6.1.5. Право на свободу вибору
а) Європейська хартія прав пацієнтів
«Кожен має право на свободу вибору між різними медичними процедурами та закладами (фахівцями) на підставі адекватної інформації».
б) Конституція і закони України
«Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років і яка звернулася за наданням їй медичної допомоги, має право на вибір лікаря та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій» (ч. 2 ст. 284).
«Публічним є договір, у якому одна сторона – підприємець – взяла на себе обов’язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв’язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо)» (ч. 1 ст. 633).
«…Права споживача вважаються у будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції» (п. 1 ч. 1).
У п. «д» ст. 6 визначено, що кожний громадянин України має право кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров'я.
«Лікуючий лікар обирається пацієнтом або призначається йому в установленому цими Основами порядку. Пацієнт вправі вимагати заміни лікаря» (ст. 34).
«Кожний пацієнт, який досяг чотирнадцяти років і який звернувся за наданням йому медичної допомоги, має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги, та вибір методів лікування, відповідно до його рекомендацій. Кожний пацієнт має право, коли це виправдано його станом, бути прийнятим у будь-якому закладі охорони здоров’я за своїм вибором, якщо цей заклад має можливість забезпечити відповідне лікування» (ст. 38).
«Безоплатне тестування з метою виявлення ВІЛ, відповідне дотестове і післятестове консультування, підготовка і видача висновку про результати такого тестування може здійснюватися медичними закладами незалежно від форми власності та підпорядкування, службами соціальної підтримки та іншими організаціями, що працюють у сфері протидії поширенню хвороб, зумовлених ВІЛ, мають відповідну ліцензію на здійснення такого виду діяльності та акредитовану в установленому законодавством порядку медичну лабораторію (далі – заклад, що проводив тестування)».
«Лікування залежності від наркотичних засобів або психотропних речовин здійснюється в лікувальному закладі незалежно від форми власності за наявності ліцензії центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я на такий вид діяльності».
в) Підзаконні нормативно-правові акти
«У разі вибору особою лікуючого лікаря і лікувально-профілактичного закладу не за місцем проживання чи роботи документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність, видаються за наявності заяви-клопотання особи, погодженої з головним лікарем обраного лікувально-профілактичного закладу, або його заступником, засвідченої підписом та круглою печаткою лікувально-профілактичного закладу» (п. 1.9).
«Особам, у яких тимчасова непрацездатність настала поза постійним місцем проживання і роботи, листок непрацездатності видається за підписом головного лікаря, що засвідчується круглою печаткою закладу охорони здоров’я. Запис здійснюється у графі «Видачу листка непрацездатності дозволяю» із обов’язковим записом у медичних картах амбулаторного чи стаціонарного хворого».
г) Кодекс медичної етики
«Лікар повинен шанувати право пацієнта на вибір лікаря та його участь у прийнятті рішень про проведення лікувально профілактичних заходів…»
д) Юридична практика
Гр. П. захворів, перебуваючи у своєї родини в іншому місті, не за місцем своєї реєстрації. Він викликав дільничного лікаря, який надав хворому медичну допомогу, але відмовився видати йому листок непрацездатності на тій підставі, що гр. П. не зареєстрований за цією адресою. Хворий звернувся до головного лікаря амбулаторно-поліклінічного закладу за місцем свого перебування із заявою про отримання листка непрацездатності, який був йому виданий за підписом головного лікаря.
Гр. Н., 1948 р. н., звернулась із заявою до головного лікаря амбулаторнополіклінічного закладу з вимогою замінити дільничного лікаря. Вона мотивувала свою вимогу тим, що лікар неуважний, недобросовісно виконує свої обов’язки. Головний лікар категорично відмовив хворій у з міні лікаря і запропонував звернутись у приватний заклад охорони здоров’я, оскільки в нього всі лікарі перевантажені й не можуть бути уважними до кожного пацієнта.
Гр. Ю., 2001 р. н., що проживав у м. Д., госпіталізували у тяжкому стані з гострим гломеронефритом у міську дитячу лікарню. У процесі лікування стан дитини різко погіршувався, потрібно було проводити гемодіаліз, а можливостей у цьому закладі не було. Батьки наполягали на переведенні сина в обласну дитячу лікарню, де був апарат штучної нирки. Лікуючий лікар повідомив, що госпіталізація міських хворих в обласну лікарню не передбачена, що в цій лікарні є усе необхідне обладнання, спеціалісти для надання допомоги гр. Ю. Через день пацієнта у тяжкому стані було переведено в реанімаційне відділення. Батьки звернулись до головного лікаря зі скаргою у письмовій формі на некваліфіковану медичну допомогу, зокрема вказуючи на порушення їхнього права на вільний вибір закладу охорони здоров’я, вибір методів лікування, гарантованого їм ст. 6, 38 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я». За наказом головного лікаря було проведено консилярний огляд пацієнта та було вирішено перевести його в обласну лікарню для подальшого лікування, у тому числі проведення гемодіалізу. Головний лікар обласної спеціалізованої дитячої лікарні не заперечував проти госпіталізації гр. Ю, якому було надано усю необхідну медичну допомогу.
е) Практичні поради
є) Перехресні посилання з відповідними міжнародними та регіональними правами
Будь ласка, перегляньте міжнародні та регіональні норми, які
стосуються Права на вільний вибір в контексті таких можливостей:
Права на вільний вибір у контексті таких можливостей: