6.1.3. Право на інформацію

а) Європейська хартія прав пацієнтів

Стаття 3. Право на інформацію

«Кожен має право на отримання будь-якої інформації про свій стан здоров’я, про медичні послуги (і способи отримання цих послуг), а також про все, що доступно завдяки науково-технічному прогресу».

б) Конституція і закони України

Конституція України від 28.06.1996 р. [статті 32 (ч. 3), 34].

«Кожний громадянин має право знайомитись в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею» (ч. 3 ст. 32).

Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. [статті 285, 302].

«Право на інформацію про стан свого здоров’я:

1. Повнолітня фізична особа має право на достовірну і повну інформацію про стан свого здоров’я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються здоров’я.
2. Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на інформацію про стан здоров’я дитини або підопічного.
3. Якщо інформація про хворобу фізичної особи може погіршити стан її здоров’я або погіршити стан здоров’я фізичних осіб, визначених частиною другою цієї статті, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право дати неповну інформацію про стан здоров’я фізичної особи, обмежити їх ознайомлення з окремими медичними   документами.
4. У разі смерті фізичної особи члени її сім’ї або інші фізичні особи, уповноважені ними, мають право бути присутніми при дослідженні причин її смерті та ознайомитись із висновками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду» (ст. 285).

Про інформацію: Закон України від 02.10.1992 р. ред. 13.01.2011 р. [статті 11, 21, 31].

«До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про ... стан здоров’я» (ч. 2 ст. 11).

Про захист прав споживачів: Закон України від 12.05.1991 р. ред. від 01.01.2016 р. [статті 4, 21].

Про державну таємницю: Закон України від 21.01.1994 р. ред. від 09.08.2015 р. [стаття 8 (ч. 4)].

Про захист персональних даних: Закон України від 01.06.2010 р. [статті 7, 8, 11, 16–19].

Про доступ до публічної інформації: Закон України від 13.01.2011 р. [статті 1, 5, 6, 10, 11, 12, 13, 19-22].

Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19.11.1992 р. [статті 6 (п. «е»), 39].

У п. «е» ст. 6 передбачено право людини на достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров’я і здоров’я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь.
«Пацієнт, який досяг повноліття, має право на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров’я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються його здоров’я. Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на отримання інформації про стан здоров’я дитини або підопічного» (ч.1, 2 ст. 39).

Про захист населення від інфекційних хвороб: Закон України від 06.04.2000 р. [статті 17, 19 (п. 2 ч. 1)].

«Громадяни ... мають право на отримання достовірної інформації щодо епідемічної ситуації в Україні» (ч. 1 ст. 17)
«... Особи, які хворіють на інфекційні хвороби чи є бактеріоносіями, мають право на отримання достовірної інформації про результат медичного огляду , обстеження та лікування, а також на отримання рекомендацій щодо запобігання поширенню інфекційних хвороб» (п. 2 ч. 1 ст. 19).

Про психіатричну допомогу: Закон України від 22.02.2000 р. [статті 6 (ч. 2), 26].

«Право на одержання і використання конфіденційних відомостей про стан психічного здоров’я особи та надання їй психіатричної допомоги має сама особа чи її законний представник».

Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ: Закон України від 12.12.1991 р. ред. від 05.12.2012 р. [статті 7 (ч. 3), 13 (ч. 4)].

«Передача відомостей про результати тестуванн я особи з метою виявлення ВІЛ, про наявність чи відсутність в особи ВІЛ-інфекції медичним працівником відомостей дозволяється лише: особі, стосовно якої було проведено тестування, а у випадках та за умов, установлених частиною третьою статті 6 цього Закону, – батькам чи іншим законним представникам такої особи... (ч. 4 ст. 13).
У разі виявлення ВІЛ-інфекції у дітей віком до 14 років та осіб, визнаних у встановленому законом порядку недієздатними, уповноважений медичний працівник повідомляє про це батьків або інших законних представників зазначених осіб» (ч. 3 ст. 7).

Про лікарські засоби: Закон України від 04.04.1996 р. [стаття 15].

в) Підзаконні нормативно-правові акти

 

Перелік відомостей, що містять службову інформацію, розпорядником якої є Міністерство охорони здоров'я України: Наказ МОЗ України від 06.05.2014 р. № 299.

Про затвердження Положення про Єдиний електронний реєстр листків непрацездатності: Наказ МОЗ України від 28.10.2011 р. № 716.

г) Кодекс медичної етики

Етичний кодекс лікаря України, прийнятий і підписаний на Всеукраїнському з’їзді лікарських організацій та Х З’їзді Всеукраїнського лікарського товариства від 27.09.2009 р. [п. 3.7].

«Пацієнт має право на вичерпну інформацію про стан свого здоров’я, але він може від неї відмовитись або визначити особу, якій можна повідомляти про стан його здоров’я. Інформація може бути прихована від пацієнта в тих випадках, якщо є вагомі підстави вважати, що вона може завдати йому серйозної шкоди. Проте у разі наполегливої вимоги пацієнта лікар зобов’язаний надати йому вичерпну інформацію. У випадку несприятливого для хворого прогнозу необхідно поінформувати його делікатно й обережно, залишивши надію на продовження життя, можливий успішний результат».

ґ) Інше регулювання

Рішення Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України «Про інформацію» та ст. 12 Закону України «Про прокуратуру» (справа К. Г. Устименка) від 30.10.1997 р.

У Рішенні визначено, що медична інформація – це свідчення про стан здоров’я людини, історію її хвороби, про мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку
захворювання, у тому числі і про наявність ризику для життя і здоров’я, за своїм правовим режимом належить до конфіденційної. Також у Рішенні Конституційного Суду України зазначено обов’язок лікаря на вимогу пацієнта та членів його сім’ї або законних представників надавати їм таку інформацію повністю і в доступній формі. У цьому документі також передбачено, що в особливих випадках, коли повна інформація може завдати шкоди здоров’ю пацієнта, лікар може її обмежити. У цьому разі він інформує членів сім’ї або законних представників пацієнта, враховуючи особисті інтереси хворого. Таким же чином лікар діє, коли пацієнт перебуває у непритомному стані.

д) Юридична практика

1. Приклад дотримання прав

Гр. Н. звернувся із письмовою заявою до головного лікаря закладу охорони здоров’я, у якій просив надати копію медичної картки стаціонарного хворого та рентгенологічні знімки свого сина гр. К., 1995 р. н., що необхідні йому для отримання консультац ії фахіфців Інституту травматології та ортопедії АМН України. Головний лікар, розглянувши заяву гр. Н., надав заявнику необхідну медичну документацію.

2. Приклад порушення прав

Дружина гр. М., який помер в одній із лікарень м. Х., скерувала, в установленому законодавством порядку, до головного лікаря лікувальнопрофілактичного заклад заяву із проханням надати медичну документацію, зокрема копії медичних документів, що необхідно було їй для з’ясування дійсних обставин смерті чоловіка і захисту інтересів правонаступників (її та двох неповнолітніх дітей). У відповідь на своє звернення заявниця отримала лист за підписом головного лікаря, де було вказано, що її вимога отримати медичну інформацію суперечить ст. 39 і 40 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», а вимога щодо копії документів порушує норми Законів України «Про інформацію» і «Про звернення громадян» та документи, які вона хотіла б отримати, можуть бути надані лише органам прокуратури, судові в установленому порядку.

3. Випадки з практики

1. Гр. Б. Центр медико-соціальної експертизи при Головному управлінні охорони здоров’я та медичного забезпечення К. міської державної адміністрації (далі – МСЕК) відмовив у збільшенні відсотка втрати працездатності. З метою оскарження незаконного, на думку громадянина, рішення МСЕК він неодноразово звертався з інформаційними запитами про надання йому можливості ознайомитись з матеріалами медико-експертної справи та отримати належним чином засвідчену копію акта огляду МСЕК. На деякі з них відповіді взагалі не надійшло, а окремі відповіді містили відмову без достатніх обґрунтувань. З метою захисту свого права на медичну інформацію про себе, в тому числі права на ознайомлення з медичною документацією, гр. Б. звернувся до Окружного адміністративного суду м. К. з позовом про зобов’язання МСЕК вчинити певні дії. Під час судового розгляду було встановлено що, незважаючи на те, що інформація, яку запитував позивач, стосується його особисто, доступ до неї не обмежено відповідно до законодавства, відповідач позбавив можливості позивача ознайомитися із запитуваними документами та отримати належним чином завірені копії актів огляду МСЕК, що суперечить нормам ст. 9, 31; ч. 8 ст. 32; ч. 8 ст. 35 Закону України «Про інформацію», ст. 39 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я». Таким чином, стосовно позивача відповідач діяв не у спосіб, передбачений законами України, недобросовісно, нерозсудливо, а тому такі дії відповідача є неправомірними, а позовні вимоги гр. Б. – обґрунтованими. Постановою Окружного адміністративного суду м. К. від 24.10.2007 р. позовні вимоги були задоволені в повному обсязі.
2. Адвокат М. звернувся зі скаргою до Управління охорони здоров’я надії головного лікаря однієї з лікарень м. Л. У зверненні, з-поміж іншого, зазначалось, що він подав запит, у якому містилась вимога отримати інформацію про стан здоров’я сина його клієнта гр. Д., з яким було укладено договір про правову допомогу. Адвокат посилався на п. 2 ст. 285 Цивільного кодексу України «Батьки.....мають право на інформацію про стан здоров’я дитини». У відповіді уповноваженого органу передбачалось, що, згідно зі ст. 1 Конвенції ООН 1989 р. (ратифікована Україною у встановленому законодавством порядку в 1991 р.), ст. 6 Сімейного кодексу України, дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше. Гр. Д. до цієї вікової категорії не належить, тому, згідно з чинним законодавством, дитиною не вважається. Відповідно повнолітня фізична особа має право на достовірну і повну інформацію про стан свого здоров’я, тобто сам гр. Д. Тому за таких обставин батьки не мають права на отримання такої інформації. Окрім цього, у відповіді адвокату вказано, що він не надав жодних документів, які б посвідчували його право на представництво інтересів гр. Д., тому вся медична інформація для нього, як і відомості про факт звернення за медичною допомогою, становлять об’єкт медичної таємниці на підставі ст. 286 Цивільного кодексу України, ст. 11 Закону України «Про інформацію», ст. 39-1, 40 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я». Окреслена інформація є конфіденційною і надається виключно пацієнту чи іншим особам у встановленому законодавством порядку.

е) Практичні поради

1. Відповідно до національного законодавства, а саме ст. 1 Конвенції ООН про права дитини та ст. 6 Сімейного кодексу України, дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше. Як свідчить аналіз юридичної практики, інколи у клопотаннях законних представників є незаконні вимоги отримати інформацію про стан здоров’я, наприклад, своїх дітей, які досягли повноліття. Така інформація витребується не завжди особисто батьками, а може міститись у запитах адвокатів чи клопотаннях представників, які уклали договір про правову допомогу або мають довіреність від батьків на представництво їхніх інтересів. Справді, для батьків діти у будь-якому віці залишаються у такому статусі. Але з погляду законодавця, про що зазначено вище, дитина у правовому розумінні з досягненням повноліття перестає такою бути.
2. Віковим цензом для реалізації права на медичну інформацію є досягнення повноліття, тобто 18 років (ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
3. Обсяг надання медичної інформації членам сім’ї пацієнта залежить від таких підстав:
   3.1) коли пацієнт живий і може реалізувати свої права.
   Якщо пацієнт живий, вважаємо, що чинне законодавство регламентує питання належно в аспекті п. 2 ст. 285 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 39 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» щодо права батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника на інформацію про стан здоров’я дитини або підопічного. З точки зору збереження права людини на медичну таємницю, буде правильно,якщо за життя пацієнта медичну інформацію надаватимуть членам сім’ї лише за безпосередньою згодою пацієнта. Звісно, це має бути загальним правилом, винятки з якого слід чітко законодавчо окреслити. Тому положення Рішення Конституційного Суду України від 30.10.1997 р. (справа К.Г. Устименка), згідно з яким лікар зобов’язаний на вимогу пацієнта, членів його сім’ї надати їм медичну інформацію повністю і в доступній формі, на нашу думку, може бути коректним в аспекті обов’язку лікаря на надання інформації на вимогу членів сім’ї пацієнта або у разі смерті пацієнта, або за згоди пацієнта, або на підставі нормативно встановлених винятків, без згоди особи.
   3.2) у разі смерті пацієнта.
   У разі смерті фізичної особи члени її сім’ї або інші фізичні особи, уповноважені ними, мають право бути присутніми при дослідженні причин її смерті та ознайомитись із висновками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду (п. 4 ст. 285 Цивільного кодексу України та ч. 5 ст. 39 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»). Йдеться про право членів сім’ї пацієнта після смерті ознайомлюватись, але з чітко визначеним обсягом медичної інформації. Використовуючи принцип аналогії закону, потребу захисту прав правонаступників померлого пацієнта (для прикладу, щодо права на відшкодування моральної шкоди, що гарантоване ч. 2 ст. 1168 Цивільного кодексу України), слід у запит і проси ти про необхідний обсяг медичної інформації для заявника (не обмежуючись тими відомостями, що чітко нормативно закріплені), з відповідною мотивацією.
4. Для реалізації пацієнтом права на ознайомлення з відповідними медичними документами слід використовувати нормативні гарантії, визначені Законом України «Про захист персональних даних», поряд із положеннями, закріпленими в ч. 1 ст. 285 Цивільного кодексу Укра їни , ч. 1 ст . 39 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я». За умови звернення пацієнта або його представника за законом чи договором у встановленому законодавством порядку, суб’єкт має право на отримання персональних даних. У даному випадку необхідно підготувати запит щодо доступу до персональних даних (далі – запит), який скерувати до володільця бази персональних даних (чи розпорядника відповідно до договору, укладеного в письмовій формі з володільцем), якими є заклади охорони здоров’я усіх форм власності, відповідно до ст. 2, ч. 2 ст. 4 Закону України «Про захист персональних даних».
   Окреслений «інформаційний » Закон не усунув контраверсійності, пов’язаної із здійсненням зазначеного права в контексті терміну «ознайомленн я» з відпов ідними меди чними документами , для прикладу, щодо отримання копій витребуваної медичної документації, оскільки неоднозначним буде праворозуміння в цьому аспекті. Отож, доречним буде скористатись положеннями загального закону – Закону України «Про доступ до публічної інформації», – у яких , зокрема регламентується один з видів публічної інформації з обмеженим доступом (ст. 6), а саме конфіденційна інформація, до обсягу якої належить і медична.
   Доступ до інформації забезпе чується двома способами, шляхом:
   1) оприлюднення і 2) надання. Звісно, в контексті конфіденційної інформації мова йде лише про надання інформації. Якщо пацієнт чи інша уповноважена законодавством особа запитуватиме інформацію в обсязі копій медичної документації, виходячи з контенту розділу IV цього Закону, слід надавати копії витребуваних документів. Відповідно до ч. 4 ст. 21 Закону України «Про доступ до публ ічно ї інформац ії», при наданн і особ і інформац ії про себе плата за копіювання та друк не стягується. Привертаємо увагу, що, відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про захист персональних даних», доступ суб’єкта персональних даних до даних про себе здійснюється безоплатно.
5. Обов ’язковою підставою для виникнення права на використання персональних даних, за умови екстраполювання на царину охорони здоров’я, є згода суб’єкта персональних даних (пацієнта) на обробку персональних даних, у т. ч. тих, що становлять медичну інформацію. Порядок доступу до персональних даних  третіх осіб визначається умовами згоди суб’єкта персональних даних, наданої володільцю бази персональних даних на обробку цих даних, або відповідно до вимог закону. Пацієнт має право при наданні згоди внести застереження стосовно обмеження права на обробку своїх персональних даних, зокрема в аспекті передачі відомостей (для прикладу, визначити коло осіб, які матимуть право на отримання інформації, що становить об’єкт медичної таємниці). Тому , якщо у згоді на обробку персональних даних пацієнт передбачить обов’язкове його повідомлення про таку передачу, то володілець (заклад охорони здоров’я) зобов’язаний поінформувати його протягом десяти робочих днів.
   Законодавець нормативно встановив обмежування цього права з урахуванням кола суб’єктів, яким інформація надається без повідомлення пацієнта:
   1) передачі персональних даних за запитами при виконанні завдань оперативно-розшукової чи контррозвідувальної діяльності, боротьби з тероризмом;
   2) виконання органами державної влади та органами місцевого самоврядування своїх повноважень, передбачених законом;
   3) здійснення обробки персональних даних в історичних, статистичних чи наукових цілях.
6. У разі якщо лист особи одночасно складається із запиту щодо доступу до персональних даних й звернення, на лист в частині, яка є інформаційним запитом (тобто, є вимогою щодо надання інформації), надається відповідь згідно із Законом України «Про захист персональних даних », а на лист в частині, що є зверненням (скаргою, клопотанням, пропозицією), – відповідно до Закону України «Про звернення громадян».
7. Вимоги до оформлення запиту щодо доступу до персональних даних закріплені у ст. 16 Закону України «Про захист персональних даних».
8. Доступ представника чи адвоката до медичної інформації про їхнього клієнта (пацієнта закладу охорони здоров’я). Адвокат і представник мають право знайомитись з первинною медичною документацією лише за наявності документів, які посвідчуватимуть їх повноваження на представництво інтересів клієнта (пацієнта закладу охорони здоров’я), а також належно оформленого адвокатського запиту (для адвокатів) та запиту щодо доступу до персональних даних (для представників). У запитах, в частині документу «Додатки», повинні бути зазначені копія довіреності, або ордеру з витягом із договору, або договору, на підставі яких суб’єкт, що розглядатиме звернення, зможе встановити, що особа-заявник має право на інформацію про стан здоров’я клієнта, яка є конфіденційною, відповідно до чинного законодавства України.
   Слід пам’ятати, що повноваження представника посвідчуються довіреністю, законного представника – свідоцтвом про народження, рішенням суду про усиновлення або рішенням суду чи органу опіки та піклування про призначення опікуном або піклувальником.
   Повноваження адвоката як представника можуть посвідчуватись:
   1) довіреністю;
   2) договором;
   3) ордером, виданим відповідними адвокатським об’єднанням, та витягом із договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг засвідчується підписом сторін договору.
9. У ст. 6 Закону України «Про адвокатуру» закріплено права адвоката, зокрема:
   1) збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в справах:
   а) запитувати й отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об’єднань ;
   б) ознайомлюватись з необхідними для виконання до ручення документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом;
   2) застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чинного законодавства. Застосування адвокатом науково-технічних засобів полягає у проведенні ним звуко-, відеозапису тощо, що випливає із застосування принципу аналогії закону на підставі п. 5 ч. 2 ст. 48
   Кримінально-процесуального кодексу України та відповідного роз’яснення наданого в п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства, яке забезпе чує право на захист у кримінальному судочинстві» від 24.10.2003 р. № 8. Слід також відзначити, що в Законі України «Про адвокатуру» не передбачено жодних спеціальних строків для розгл яду адвокатських запитів, а відтак, за принципом аналогії закону, застосовуватимуться строки, закріплені в Законі України «Про звернення громадян» (ст. 20) або в Законі України «Про захист персональних даних» (ст. 16).
10. Медичний працівник має право обмежити обсяг надання медичної інформації відповідно до законодавчо встановлених умов , для прикладу , коли повна інформація може завдати шкоди здоров’ю пацієнта (п. 3 ст. 285 Цивільного кодексу України, ч. 4 ст. 39 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», Рішення Конституційного Суду України від 30.10.1997 р.). Законодавець не визначив чинники, які впливають на обсяг інформування, але з теорії медичного права випливає,
    що до таких можна віднести або певні захворювання (зокрема, онкологію), або певний стан пацієнта (зокрема, інкурабельний хворий).
11. Забезпечення права людини на медичну інформацію здійснюється крізь призму механізмів, визначених у Законах України «Про захист персональних даних », «Про доступ до публічної інформації».
12. Здійснюючи свої права в сфері охорони здоров’я, в особи може виникнути потреба у відомостях, які були отримані або створені в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, насамперед МОЗ України. Механізм отримання публічно ї інформац ії, зокрема в царин і охорони здоров ’я, окреслено в Законі України «Про доступ до публічної інформації».
    У цьому контексті слід пам’ятати, що МОЗ України є розпорядником інформації:
    1) яка отримана або створена в процесі здійснення Міністерством своїх повноважень та перебуває у його володінні;
    2) яка отримана або створена під час забезпе чення діяльності закладів, установ та організацій, віднесених до сфери управління МОЗ , консультативно-дорад чих орган ів при Міністерств і та перебуває у його володінні.
    У межах доступу до публічної інформації у сфері охорони здоров’я необхідно зосередитись на таких заувагах:
    а ) запит на інформацію подається фізичною або юридичною особою, об’єднанням громадян без статусу юридичної особи в усній чи письмовій формі під час особистого прийому або шляхом надсилання поштою, електронною поштою, телефаксом або по телефону;
    б ) запит на інформацію подається у довільній формі;
    в ) під час подання запиту на інформацію запитувач зазначає зручну для нього форму отримання інформації;
    г ) на вимогу запитувача на першому аркуші копії запиту проставляється відбиток штампа МОЗ України із зазначенням дати надходження та вхідного номера запиту . Така копія повертається запитувачу;
    ґ ) розроблено форму запиту на отримання публічної інформації (є на офіційному сайті МОЗ Україні та у приймальні громадян);
    д ) відповідь на запит на інформацію надається у спосіб, обраний запитувачем, протягом п’яти робочих днів з дня надходження запиту (за загальним правилом).
    е ) інформація на запит надається безоплатно. МОЗ України як розпорядник інформації не встановив розміру плати за копіювання або друк, отож інформація надається безкоштовно. Крім цього, слід пам’ятати, що при наданні особі інформації про себе та інформації, що становить суспільний інтерес, плата за копіювання та друк не стягується.

є) Перехресні посилання з відповідними міжнародними та регіональними правами

Будь ласка, перегляньте міжнародні та регіональні норми, які стосуються Права на інформацію, розкриті в розділах 2 і 3.