6.1.9. Право на безпеку

а) Європейська хартія прав пацієнтів

Стаття 9. Право на безпеку

«Кожен має право на свободу від шкоди, заподіяної неналежним
функціонуванням системи охорони здоров’я, недбалістю та помилками медпрацівників, а також право на доступність медичних послуг і лікувальних процедур, які відповідають високим стандартам безпеки».

б) Конституція і закони України

Конституція України від 28.06.1996 р. [стаття 49 (ч. 1)].

«Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування».

Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. [стаття 284 (ч. 1)].

«Фізична особа має право на надання їй медичної допомоги».

Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. [статті 139, 140].

Про захист прав споживачів: Закон України від 12.05.1991 р. ред. від 30.09.2015 р. [статті 4 (п. 3 ч. 1), 6 (п. 3 ч. 1)].

У Законі гарантовано право споживачів на безпеку продукції (товар, робота чи послуга) (ст. 4), а також зазначено, що вимоги до продукції щодо її безпеки для життя, здоров’я споживачів встановлюються нормативно-правовими актами, в тому числі технічними регламентами (ст. 6).

Про рекламу: Закон України від 03.07.1996 р. [стаття 21].

Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19.11.1992 р. [статті 42, 44].

«Медичне втручання допускається лише в тому разі, коли воно не може завдати шкоди здоров’ю пацієнта. Медичне втручання, пов’язане з ризиком для здоров’я пацієнта, допускається як виняток в умовах гострої потреби, коли можлива шкода від застосування методів діагностики, профілактики або лікування є меншою, ніж та, що очікується в разі відмови від втручання, а усунення небезпеки для здоров’я пацієнта іншими методами неможливе. Ризиковані методи діагностики, профілактики або лікування визнаються допустимими, якщо вони відповідають сучасним науково обґрунтованим вимогам, спрямовані на відвернення реальної загрози життю та здоров’ю пацієнта, застосовуються за згодою інформованого про їх можливі шкідливі наслідки пацієнта, а лікар вживає всіх належних у таких випадках заходів для відвернення шкоди життю та здоров’ю пацієнта» (ст. 42).
«У медичній практиці застосовуються методи профілактики, діагностики, лікування, реабілітації та лікарські засоби, дозволені до застосування Міністерством охорони здоров’я України. Нові методи профілактики, діагностики, лікування, реабілітації та лікарські засоби, які знаходяться на розгляді в установленому порядку, але ще не допущені до застосування, можуть використовуватися в інтересах вилікування особи лише після отримання її письмової згоди. Щодо особи віком до 14 років (малолітньої особи) зазначені методи та засоби можуть використовуватися за наявності письмової згоди її батьків або інших законних представників, а щодо особи віком від 14 до 18 років – за її письмовою згодою та письмовою згодою її батьків або інших законних представників; щодо особи, цивільна дієздатність якої обмежується, – за її письмовою згодою та письмовою згодою її піклувальників; щодо особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, – за письмовою згодою її законного представника. При отриманні згоди на застосування нових методів профілактики, діагностики, лікування, реабілітації та лікарських засобів, які знаходяться на розгляді в установленому порядку, але ще не допущені до застосування, особі та (або) її законному представнику повинна бути надана інформація про цілі, методи, побічні ефекти, можливий ризик та очікувані результати» (ст. 44).

Про психіатричну допомогу: Закон України від 22.02.2000 р. [стаття 7].

Про захист населення від інфекційних хвороб: Закон України від 06.04.2000 р. [стаття 13 (ч. 3)].

Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ: Закон України від 12.12.1991 р. ред. від 05.12.2012 р. [стаття 4 (п. 4)].

в) Підзаконні нормативно-правові акти

Про затвердження тимчасового галузевого класифікатора медичних процедур (послуг) та хірургічних операцій: Наказ МОЗ України від 14.02.2007 р. № 67.

Про затвердження Тимчасових стандартів надання медичної допомоги підліткам та молоді: Наказ МОЗ України від 02.06.2009 р. № 382.

Про затвердження Порядку контролю за додержанням Ліцензійних умов провадження певних видів господарської діяльності в галузі охорони здоров’я, що ліцензуються: Наказ МОЗ України від 10.02.2011 р. № 80.

Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики: Наказ МОЗ України від 02.02.2011 р. № 49.

Концепція управління якістю медичної допомоги у галузі охорони здоров’я в Україні на період до 2020 року: Наказ МОЗ України від 01.08.2011 р. № 454.

г) Кодекс медичної етики

Етичний кодекс лікаря України, прийнятий і підписаний на Всеукраїнському з’їзді лікарських організацій та Х З’їзді Всеукраїнського лікарського товариства від 27.09.2009 р. [п. 3.8, 3.12, 3.14].

Лікар, у разі допущення помилки або виникнення в результаті його дій непередбачених ускладнень, зобов’язаний поінформувати про це хворого, старшого колегу або керівника підрозділу, а за їх відсутності — адміністрацію установи, в якій він працює, і негайно спрямувати свої дії на виправлення негативних наслідків, не чекаючи вказівок. За необхідності слід залучити інших спеціалістів, чесно поінформувавши їх про суть помилки або ускладнення, що виникли. ...Лікар не має права залишати хворих у випадках загальної небезпеки» (п. 3.12).
«Лікар не може пропонувати пацієнту методи лікування, лікарські засоби і медичні вироби, не допущені до загального застосування МОЗ України у визначеному законодавством порядку» (п. 3.14).

д) Юридична практика

1. Приклад дотримання прав

Лікар, надаючи медичну інформацію, повідомив пацієнтові гр. К., 1941 р.н., зокрема, про те, що для підсилення дії медикаментозної терапії було б доцільно використовувати прилад, розроблений науковцями науководослідного інституту. Медичний працівник пояснив хворому те, що цей прилад лише апробується, результати використання позитивні, а тому, якщо пацієнт погоджується його застосовувати, йому необхідно дати згоду в письмовій формі.

2. Приклад порушення прав

Лікуючий лікар, надаючи допомогу неповнолітньому пацієнтові, вирішив застосовувати лікарський засіб, який не був допущений до застосування, оскільки інші засоби, на його думку, не давали бажаного результату. Стан пацієнта через кілька днів став різко погіршуватися, хворого перевели у реанімаційне відділення, де через день він помер, не приходячи до тями.
Батькам хлопчика стало відомо, що лікар використовував лікарський засіб, не дозволений до застосування МОЗ України.

3. Випадок з практики

26.03.2009 р. до гінекологічного відділення Д. міської клінічної лікарні № 4 звернулась гр. О., 1995 р. н. В ординаторській вона звернулась до лікаря-акушера-гінеколога гр. Ж. з проханням провести їй аборт, пояснивши, що вона вже має маленьку дитину, перебуває у скрутному матеріальному становищі, а її чоловік проти народження другої дитини. Лікар погодилась провести аборт, отримала згоду від пацієнтки в письмовій формі і відразу скерувала її в маніпуляційний кабінет, де і провела втручання. У процесі здійснення аборту лікар, запідозривши перфорацію матки, вирішила госпіталізувати пацієнтку в гінекологічне відділення, де їй було проведено низку діагностичних заходів, але перфорацію виявити не вдалось. Лише через три дні, коли почався сепсис, за допомогою комплексу всіх необхідних діагностичних заходів було підтверджено діагноз – перфорація матки. Гр. О.  в ургентному порядку скерували на оперативне втручання – видалення матки з трубами, наслідком якого було позбавлення хворої репродуктивної функції. За цим фактом проти лікаря гр. Ж. було порушено кримінальну справу на підставі ч. 2 ст. 140 Кримінального кодексу України, в процесі досудового слідства було призначено судово-медичну експертизу, згідно з висновками якої лікар вчинила низку професійних порушень, дії медика перебували у причиновому зв’язку із тяжкими наслідками, які настали для пацієнтки. Справу було передано з обвинувальним висновком до суду, подано цивільний позов з вимогою про відшкодування моральної шкоди в сумі 60 тис. грн. Адвокат підсудної в процесі розгляду справи подала заяву про амністію, внаслідок чого суд виніс постанову про закриття кримінальної справи в зв’язку із звільненням гр. Ж. від кримінальної відповідальності.
Гр. О. звернулась до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про відшкодування моральної шкоди, яка була заподіяна неправомірними діями медика, в розмірі 60 тис. грн. У справі суд ухвалив рішення задовольнити позов частково, стягнути на користь позивачки відшкодування з Д. міської клінічної лікарні № 4 в розмірі 40 тис. грн.

е) Практичні поради

1. Відповідальність за дотримання безпеки провадження медичної практики стосовно здоров’я і життя пацієнтів у закладах охорони здоров’я несе адміністрація і медичні працівники цих установ або медичний працівник індивідуальної практики за місцем провадження своєї діяльності.
2. Для захисту зазначеного права можна використовувати усі механізми і процедури, висвітлені в розділі 8.

є) Перехресні посилання з відповідними міжнародними та регіональними правами

Будь ласка, перегляньте міжнародні та регіональні норми, які стосуються Права на безпеку в контексті Права на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров’я і Права на життя у розділах 2 і 3.