1.2. Загальний зміст посібника

У розділах 2 і 3 аналізуються положення міжнародних й, відповідно,
регіональних стандартів, які стосуються прав людини в сфері охорони
здоров’я, зокрема так звані тверде/жорстке право та м’яке право,
наводяться приклади прецедентів і тлумачення норм угод. Обидва
розділи структуровані за одним і тим самим принципом і висвітлюють
загальновизнані права людини, гарантовані як пацієнтам, так і медичним
працівникам. До таких прав належать: право на свободу й особисту
недоторканність, право на життя, право на приватне життя, право на
інформацію, право на фізичну недоторканність, право на найвищий
досяжний рівень фізичного і психічного здоров’я; право на свободу від
катувань, жорстокого, нелюдського та такого, що принижує гідність,
поводження чи покарання; право на участь у публічній політиці, право
на свободу від дискримінації і на рівність пацієнтів, право на гідні умови
праці, право на свободу об’єднання і право на належну правову процедуру
для медичних працівників. У розділі 4 висвітлено питання міжнародної та
регіональної процедур захисту цих прав.

Розділи 5, 6, 7 та 8 побудовані з урахуванням специфіки держави. В розділі
5 відображено юридичний статус міжнародних і регіональних документів,
ратифікованих і підписаних Україною, окреслено роль прецеденту в
правовій системі України та зроблено короткий огляд національних правової
системи та системи охорони здоров’я. Структура розділу 6, у якому йдеться
про права й обов’язки пацієнта, базується на переліку прав, наведених у
Європейській хартії прав пацієнтів, і прав, передбачених національним
законодавством, але не згаданих у хартії. Підготовлена 2002 р. Активною
громадянською мережею у співпраці з громадськими організаціями 12
різних країн ЄС – Європейська хартія прав пацієнтів не є юридичним
документом обов’язкової юридичної сили, але повсюдно визнана як
найчіткіший і всеосяжний виклад прав пацієнтів. У хартії зроблено спробу
змінити положення регіональних документів про охорону здоров’я та
права людини стосовно 14 конкретних прав пацієнта: на профілактичні
заходи, на доступність, на інформацію, на інформовану згоду, на свободу
вибору, на приватність і конфіденційність, на повагу до часу пацієнтів, на
якісну медичну допомогу, на безпеку, на інновації, на попередження, за
можливості, страждань і болю, на індивідуальний підхід до лікування, на
подання скарги й на компенсацію. Цей перелік прав також використовується
як орієнтир під час моніторингу й оцінювання систем охорони здоров’я в
Європі та як зразок для розробки національних законів. У розділі 6 за
основу береться перелік прав із Європейської хартії прав пацієнтів, але
для кожного права наводяться й аналізуються положення національного
законодавства, що мають обов’язкову юридичну силу та гарантують це
право. Далі йдуть посилання на більш загальні формулювання прав людини,
згаданих у розділах про міжнародні та регіональні документи. В розділі
7 висвітлюються права й обов’язки медичних працівників, у тому числі
право на належні умови професійної діяльності, на свободу об’єднання,
на судовий захист та інші права, специфічні для України.

У розділі 8 описані національні механізми забезпечення прав як пацієнта,
так і медичного працівника. Це судові процедури в порядку конституційного,
адміністративного, цивільного та кримінального судочинства, а також
позасудові форми захисту, до яких належать, зокрема, звернення до
прокуратури, омбудсмена, органів внутрішніх справ. Розділ також містить
додаток зі зразками процесуальних документів як довідковий матеріал
для юристів.

Наприкінці книги розміщено міжнародний глосарій термінів з тематики
прав людини в контексті охорони здоров’я, є також національний словник,
до якого увійшла специфічна для України термінологія. Глосарії сприяють
тому, аби матеріали про законодавство, сферу охорони здоров’я та права
людини були більш зрозумілими для читачів.

Сфера застосування Посібника

Посібник покликаний слугувати настільною книгою як при провадженні
судових справ, так і в навчанні. З особливою користю його можна
використовувати в клінічних програмах юридичної освіти. Хоча Посібник
розроблений для юристів, він може бути цікавим і для медичних працівників,
організаторів охорони здоров’я, працівників міністерств охорони здоров’я
та юстиції, об’єднань громадян, діяльність яких пов’язана із захистом прав
та інтересів суб’єктів медичних правовідносин, а також для самих пацієнтів,
які бажають краще зрозуміти юридичну основу прав та обов’язків пацієнта,
медичного працівника та механізми забезпечення цих елементів правового
статусу.

Супровідні сайти

Права людини в сфері охорони здоров’я – царина, яка постійно змінюється
та розвивається, зумовлюючи необхідність регулярного оновлення
Посібника. Електронні версії посібників будуть періодично оновлюватися
на сайті www.health-rights.org. Адреса регіонального сайту України –
www.healthrights.org.ua. На міжнародній домашній сторінці є посилання
на сайти різних країн, які містять додаткові ресурси, зібрані робочими
групами, що підготували аналогічний Посібник у кожній країні: відповідні
закони та підзаконні акти, судова практика, допоміжні матеріали та зразки
процесуальних документів, а також практичні поради юристам. Окрім
того, сайти дають можливість юристам, особам, що надають медичну
допомогу, та пацієнтам, які цікавляться правами людини у сфері охорони
здоров’я, спілкуватися між собою. На кожному сайті передбачено механізм
забезпечення зворотного зв’язку для відгуків про зміст посібників.

Від авторів

Матеріали цього Посібника відображають точку зору міждисциплінарної
робочої групи в складі експертів у галузі права та медицини. Посібник не є
джерелом права, а також не може замінити консультацію кваліфікованого
юриста. Це лише спроба авторів висвітлити сучасний стан законодавства та
юридичної практики в галузі прав людини у сфері охорони здоров’я в Україні.
Автори раді усім коментарям і зауваженням, що стосуються неточностей
чи недоліків у тексті, пропозиціям щодо доповнень до Посібника, а також
питанням щодо правореалізації і правозастосування у конкретних ситуаціях.
Як випливає з аналізу змісту цього Посібника, медичне право – порівняно
нова галузь, яка розвивається. Багато з цитованих у Посібнику законодавчих
положень, ще не отримали авторитетного судового тлумачення. Серйозні
проблеми постають і в практиці застосування принципів прав людини в
сфері охорони здоров’я. Отже, цей Посібник – лише перший крок у вивченні
цієї галузі права, й остаточних відповідей на запитання не дає. Автори
сподіваються, що Посібник активізує залучення до роботи в галузі прав
людини в сфері охорони здоров’я ще більшої кількості спеціалістів, а також
сприятиме тому, що у наступних виданнях механізми надання правової
допомоги висвітлюватимуться глибше.