8.3. Неюрисдикційні форми захисту прав людини в сфері охорони здоров’я
У межах цього посібника висвітлюється лише одна неюрисдикційна форма захисту, а саме медіація/посередництво у сфері охорони здоров’я. Медіація – один з найпоширен іших у світовій практиці альтернативних підходів до розв’язання конфлікту, метою якого є досягнення результату «перемога–перемога».
Сфера охорони здоров’я є надзвичайно емоційно забарвленою, особливо, коли йдеться про зародження конфлікту, а саме його «поступове перетікання» з морально-деонтологічної площини у правову. Ця галузь сповне на, з одного боку, болю, страждань, страху пацієнтів, недовіри до людей у «білих халатах», переживань родичів, а з іншого – почуттів професійного обов’язку, людських і фахових чеснот медичних працівників. Ключовими фігурантами конфлікту в галузі охорони здоров’я, як правило, виступають медичні працівники і пацієнти та /або їх члени сім’ї.
Продемонструвати практичне значення медіації у галузі охорони здоров’я можна через відновне правосуддя (медіацію у кримінальних справах). Як свідчить аналіз юридичної практики у цій царині, медичних працівників, як правило, притягають до кримінальної відповідальності за ст. 140 Кримінального кодексу України («Неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником»).
Пам’ятайте!
Якщо сторони оберуть таку форму захисту, як посередництво, то адвокатові доцільно використовувати механізм, визначений у ст.46 Кримінального кодексу України, у якій передбачено процедуру звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим.
Підставою для застосування норми ст. 46 Кримінального кодексу України є примирення особи, яка вчинила злочин, з потерпілим, яке повинно бути відображене у матеріалах справи, наприклад, у форм і звернення потерпілого до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вчинила злочин, або хоча б незапереченням проти такого звільнення.
Пам’ятайте!
Ключовими підставами для звільнення від кримінальної відповідальності є такі:
- особа вчинила злочин уперше;
- вчинено діяння невеликої тяжкості (злочин, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м’яке покарання) або необережний злочин середньої тяжкості (злочин, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років);
- особа, яка вчинила злочин, відшкодовує завдані збитки або усуває заподіяну шкоду.
Злочин, передбачений ч. 1 ст. 140 Кримінального кодексу України, належить до злочинів невеликої тяжкості, а ч. 2 цієї ж статті – до необережних злочинів середньої тяжкості. Стаття 46 Кримінального кодексу України забезпечує можливість порушникам , яким інкриміновано зазначений склад злочину, скористатися процедурою посередництва, для якої, якщо медичний працівник щиро розкаявся і примирився з потерпілим, відшкодував шкоду й вчинив злочин уперше, жодних перешкод немає. На адвоката (-ів) покладається завдання сприяти розв’язанню конфлікту між суб’єктами медичних правовідносин на основі процесу медіації, зокрема фахово підготувати угоду про примирення і відшкодування шкоди.
Пам’ятайте!
Адвокат має право консультувати сторони з різними інтересами, якщо це консультування відбувається в інтересах обидвох сторін і з метою досягнення згоди між ними. Адвокат у жодному випадку не може виступати медіатором (посередником) у процесі медіації, якщо до цього він виступав захисником однієї із сторін, а також захищати інтереси однієї із сторін після невдалого процесу медіації, у якому він виступав у ролі медіатора.
До посередника висуваються такі вимоги : він повинен бути професійно підготовленим, поважати честь і гідність клієнтів, зберігати конфіденційність і нейтральність і забезпечувати рівновагу сил (можливостей) сторін. Суд, відповідно до ст. 7-1, 8 Кримінально-процесуального кодексу України, за наявності підстав, визначених у ст. 46 Кримінального кодексу України, в судовому засіданні виносить постанову про закриття справи.
Привертаючи увагу до медіації у цивільних справах, хочемо відзначити, що в ць ому випадку застосовується інститут мирової угоди. Мирова угода може бути укладена як у позасудовому порядку, на підставі норм Цивільного кодексу України, так і в процесі реалізації права на судову форму захисту. В останньому випадку мирова угода може бути укладена після порушення провадження у справі, а саме: вона може затверджуватись як на попередньому судовому засіданні (ст. 130 Цивільного процесуального кодексу України), так і на стадії розгляду справи за суттю (ст. 174, 175 Цивільного процесуального кодексу України). При порушенні виконавчого провадження сторонами теж може бути укладено мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, яка визнається судом (ч. 3 ст. 11-1 Закону України «Про виконавче провадження»).
Пам’ятайте!
Звернення осіб до суду не позбавляє їх можливості контактувати з метою укладення мирової угоди в позасудовому порядку.
Умови мирової угоди не можуть суперечити інтересам інших осіб, які беруть участь у справі, у т. ч. третіх осіб (у медичних справах – це медичний працівник). Суд повинен створити усім заінтересованим особам умови для ознайомлення з проектом мирової угоди, аби вони мали можливість висловити свої міркування щодо її затвердження судом.
Пам’ятайте!
Згода позивача (співпозивачів) та відповідачів (співвідповідачів), а також третіх осіб з самостійними вимогами з умовами мирової угоди підтверджується їх особистими підписами або підписами їхніх представників (представник для підписання угоди повинен бути наділений довірителем спеціально обумовленими на це повноваженнями). Треті особи без самостійних вимог засвідчують відсутність заперечень проти затвердження судом мирової угоди, що відображається у протоколі судового засідання.
За своєю суттю мирова угода слугує способом урегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватись лише прав та обов’язків сторін і предмета позову.
Пам’ятайте!
Мирова угода може бути укладена та затверджена як у суді першої, так і апеляційної та касаційної інстанцій.
Укладення мирової угоди і визнання її судом є підставою для закриття провадження у справі, про що постановляється ухвала (ч. 4 ст. 205 Цивільного процесуального кодексу України). У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (ч. 3 ст. 206 Цивільного процесуального кодексу України).
