7.1.8. Право на відмову від подальшого ведення пацієнта
а) Конституція і закони України
Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. [статті 139, 140].
Цивільний кодекс Ук раїни від 16.01.2003 р. [стаття 284 (ч. 5)].
Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19.11.1992 р. [статті 34 (ч. 3, 4), 38, 43 (ч. 2)].
«Лікар має право відмовитися від подальшого ведення пацієнта, якщо останній не виконує медичних приписів або правил внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров’я, за умови, що це не загрожуватиме життю хворого і здоров’ю населення. Лікар не несе відповідальності за здоров’я хворого у разі відмови останнього від медичних приписів або порушення пацієнтом встановленого для нього режиму (ст. 34).
«Кожний пацієнт… має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги… . Кожний пацієнт має право, коли це виправдано його станом, бути прийнятим в будь-якому закладі охорони здоров’я за своїм вибором, якщо цей заклад має можливість забезпечити відповідне лікування» (ст. 38).
б) Підзаконні нормативно-правові акти
Про затвердження зразка технічного опису листка непрацездатності та Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності: Наказ Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України,Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 03.11.2004 № 532/274/136-ос/1406 [п. 4.1].
«У листку непрацездатності лікарем при порушенні хворим призначеного режиму вказується вид порушення (наприклад, несвоєчасна явка на прийом до лікаря; алкогольне, наркотичне, токсичне сп’яніння під час лікування; вихід на роботу без дозволу лікаря; самовільне залишення закладу охорони здоров’я; виїзд на лікування в іншому закладі охорони здоров’я без відмітки про дозвіл виїзду та ін.)».
Про затвердження Порядку вибору та зміни лікаря первинної медичної (медико-санітарної) допомоги та форми первинної облікової документації: Наказ МОЗ України від 04.11.2011 р. № 756.
в) Кодекс медичної етики
Етичний кодекс лікаря України, прийнятий і підписаний на Всеукраїнському з’їзді лікарських організацій та Х З’їзді Всеукраїнського лікарського товариства від 27.09.2009 р. [п. 3.4].
«За винятком випадків невідкладної допомоги, лікар має право відмовитись від лікування хворого, якщо упевнений, що між ним і пацієнтом відсутня необхідна взаємна довіра, коли відчуває себе недостатньо компетентним або не має у своєму розпорядженні необхідних для проведення лікування можливостей та в інших випадках, якщо це не суперечить Клятві лікаря України».
ґ) Юридична практика
1. Приклад дотримання прав
У вересні 2002 р. гр. К. звернувся до Л. ЦМЛ для проведення операції з приводу інфікованого належня сідниці. Після операції лікар призначив хворому низку процедур і порекомендував залишитися у лікарні ще на 3 дні для подальшого спостереження за його станом, на що хворий погодився.
Проте рекомендацій лікаря пацієнт не дотримався і вже наступного дня полиши в лікарню. Через це лікар відмовився від подальшого лікування гр. К., скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 34 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я». Через кілька днів гр. К. знову звернувся у лікарню зі скаргами на погіршення свого стану, йому надали кваліфіковану медичну допомогу, проте в листку непрацездатності було зроблено запис про недотримання хворим лікарняного режиму.
2. Приклад порушення прав
Гр. Р. звернулася до районного суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, заподіяної наданням послуг неналежної якості однією із стоматологічних клінік. Пацієнтка вимагала 500 тис. грн. Справу вона виграла і компенсацію отримала – щоправда, в 10 разів меншу. Лікарі та керівництво клініки не могли погодитися з таким рішенням суду, тому оскаржили його. Однак вища інстанція залишила рішення без змін. Медики не змогли обґрунтувати свою позицію. Однією з причин виявилося неправильне оформлення документації. Зокрема, так і не вдалося довести, що позивачка відмовилася від виконання медичних рекомендацій. Суть справи у тім, що під час повторного пломбування каналу одного із зубів пацієнтки надлишок пломбувального матеріалу потрапив у нижньощелепний канал і травмував нижньоальвеолярний нерв. Пацієнтці було призначено консервативне лікування, фізіотерапевтичні процедури. Проте, за словами лікаря, рекомендацій вона не дотрималася, оскільки збиралася на відпочинок. Через це лікар відмовився від подальшого лікування пацієнтки. Проте довести відмову документально клініка не змогла, отож, довелося виплатити постраждалій компенсацію у сумі 50 тис. грн.
3. Випадок з практики
Завершено розслідування кримінальної справи проти завідувача травматологічним відділенням гр. П. однієї з лікарень міста Н. Лікар з майже тридцятирічним стажем роботи обвинувачується прокуратурою у тому, що залишив у небезпеці хворого, який згодом помер. Районна прокуратура висунула йому обвинувачення за ст. 139 Кримінального кодексу України «Ненадання допомоги хворому медичним працівником». Обставини справи такі: в травмпункт районної лікарні родичі допра вили хворого Д., якого знайшли на вулиці. Родичі шукали його близько тижня й вже втратили надію побачити живим. За оперативним даними, гр. Д. було побито. Однак, як свідчать матеріали справи, лікар П., що чергував тоді у травмпункті, відмовився оглядати пацієнта: нібито останній був брудним і вже встиг йому набриднути. З’ясувалося, що гр. Д. вже допр авляли в лікарню, але під різними приводами госпіталізований він так і не був. Відмовився лікар П. і від пропозиції близьких Д. самим помити травмованого родича. Врешті-решт потерпілого госпіталізували в іншу лікарню, де через кілька днів він помер.
Фахівці, що проводили комісійну експертизу, дійшли висновку про те, що за умови своєчасного надання лікарем П. медичної допомоги гр. Д. залишився б живим, оскільки травми, які були йому заподіяні, не становили загрози для життя. Лікар продовжує виконувати обов’язки завідувача відділенням, а справу проти нього називає надуманою. Максимальне покарання, яке загрожує лікареві П., – це обмеження волі на строк до чотирьох років або позбавлення волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого (ч. 2 ст. 139 Кримінального кодексу України).
д) Практичні поради
- Окрім ст. 34 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», в якій чітко визначено право лікаря на відмову від надання медичної допомоги, є ст. 38 цього ж Закону, якою передбачено, що пацієнт має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги. В Законі не передбачено випадків, за яких лікар має право відмовити пацієнту як такий, що не може запропонувати свої послуги. Це оціночне поняття, яке покладено в нормативну основу права, породжує проблеми у правореалізації, а відтак, пропонуємо «заповнити» правову прогалину за допомогою деонтологічної норми (п. 3.4. Етичного кодексу лікаря України): на практиці випадки, коли лікар не може запропонувати свої послуги, можна тлумачити як такі, що визначені як підстави для відмови лікаря від пацієнта в Етичному кодексі лікаря України.
- Ще одна законна підстава для відмови від надання медичної допомоги закріплена в нормі ч. 2 ст. 38 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я». З положення цієї норми випливає, що за винятком ургентного стану, пацієнту можна відмовити у наданні допомоги, якщо заклад, обраний хворим, не має можливості забезпечити відповідне лікування (для прикладу, відсутні необхідне обладнання, профільні фахівці, відділення).
- Див. також практичні поради в підрозділі 6.2.4.
