Доктринальна юридична наука, розглядаючи типи правового регулювання, особливу увагу приділяє дозвільному типу, в основі якого знаходиться загальна заборона. У законодавстві України дозвільний тип правового регулювання асоціюється, як правило, з ліцензуванням. Як наслідок, окремі правознавці, навіть з Головного науково-експертного управління апарату Верховної Ради України розглядають такий дозвільний тип правового регулювання лише через призму Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності». Такий підхід застосовано у висновку до проекту Закону України «Про особливості імплементації окремих положень законодавства Європейського Союзу щодо обігу лікарських засобів» (реєстр. № 4465 від18.04.2016 р.)
Так, у висновку до цього законопроекту фахівці, піддаючи критиці пропозицію запровадження торгової ліцензії на лікарський засіб, зазначають, що: «…запровадження торгової ліцензії потребує відповідного узгодження з пунктом 10 статті 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» щодо обов’язкового ліцензування оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами. Адже у випадку прийняття проекту в запропонованому вигляді це може призвести до запровадження подвійного ліцензування одного виду діяльності, що суперечить загальним принципам ліцензування».
Тобто вони поняття «ліцензування» пов’язують лише з правом на здійснення окремих видів господарської діяльності, не розуміючи, що в даному випадку мова йде не про ліцензування виду господарської діяльності, а ліцензування виду продукції. Хоча, швидше, мова йде про уніфікацію термінології.
Це є актуальним також в контексті окремих новел реформування сфери охорони здоров’я, пов’язаних із запровадженням ліцензування професії медичного та фармацевтичного працівника2. Наслідком такого нововведення стане не лише посилення індивідуальної відповідальності медичного та фармацевтичного працівника, який може втратити право на професію при здійсненні правопорушень, а й уникнення проблем трудового законодавства щодо наявності або відсутності права виконувати обов’язки лікаря або провізора на конкретній посаді та втрати такого права.
Тобто на сьогодні поняття терміну «ліцензія» у більшості випадків правознавці пов’язують із використанням Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності». Відповідно до ст. 1 цього закону «ліцензія» — це запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань про рішення органу ліцензування щодо наявності у суб’єкта господарювання права на провадження визначеного ним виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню. А «ліцензування» за цим законом — це засіб державного регулювання провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, спрямований на забезпечення реалізації єдиної державної політики у сфері ліцензування, захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів.
