7.2.3. Обов’язок поширювати наукові та медичні знання серед населення, пропагувати, у тому числі власним прикладом, здоровий спосіб життя
а) Конституція і закони України
«Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних й оздоровчопрофілактичних програм».
«Органи та заклади охорони здоров’я, медичні працівники … зобов’язані пропагувати серед населення гігієнічні навички, здоровий спосіб життя» (ч. 3 ст. 21).
«Держава сприяє утвердженню здорового способу життя населення шляхом поширення наукових знань з питань охорони здоров’я, організації медичного, екологічного і фізичного виховання, здійснення заходів, спрямованих на підвищення гігієнічної культури населення…» (ч. 1 ст. 32).
«Медичні працівники зобов’язані поширювати наукові та медичні знання серед населення, пропагувати, в тому числі власним прикладом, здоровий спосіб життя» (п. «в» ст. 78).
«Медичні працівники закладів охорони здоров’я усіх форм власності зобов’язані: пропагувати медичні знання з питань профілактики захворювань, спричинених курінням тютюнових виробів чи інши м способом їх вживання, і запобігати їх вживанню серед населення, насамперед серед дітей та молоді; надавати практичні поради щодо здорового способу життя та рекомендувати не починати курити чи іншим способом вживати тютюнові вироби або припинити їх вживання» (п. 1, 2 ч. 1 ст. 15).
б) Підзаконні нормативно-правові акти
«Власним прикладом сприяти вихованню фізично і морально здорового покоління…» (п. 6).
в) Кодекс медичної етики
«Лікар зобов’язаний своєю поведінкою та іншими доступними йому засобами (лекції, бесіди, ЗМІ, інтернет тощо) пропагувати здоровий спосіб життя і бути прикладом у дотриманні його норм і правил».
ґ) Юридична практика
На прийомі пацієнтів лікар-терапевт Т. обласної лікарні роздавав брошури й буклети з інформацією щодо профілактики ВІЛ/СНІДу та гепатиту В і С.
Директор одного із навчальних закладів звернувся до медичних працівників закладу охорони здоров’я у м. Ч. з проханням провести виховний захід з підлітками щодо профілактики ВІЛ/СНІДу. Проте головний лікар медичної установи відмовився скерувати медичного працівника для поширення наукови х і медични х знань серед школярів, аргументуючи це тим, що дітьми повинні займатися батьки та педагоги, а справа лікарів – лікувати.
З. районний суд м. Л. розглянув справу за позовом гр. М. до Л. комунальної лікарні №Х про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу. У судовому засіданні було встановлено, що гр. М. працювала лікаремкардіологом у Л. комунальній лікарні № Х та 20 травня 2009 р. була звільнена з посади за появу на робочому місці в нетверезому стані, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Позивачка вважала таке звільнення незаконним, оскільки на неї раніше було накладене лише одне дисциплінарне стягнення у вигляді догани, яке не може бути свідченням систематичного невиконання без поважних причин обов’язків, покладених на неї трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Представник відповідача в судовому засіданні вказав на те, що позивачка з’явилася на робочому місці у стані алкогольного сп’яніння, що підтверджується відповідним медичним висновком. Було відзначено, що така поведінка медика свідчить про порушення ним професійних обов’язків, зокрема, щодо пропагув ання здорового життя, у т. ч. власним прикладом, щодо вимог професійної етики. А як стягнення за такі дії може застосовуватися звільнення працівника з роботи (відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 40 КЗпП України).
У зв’язку з цим суд визнав звільнення лікаря законним й ухвалив рішення про відмову в задоволенні позову гр. М. до Л. комунальної лікарні № Х про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
д) Практичні поради