7.2.2. Обов’язок безоплатно надавати першу невідкладну медичну допомогу громадянам у разі нещасного випадку та в інших екстремальних ситуаціях
а) Конституція і закони України
Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. [стаття 139].
Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19.11.1992 р. [статті 8 (ч. 1, 2), 18, 35—35-5, 37, 43 (ч. 2), 78 (п. «б» ч. 1)].
«Медичні працівники зобов’язані невідкладно надавати необхідну медичну допомогу у разі виникнення невідкладного стану людини» (ч. 1 ст. 37).
«Медичні працівники зобов’язані безплатно надавати відповідну невідкладну медичну допомогу громадянам у разі нещасного випадку та в інших екстремальних ситуаціях» (п. «б» ст. 78).
Кодекс цивільного захисту України від 02.10.2012р. [стаття 87].
«Постраждалі, а також особи, які залучалися до виконання аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, гасіння пожеж, за висновками мкдико-соціальних експертних комісій забезпечуються психологічною реабілітацією» (ч. 2 ст. 87).
б) Підзаконні нормативно-правові акти
Про Клятву лікаря: Указ Президента України від 15.06.1992 р. [п. 1, 2 ч. 1].
«…Подавати медичну допомогу всім, хто її потребує» (п. 1),
«… бути безкорисливим і чуйним до хворих…» (п. 2).
Про затвердження Положення про Державну службу медицини катастроф: Постанова Кабінету Міністрів України від 11.07.2001 р. № 827.
«Основним завданням Державної служби медицини катастроф є надання безоплатної медичної допомоги на догоспітальному і госпітальному етапах постраждалим від надзвичайних ситуацій, рятувальникам та особам, які беруть участь у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій…» (ч. 1, 2 п. 12).
Про затвердження Державної програми створення єдиної системи надання екстреної медичної допомоги на період до 2010 року: Постанова Кабінету Міністрів України від 05.11.2007 р. № 1290.
«Метою Програми є створення умов для розширення доступності та підвищення якості екстреної медичної допомоги, зниження рівня інвалідності і смертності при нещасних випадках, травмах та отруєннях…».
Програма подання громадянам гарантованої державою безоплатної медичної допомоги: Постанова Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 р. № 955.
«Державними та комунальними закладами охорони здоро в’я надається безоплатна медична допомога, зокрема, таких видів:
1) швидка та невідкладна – на догоспітальному етапі станціями (відділеннями) швидкої медичної допомоги, пунктами невідкладної медичної допомоги у стані, що загрожує життю людини;
2)амбулаторно-поліклінічна;
3) стаціонарна — у разі гострого захворювання та в невідкладних випадках, коли потрібне інтенсивне лікування, цілодобовий медичний нагляд та госпіталізація, в тому числі за епідемічними показаннями, дітям, вагітним та породіллям, хворим за направленнями медико-соціальних експертних комісій, лікарсько консультативних комісій» (ст. 2).
Про єдину систему надання екстренної медичної допомоги: Наказ МОЗ України від 01.06.2009 р. № 370 [розділ 1 (п. 2)].
Про затвердження плану реалізації заходів щодо забезпечення виконання Державної програми створення єдиної системи надання екстреної медичної допомоги на період до 2010 року: Наказ МОЗ України від 12.05.2008 р. № 245.
Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з медичної практики: Наказ МОЗ України від 02.02.2011 р. № 49 [п. 4.1].
в) Кодекс медичної етики
Етичний кодекс лікаря України, прийнятий і підписаний на Всеукраїнському з’їзді лікарських організацій та Х З’їзді Всеукраїнського лікарського товариства від 27.09.2009 р. [п. 2.6].
«У державних і комунальних лікувально-профілактичних установах лікар надає пацієнтам медичну допомогу безкоштовно в межах фінансування, виділеного цій установі».
ґ) Юридична практика
1. Приклад виконання обов’язку
П’ятирічна дитина отримала важкі опіки під час пожежі. Малолітню пацієнтку негайно було госпіталізовано до найближчого закладу охорони здоров’я. Сім’я дівчинки перебувала у складному матеріальному становищі й не мала змоги придбавати препарати, необхідні для лікування. Медичні працівники пояснили батькам, що пацієнт має право на безоплатну невідкладну медичну допомогу, що включає медикаментозне забезпечення.
2. Приклад порушення обов’язку
Близько другої години ночі в одну із лікарень м. Д. каретою швидкої допомоги було допра влен о чоловіка з важкими травмами після дорожньо-транспортної пригоди. Пацієнту необхідне було невідкладне хірургічне втручання. Перш ніж роз почати операцію хірург ви рішив поспілкуватис я з член ами сім’ї.
Зазначивши, що операція, якої потребує потерпілий, коштує 2000 грн, хірург з’ясував у родичів, чи є у них такі кошти і чи починати йому операцію.
3. Випадок з практики
15 грудня 2008 р. С. районний суд м. Л. розглядав справу за позовом громадянки М., яка є законним представником і виступаєвід імені та в інтересах свого неповнолітнього сина К., до середньої школи № Х м. Л., третя особа – медсестра Л., про відшкодування моральної шкоди в розмірі 10 000 грн.
Суд з’ясував, що 1 грудня 2008 р. неповнолітній К. разом з товаришами грав у футбол на спортивному майданчику середньої школи № Х м. Л. Під час гри трапився нещасний випадок – хлопець одержав закритий перелом середньої третини правої стегнової кістки із зсувом (як з’ясувалося згодом, у лікарні). Оскільки нещасний випадок трапився на спортивному майданчику середньої школи № Х м. Л., неповнолітнього К. доправили у медпункт цього навчального закладу. Медсестра Л., яка на той час перебувала на робочому місці, відмови лася надати дитин і нев ідкладну медичну допомогу. Свою позицію вона аргументувала тим, що неповнолітній К. не є учнем середньої школи № Х м. Л., а отже, медсестра не зобов’язана надавати йому медичну допомогу. Через бездіяльність медичного працівника дитина була доставлен а до медичної установи матір’ю на таксі через 2 год 25 хв після настання нещасного випадку, там хлопцю і була надана невідкладна медична допомога. Весь цей час дитина перебувала у небезпечному для життя стані.
В цьому випадку медсестра Л. не виконала свого обов’язку медичного працівника з невідкладного надання медичної допомоги неповнолітньому К., що отримав тяжку травму. Дитині було завдано моральної шкоди, яка полягала в перенесені фізичного болю, душевних хвилювань, порушенні життєвого ладу.
У зв’язку цим С. районний суд м. Л. виніс рішення про задоволення позовних вимог громадянки М. та про відшкодування моральної шкоди в повному обсязі.
д) Практичні поради
- Цей обов’язок медичного працівника кореспондує з правом пацієнта на доступність у галузі охорони здоров’я, у тому числі на безоплатну медичну допомогу.
- У невідкладних випадках, за наявності реальної загрози життю хворого, згода хворого або його законних представників на медичне втручання не потрібна.
- Якщо медичний працівник повинен був надати медичну допомогу пацієнтові, з урахуванням конкретни х обст авин мав для цього можливість, але не надав без поважних причин, настає кримінальна відповідальність на підставі ст. 139 Кримінального кодексу України. Рішення про визнання причини ненадання допомоги поважною ухвалюють компетентні органи в кожному конкретному випадку.
- До поважних причин у теорії, зокрема, відносять непереборну силу, стан крайньої необхідності (для прикладу, надати першочергово допомогу більш тяжко хворій особі), хвороба самого медичного працівника, відсутність обладнання чи лікарських засобів. Не можуть визнаватись поважними причинами, наприклад, перебування медичного працівника не на робочому місці (вдома, в дорозі), неробочий час, відсутність згоди хворого або його законних представників на медичне втручання у невідкладних випадках, коли існує реальна загроза для життя.
- Див. також практичні поради в підрозділах 6.1.2 і 7.1.9.
