7.1.5. Право на підвищення кваліфікації, перепідготовку не рідше одного разу на п’ять років у відповідних закладах та установах
а) Конституція і закони України
Про вищу освіту: Закон України від 17.01.2002 р. [стаття 10].
Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19.11.1992 р. [стаття 77 (п. «в»)].
«Медичні і фармацевтичні працівники мають право на підвищення кваліфікації, перепідготовку не рідше одного разу на п’ять років у відповідних закладах та установах»
б) Підзаконні нормативно-правові акти
Про подальше удосконалення системи післядипломної підготовки лікарів (провізорів): Наказ МОЗ України від 22.07.1993 р. № 166.
«Для забезпечення високої кваліфікації лікарів (провізорів) проводиться їх безперервне навчання та здійснюється об’єктивний контроль за рівнем їх кваліфікації » (п. 1.1).
«Основними елементами структури безперервного навчання є їх спеціалізація та удосконалення професійних знань та навиків» (п. 1.2, 1.3).
«Удосконалення як форма навчання можливе у вигляді підвищення кваліфікації, курсів тематичного удосконалення та передатестаційних циклів» (п. 2.2).
Про підвищення кваліфікації молодших спеціалістів з медичною та фармацевтичною освітою: Наказ МОЗ України від 07.09.1993 р. № 198.
Про постійно діючі курси підвищення кваліфікації та перепідготовки молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів: Положення МОЗ України від 07.09.1993 р. № 198.
Про затвердження Положення про спеціалізацію (інтернатуру) випускників вищих медичних і фармацевтичних закладів освіти III–IV рівня акредитації медичних факультетів університетів: Наказ МОЗ України від 19.09.1996 р. № 291.
Про подальше удосконалення атестації лікарів: Наказ МОЗ України від 19.12.1997 р. № 359.
«Атестація лікарів проводиться з метою оцінки їх професійного рівня та складності виконуваних робіт, відповідності кваліфікаційним вимогам і посадовим обов'язкам. Атестація лікарі вспрямована на удосконалення діяльності закладів охорони здоровя усіх форм власності щодо подальшого поліпшення надання медичної допомоги населенню.» (п.1)
Про Порядок видачі атестаційно-експертного висновку, що підтверджує наявність в особи цілительських здібностей : Наказ МОЗ України від 23.09.2013 р. № 822.
Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 78. Охорона здоров’я: Наказ МОЗ України від 29.03.2002 р. № 117.
Про затвердження переліків закладів охорони здоров’я, лікарських, провізорських посад та посад молодих спеціалістів з фармацевтичною освітою у закладах охорони здоров’я: Наказ МОЗ України від 28.10.2002 р. № 385.
Про атестацію молодших спеціалістів з медичною освітою: Наказ МОЗ України від 23.11.2007 р. № 742.
Про атестацію професіоналів з вищою немедичною освітою, які працюють в системі охорони здоров’я: Наказ МОЗ України від 12.08.2009 р. № 588.
Про затвердження Положення про проведення іспитів на передатестаційних циклах: Наказ МОЗ України від 18.05.1994 р. № 73.
Номенклатура лікарських спеціальностей: Наказ Моз України від 19.12.1997 р. № 359.
Номенклатура повізорських спеціальностей: Наказ Моз України від 12.12.2006 р. № 818.
Про вдосконалення атестації провізорів та фармацевтів: Наказ Моз України від 12.12.2006 р. № 818.
в) Кодекс медичної етики
Етичний кодекс лікаря України, прийнятий і підписаний на Всеукраїнському з’їзді лікарських організацій та Х З’їзді Всеукраїнського лікарського товариства від 27.09.2009 р. [п. 4.5].
«Лікарі – керівники закладів охорони здоров’я… зобов’язані піклуватись про… створення належних умов для підвищення кваліфікації підлеглих».
ґ) Юридична практика
1. Приклад дотримання прав
Створення Центру підвищення кваліфікації лікарів у місті і відкриття на його базі 2006 р. філії кафедри сімейної медицини Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика стало важливим етапом удосконалення підготовки кваліфікованих кадрів для закладів первинної медико-санітарної допомоги, а саме – сімейних лікарів, які є ключовою фігурою сучасної системи охорони здоров’я, передусім у сільській місцевості. Вже на сьогодні 50% населення області обслуговується сімейними лікарями, для сільських мешканців цей показник становить 52%.
2. Приклад порушення прав
В одній із лікарень м. О. лікар-інфекціоніст з невідомих причин не пройшов курси підвищення кваліфікації. Не маючи наміру проходити ці курси, він подав підроблений сертифікат, що нібито засвідчував проходження курсів підвищення кваліфікації лікаря. Так цьому лікареві вдалося пропрацювати ще три роки, аж поки не було виявлено факт підробки.
3. Випадок з практики
Лікар-кардіолог другої категорії О. виявив бажання взяти участь у Всеукраїнському конгресі кардіологів для підвищення власного професійного рівня і звернувся до адміністрації лікарні з відповідною заявою, до якої долучив запрошення, надіслане організаторами конгресу. Головний лікар запропонував лікарю О. взяти відпустку без збереження заробітної плати строком на 3 дні та відвідати захід без збереження заробітної плати, мотивуючи свою позицію тим, що у бюджеті лікарні не передбачені кошти на участь лікарів у подібних заходах. Лікар намагався пояснити, що в бюджеті повинні бути передбачені кошти на службові відрядження, на які має право кожен працівник, що працює за трудовим договором на підставі ст. 121 Кодексу законів про працю України («Гарантії і компенсації при службових відрядженнях»). Окрім того, медик наголосив, що до гарантій при відрядженнях належить, у тому числі, збереження за відрядженими працівниками протягом усього часу відрядження середнього заробітку і що він не повинен брати участь у таких заходах за власний кошт. Головний лікар був категоричним у своїй відмові, а відтак, працівник не бажаючи втратити заробітну плату за час перебування на конгресі, та через нестачу власних коштів, необхідних для проїзду і проживання в іншому місті, а також не маючи наміру загострювати взаємини з роботодавцем, вирішив не брати участі в конгресі.
д) Практичні поради
- Для забезпечення високої кваліфікації лікарів проводиться їх безперервне навчання та здійснюється об’єктивний контроль за рівнем їх кваліфікації.
- Відповідальність за скерування лікарів на цикли і курси підвищення кваліфікації, згідно з цільовою постановою циклів (курсів), несуть заклади охорони здоров’я. Заклади охорони здоров’я на основі потреби в післядипломній підготовці лікарів (спеціалізації, тематичному удосконаленні, передатестаційних циклах) складають план-заявку на наступний рік за встановленою формою і до 1 червня поточного року надсилають її інститутам (факультетам) удосконалення лікарів (провізорів) та до МОЗ України.
- Право кожного лікаря підвищити кваліфікацію шляхом післядипломного навчання пов’язане з обов’язком медичного закладу, відповідного управління охорони здоров’я забезпечити йому таку можливість.
- Навчання медичних працівників лікувально-профілактичних закладів, що фінансуються за кошти державного бюджету, здійснюється за рахунок держави.
- Право медичних працівників на підвищення кваліфікації кореспондує з їхнім обов’язком постійно підвищувати професійні знання та майстерність, зазначену п. «д» ст. 78 Закону України «Основи законодавства України про охорони здоров’я». Тобто існує нерозривний зв’язок між гарантованою державою можливістю розвивати власні професійні здібності, з одного боку, і низкою вимог щодо відповідного кваліфікаційного рівня медичного
працівника, – з іншого. Небажання лікаря скористатися своїм правом удосконалення шляхом проходження передатестаційного циклу і, відповідно, атестації для здобуття звання «лікар-спеціаліст» після проходження інтернатури тягне за собою позбавлення права особи на лікарську посаду в закладах охорони здоров’я. - Див. також практичні поради в підрозділі 7.2.5.
