8.4.1. Судово-медична експертиза
Судово-медична експертиза у справах про захист прав людини в сфері охорони здоров’я відіграє важливу роль. Без судово-медичної експертизи судові механізми захисту прав людини в сфері охорони здоров’я часто є малоефективними, кримінальні ж справи за «медичними статтями» взагалі неможливо пров адити без з’ясув анн я характеру та ступеня ушкоджень здоров’я, що віднесено до повноважень експертів.
Судово-експертна діяльність регулюється Законом України «Про судову експертизу» від 25.02.1994 р. Найпоширенішими видами судової експертизи, що провадиться у процесі захисту прав людини в сфері охорони здоров’я, є судово-медична та судово-психіатрична експертизи. Судово-психологічна експертиза застосовується не часто , але має важливе значення для встановлення розміру моральної шкоди. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судову експертизу», судово-експертна діяльність, пов’язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз, здійснюється виключно держа вними спеціалізованими установами, в той час як судово-експертну діяльність взагалі можуть здійснювати і судові експерти, які не є працівниками зазначених установ.
Судовими експертами, відповідно до ст. 10 Закону України «Про судову експертизу» можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань, тод і як судові експерти держа вних спеціалізованих установ повинн і мати відповідну вищу освіту, освітньокваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, а також проходити відповідну підготовку та отримати кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності. Усі атестовані судові експерти заносяться до державного Реєстру атестованих судових експертів, ведення якого, згідно зі ст. 9 Закону України «Про судову експертизу», покладається на Міністерство юстиції України.
Пам’ятайте!
Згідно з п. 1.5. Інструкції про проведення судово-медичної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 17.01.1995 р. № 6, без додаткового узгодження з особою, що призначила експертизу, до участі в проведенні судово-медичних експертиз як експертів можна залучати професорів і викладачів кафедр судової медицини, фахівців закладів охорони здоров’я та інших відомств.
Відповідно до ст. 71 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», судово-медична і судово-психіатрична експертизи призначаю ться особою, яка проводить дізнання, слідчим, прокурором або судом у порядку, встановленому ст. 143–150 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 75–77 Кримінально-процесуального кодексу України та ст. 81–85 Кодексу адміністративного судочинства України. Підстави та порядок призначення експертизи за Цивільним процесуальним кодексом України, Кримінально-процесуальним кодексом України та Кодексом адміністративного судочинства України схожі.
Пам’ятайте!
У кримінальному судочинстві обов’язковою умовою призначення експертизи є порушення кримінальної справи (п. 5, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» від 30.05.1997 р. № 8).
Пам’ятайте!
Підставою для проведення експертизи є передбачений законом процесуальний документ (постанова, ухвала) про призначення експертизи, складений уповноваженою на те особою (органом).
Пам’ятайте!
Неприпустимо призначати експертизу у випадках, коли з’ясування певних обставин не потребує спеціальних знань, а також порушую чи перед експертом правові питання, вирішення яких віднесено законом до компетенції суду (зокрема, щодо вини, неосудності чи недієздатності особи) (п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» від 30.05.1997 р. № 8).
У ст. 76 Кримінально-процесуального кодексу України передбачені випадки обов’язкового призначення судово-медичної експертизи: для встановлення причин смерті, для встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень. Відповідно до ст. 145 Цивільного процесуального кодексу України призначення експертизи є обов’язковим у разі заявлення відповідного клопотання обома сторонами, також за клопотанням хоча б однієї сторони, якщо у справі необхідно встановити, зокрема, характер і ступінь ушкодження здоров’я, психічний стан особи.
У чинному законодавстві України визначені такі види експертиз:
- Комісійна експертиза – проводиться не менш як двома експертами одного напряму знань.
- Комплексна експертиза – проводиться не менш як двома експертами з різних га лузей знань або різних напрямів у межа х однієї га лузі знань.
- Додаткова експертиза – призначається, якщо висновок експерта визнано неповним або неясним, доручається тому самому або іншому експерту (експертам).
Пам’ятайте!
Як випливає зі змісту ст. 75 Кримінально-процесуального кодексу України чи ст. 150 Цивільного процесуального кодексу України, додаткова експертиза призначається після розгляду висновку первинної експертизи (це експертиза, при проведенні якої об’єкт досліджується вперше), якщо з’ясується, що усунути неповноту або неясність висновку шляхом допиту експерта неможливо.
Висновок визнається неповним, якщо експерт дослідив не всі подані йому об’єкти чи не дав вичерпних відповідей на поставлені йому запитання.
Висновок вважається неясним, якщо він викладений нечітко або має невизначений, неконкретний характер (п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» від 30.05.1997 р. № 8).
- Повторна експертиза – призначається, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, і доручається іншому експертові (експертам)
Пам’ятайте!
Участь кількох експертів є обов’язковою при проведенні експертиз у справах про притягнення до кримінальної відповідальності медичних працівників за професійні порушення (п. 2.4 Інструкції про проведення судово-медичної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 17.01.1995 р. № 6).
Результатом будь-якої експертизи є письмовий висновок експерта чи експертної комісії, який долу чається до матеріалів справи. У разі необхідності експерти, що проводили експертизу, можуть бути викликані до суду з метою пояснення окремих питань.
Судово-медичні експертизи здійснюють переважно державні експертні установи (ч. 2 ст. 7 Закону України «Про судову експертизу»). Недержавні експертні установи фактично позбавлені права на проведення незалежних судово-медичних експертиз положенням ст. 7 Закону України «Про судову експертизу».
Важливе практичне значення має також і питання порядку оплати судових експертиз.
Пам’ятайте!
При вирішенні питання про оплату судової експертизи слід мати на увазі, що відповідно до ст. 15 Закону України «Про судову експертизу» та Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Інструкції про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним спеціалізованим установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів» від 01.07.1996 № 710, спеціалізовані науково-дослідні установи Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров’я України здійснюють експертизу в кримінальних справах на підставі договору між цими установами та органами дізнання, досудового слідства чи судом за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів. Остаточний розрахунок провадиться після виконання замовлення на проведення експертизи.
Оплата експертизи в цивільній справі провадиться за рахунок сторони, яка подала відповідне клопотання. Відповідно до ст. 79 Цивільного процесуального кодексу України, витрати, пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів і проведенням судових експертиз, належать до витрат, що пов’язані з розглядом справи і є судовими витратами. Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Тобто сторона, яка порушила клопотання про призначення судової експертизи, в разі, якщо рішення, ухв алене на її користь, має право на відшкодування витрат, понесених у зв’язку з проведенням експертизи. Якщо експертиза призначається за клопотанням обох сторін або з ініціативи суду, кошти на її оплату вносять обидв і сторони порівну. У разі незгоди сторони (сторін) оплатити вартість експертизи суд розглядає справу на підставі наявних доказів.
У ст. 13 Закону України «Про судову експертизу» серед прав судового експерта закріплено можливість проводити на договірних засадах експертні дослідження з питань, що становлять інтерес для фізичних і юридичних осіб (п. 6). Iнструкція про призначення та проведення судових експертиз і Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджена наказом Міністерства юстиції України 03.11.1998 р. за № 705/3145, передбачає порядок проведення експертних досліджень. У п. 1.3 цього наказу визначено, що відповідно до чинного законодавства, за дорученням правоохоронних орга нів (у тому числі для вирішення питання про порушення адміністративної чи кримінальної справи), посадових осіб Державної податкової адміністрації України, Державної митної служби України, Державної виконавчої служби, на замовлення адвокатів, захисників та осіб, які самостійно захищають свої інтереси, та їхніх представників, нотаріусів, банківських установ, страхових компаній, а також інших юридичних і фізичних осіб можуть виконуватись експертні дослідження, для проведення яких необхідні спеціальні знання та вм іння використовувати методи криміналістики і судової експертизи. Результати експертних досліджень викладаються у письмових висновках спеціалістів згідно з чинним законодавством України.
Пам’ятайте!
Підставою для проведення експертного дослідження є письмова заява (лист) замовника (юридична або фізична особа) з обов’язковим зазначенням його реквізитів, з переліком питань, які підлягають розв’язанню, а також об’єктів, що надаються. Експертні дослідження, їх перебіг і результати викладаються у висновку спеціаліста із зазначенням спеціалізації останнього.
Висновок спеціаліста за структурою та за змістом ідентичний висновку експерта і відрізняється від нього лише таким :
а) особа, яка проводить дослідження, іменується не експертом, а спеціалістом; б) у вступній частині висновку зазначається, хто і коли звернувся до установи чи безпосередньо до спеціаліста із замовленням про проведення дослідження;
в) опускається запис, який стосується відповідальності особи, що проводить дослідження, за надання завідомо неправдивого висновку.
