окремих роботах показано наявність асоціації однонуклеотидного поліморфізму одного чи декількох генів із ЧБ та висловлено думку про його полігенну основу (Zorrilla M., Yatsenko A.N., 2013). Проте результати, отримані одними дослідниками, не завжди відтворювалися іншими при аналізі різних популяційних вибірок, і саме ця неоднозначність уповільнила використання даних подібних досліджень у клінічній практиці. В експериментальних роботах із залученням тваринних моделей із нокаутованими генами підтверджено полігенну основу порушень сперматогенезу та встановлено, що у механізми розвитку безпліддя залучено не менше ніж 388 генів (Massart A. et al., 2012). Процес сперматогенезу та дозрівання сперми контролюється взаємодією понад тисячі генів, але проведені повногеномні дослідження не визначили генів, асоційованих із безпліддям невстановленого генезу, тому що лише у невеликій кількості випадків виявлено одні й ті самі генетичні аномалії (Taneja S.S., 2014). У цих роботах відсутній поглиблений аналіз міжгенних та ген-факторних взаємодій з урахуванням різноспрямованих потенційних патогенетичних ланок при репродуктивних розладах, що зумовило мету виконання цієї роботи.
Мета — проведення у чоловіків із подружніх пар із безпліддям невстановленого генезу та ранніми репродуктивними втратами аналізу міжгенної та ген-факторної взаємодії поліморфних варіантів генів гемостазу (тромбоцитарного рецептора до колагену (ITGA2a) (C807T), тромбоцитарного рецептора фібриногену (ITGB3b) (T1565C), фібриногену (FGB) (C148T, G–455A), антагоніста тканинного активатора плазміногена 1-го типу (PAI-1) (–675 5G/4G), протромбіну (FII) (G20210A), фактора V (FV) (G1691A)), фолатного обміну (метилентетрагідрофолатредуктази (MTHFR) (C677T, A1298C), метіонінсинтази-редуктази (MTRR) (A66G), метіонінсинтази (MTR1) (A2756G), транспортера фолатів (RFC1) (G80A)) та гена рецептора фолікулостимулюючого гормону (FSHr) (Ala307Thr, Ser680Asn).
Об’єкт і методи дослідження
До дослідження залучено 206 чоловіків: 69 — із подружніх пар із безпліддям невстановленого генезу впродовж 5 років (1-ша група) та 137 — із подружніх пар із ранніми репродуктивними втратами в анамнезі (2-га група). Подружні пари направлено на медико-генетичне консультування для аналізу ймовірних та виявлення провідних генетичних чинників у розвитку безпліддя.
Критерії виключення з дослідження: аномалії каріотипу, ожиріння, соматична й онкологічна патологія, гострі та хронічні інфекційні захворювання у подружній парі, азооспермія та наявність делецій Y-хромосоми у чоловіків.
Усі пацієнти надали результати проведених до звернення на медико-генетичне консультування клініко-лабораторних та інструментальних досліджень і заповнили опитувальний лист, у який вносилися дані про спосіб життя, професійні шкідливості та шкідливі звички. Усі пацієнти надали інформовану згоду на участь у дослідженні. На проведення дослідження отримано дозвіл етичного комітету Державної установи «Інститут генетичної та регенеративної медицини НАМН України».
