6.2.4. Обов’язок виконувати медичні приписи та правила внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров’я

а) Конституція і закони України

Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. [статті 139,
140].

Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон
України від 19.11.1992 р. [стаття 34 (ч. 3, 4)].

У ст. 34 Основ закріплено обов’язок пацієнта через право лікаря, а саме: «Лікар має право відмовитися від подальшого ведення пацієнта, якщо останній не виконує медичних приписів або правил внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров’я, за умови, що це не загрожуватиме життю хворого і здоров’ю населення. Лікар не несе відповідальності за здоров’я хворого в разі відмови останнього від медичних приписів або порушення пацієнтом встановленого для нього режиму».

б) Підзаконні нормативно-правові акти

Інструкція про порядок заповнення листка непрацездатності: Наказ Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 03.11.2004 р. № 532/274/136-ос/1406 [п. 4.1].

«У листку непрацездатності лікарем при порушенні хворим призначеного режиму вказується вид порушення (наприклад, несвоєчасна явка на прийом до лікаря; алкогольне, наркотичне, токсичне сп’яніння під час лікування; вихід на роботу без дозволу лікаря; самовільне залишення закладу охорони здоров’я; виїзд на лікування в іншому закладі охорони здоров’я без відмітки про дозвіл виїзду та ін.)».

ґ) Юридична практика

1. Приклад виконання обов’язку

Гр. Д. звернувся до сімейного лікаря за медичною допомогою з приводу поганого самопочуття. Лікар призначив низку обстежень, а відтак, встановив діагноз – «Артеріальна гіпертонія», надав пацієнту медичну інформацію й порекомендував методи лікування. Пацієнт дав згоду на лікування, ретельно виконував призначення і відвідував медичного працівника у наперед визначені дні.

2. Приклад порушення обов’язку

Пацієнтов і було проведено нейрохірургічну операцію, при виписці лікуючий лікар поінформував пацієнта про післяопераційний режим і про те, як слід виконувати медичні приписи, надавши епікриз і пам’ятку пацієнта. Наприклад, хворого попередили, що наступного дня після виписки йому слід з’явитись на консультацію чи викликати додому дільничного (сімейного) лікаря, інформувати про будь-які ускладнення. Пацієнт до лікаря звернувся лише через чотири дні зі скаргами на гіпертермію, загальну слабкість, гострий больовий синдром у ділянці оперативного втручання. Недотримання рекомендацій спри чинило прогресування ускладнення, тяжкість його перебігу.

3. Випадок з практики

Гр. Д. перебував на лікуванні у гастроентерологічному відділенні Ж. міської лікарні у зв’язку із загостренням гастриту. Пацієнту було призначено курс лікування, на який він погодився, але виконував його періодично. Медична сестра неодноразово скаржилась лікуючому лікарю на те, що незважаючи на її прохання і пояснення, пацієнт відмовляється від таблетованого лікування, палить у коридорі відділення, порушує режим дієтичного харчування. Лікуючий лікар також відзначив те, що пацієнт полишав стаціонар, не інформуючи про це медичний персонал, неодноразово був відсутній на ранішніх і вечірніх обходах, не дотримувався припис ів. Головний лікар, враховуючи відсутність загрози для життя і здоров’я хворого, рапорт лікуючого лікаря, пояснення медичної сестри, прийняв рішення про дострокову виписку пацієнта зі стаціонару та в листку непрацездатності вказав про порушення хворим призначеного режиму, відповідно до ст. 34 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» та п. 4.1 Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності, затвердженої МОЗ України, Міністерства праці та соціальної політики України, Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 3.11.2004 р.

д) Практичні поради

1. Цей обов’язок кореспондує з правом лікаря відмовитись від ведення пацієнта. З буквального тлума чення законодавчих норм випливає, що лише один із суб’єктів, які входять до кола медичних працівників, а саме лікар, наділений правом відмовитись від ведення пацієнта.
2. Умовою правомірності реалізації такої можливості лікарем є відсутність загрози для життя хворого і здоров’я населення, а підставами для відмови є такі:
   1) пацієнт не виконує медичних приписів;
   2) пацієнт не виконує правил внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров’я.
3. За першої підстави відносини «лікар–пацієнт» ґрунтуються на принципі рівності, диспозитивності. Пацієнт, реалізуючи своє право на кваліфіковану медичну допомогу, в тому числі на вибір методів лікування, дає інформовану добровільну згоду на медичне втручання відповідно до законодавства (ч. 2 ст. 284 Цивільного кодексу України, ст. 43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»). З цього моменту і до відмови від такого втручання на пацієнта покладається обов’язок виконання приписів і дотримання установленого для нього режиму. Відповідно до ч. 4 ст. 34 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», лікар не несе відповідальності за здоров’я хворого у разі відмови останнього від медичних приписів або порушення пацієнтом встановленого для нього режиму.
4. За другої підстави відносини між аналізованими суб’єктами медичних правовідносин є адміністративними, ієрархічними. Тобто пацієнт, що реалізував своє право на кваліфіковану медичну допомогу, в тому числі на вибір закладу охорони здоров’я, зобов’язаний виконувати правила внутрішнього розпорядку. На медичних працівників, звісно, покладається обов’язок доведення до відома пацієнтів таких правил, що підтверджується, зокрема, в медичній карті стаціонарного хворого підписом пацієнта.
5. Перелік випадків, за яких лікар має право відмовити в наданні медичної допомоги, чітко визначений і вичерпний, що відповідно, слугує ще однією гарантією забезпечення прав пацієнтів. За загальним правилом, відмова в наданні медичної допомоги пацієнту є протиправним діянням, що підпадає, у певних випадках, і під склад злочину, а саме: «Ненадання допомоги хворому медичним працівником» (ст. 139 Кримінального кодексу України), «Неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником» (ст. 140 Кримінального кодексу України) тощо.
6. Див. також практичні поради в підрозділі 7.1.8.