6.1.2. Право на доступність

а) Європейська хартія прав пацієнтів

Стаття 2. Право на доступність

«Кожен має право на доступність медичних послуг, яких він/вона потребує за станом здоров’ я. Медичні служби мають гарантувати рівний доступ для всіх без дискримінації за ознаками наявності фінансових ресурсів, місця проживання, виду захворювання або часу звернення за допомогою».

б) Конституція і закони України

Конституція України від 28.06.1996 р. [стаття 49 (ч. 1, 3)].

«Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування» (ч. 1 ст. 49).
«Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування» (ч. 3 ст. 49).

Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. [статті 283, 284].

«Фізична особа має право на охорону її здоров’я» (ч. 1 ст. 283).

Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19.11.1992 р. [статті 4 (ч. 4), 6].

До принципів охорони здоров’я, з-поміж інших, належать рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг у галузі охорони здоров’я (ч. 4 ст. 4).

Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ: Закон України від 12.12.1991 р. ред. від 05.12.2012 р. [стаття 4, (п. 4, 7)].

«Держава гарантує забезпечення: доступності та належної якості тестування з метою виявлення ВІЛ-інфекції, у тому числі анонімного, з наданням попередньої та подальшої консультативної допомоги (п. 4); доступу населення до засобів профілактики, що дають змогу запобігти зараженню і поширенню ВІЛ-інфекції статевим шляхом (п. 7)».

Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини на період до 2011 року: Закон України від 22.01.2010 р.

«Метою Загальнодержавної програми... є забезпечення зниження рівня захворюваності, інвалідності та смертності населення шляхом формування і налагодження ефективного функціонування системи надання населенню доступної і високоякісної первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини».

Про здійснення державних закупівель: Закон України від 01.06.2010 р., ред. від 20.01.2016 р.

в) Підзаконні нормативно-правові акти

Деякі питання державного регулювання цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення: Постанова Кабінету Міністрів України від 25.03.2009 р. № 333.

Питання декларування зміни оптово-відпускних цін на лікарські засоби та вироби медичного призначення: Постанова  Кабінету Міністрів України від 02.07. 2014 р. № 240.

Про схвалення Концепції Загальнодержавної програми «Здоров’я-2020: український вимір»: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.10.2011 р. № 1164-р

Про порядок закупівлі лікарських засобів закладами та установами охорони здоров’я, що фінансуються з бюджету: Наказ МОЗ України від 05.09.1996 р. № 1071.

Про затвердження нормативно-правових актів Міністерства охорони здоров’я України щодо реалізації Закону України «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві»: Наказ МОЗ України від 05.10.2011 р. № 646.

Про затвердження Тимчасових стандартів надання медичної допомоги підліткам та молоді: Наказ МОЗ України від 02.06.2009 р. № 382.

«Доступність – молодь має реальну можливість отримати послуги через спрощення процедури звернення, максимальне наближення до потреб молоді розкладу роботи, надання безоплатних, комплексних послуг тощо».

Про затвердження Концепції управління якістю медичної допомоги у галузі охорони здоров’я в Україні на період до 2020 р.: Наказ МОЗ України від 01.08.2011 р. № 454.

Серед завдань реалізації Концепції визначено поліпшення доступності та зменшення нерівності в доступі різних верств населення до медичної допомоги, а очікуваним результатом – підвищення доступності та якості медичної допомоги населенню.

Про затвердження Єдиного термінологічний словник (Глосарій) з питань управління якості медичної допомоги: Наказ МОЗ України від 20.07.2011 р. № 427.

«Доступність медичної допомоги – це вільний доступ до служб охорони здоров’я незалежно від географічних, економічних, соціальних, культурних , організаційних чи мовних бар’єрів».

Про затвердження Галузевої програми стандартизації медичної допомоги на період до 2020 року: Наказ МОЗ України від 16.09.2011 р. № 597.

У цьому підрозділі ми розкриємо ті аспекти аналізованого права, які вважаємо найбільш актуальними проблемами в контексті його реалізації.
Усі інші елементи права досліджуватимуться в інших підрозділах, зокрема, право на захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов’язаних із станом здоров’я (підрозділ 6.1.16).

 

Право на безоплатну медичну допомогу

а) Кожен громадянин має право на безоплатну медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров’я

б) Конституція і закони України

Конституція України від 28.06.1996 р. [стаття 49 (ч. 3)].

«У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно».

Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. [статті 184 (ч. 1), 354].

«Порушення права на безоплатну медичну допомогу:
Незаконна вимога оплатити за надання медичної допомоги в державних чи комунальних закладах охорони здоров’я карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців» (ч. 1 ст. 184).

Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19.11.1992 р. [статті 8 (ч. 1, 2), 18, 35-1–35-5].

Про захист населення від інфекційних хвороб: Закон України від 06.04.2000 р. [статті 10 (п. 4 ч. 1), 19 (п. 1 ч. 1)].

«... Безоплатність надання медичної допомоги особам, хворим на інфекційні хвороби, у державних і комунальних закладах охорони здоров’я та в державних наукових установах».

Про протидію захворюванню на туберкульоз: Закон України від 05.07.2001 р. ред. від 28.12.2015 р. [статті 3 (ч. 2), 15 (ч. 1)].

«Здійснення протитуберкульозних заходів, забезпечення кожному громадянину в разі захворювання на туберкульоз безоплатності, доступності та рівних можливостей отримання відповідної медичної допомоги (ч.2 ст.3)».

Про охорону дитинства: Закон України від 26.04.2001 р. [стаття 13 (п. 1 ч. 5)].

«Дітям з багатодітних сімей надаються такі пільги:
1) безоплатне одержання ліків за рецептами лікарів;...».

в) Підзаконні нормативно-правові акти

Про Клятву лікаря: Указ Президента України від 15.06.1992р. [п. 2 ч. 1].

«…Бути безкорисливим і чуйним…»

Про затвердження Програми подання громадянам гарантованої державою безоплатної медичної допомоги: Постанова Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 р. № 955.

У ст. 2 Постанови визначено, що державними та комунальними закладами охорони здоров’я надається безоплатна медична допомога таких видів:
1) швидка та невідкладна – на догоспітальному етапі станціями (відділеннями) швидкої медичної допомоги, пунктами невідкладної медичної допомоги у стані, що загрожує життю людини;
2) амбулаторно-поліклінічна;
3) стаціонарна – у разі гострого захворювання та в невідкладних випадках, коли потрібне інтенсивне лікування, цілодобовий медичний нагляд та госпіталізація, в тому числі за епідемічними показаннями, дітям, вагітним та породіллям, хворим за направленнями медико-соціальних експертних комісій, лікарськоконсультативних комісій;
4) невідкладна стоматологічна допомога (у повному обсязі – дітям, інвалідам, пенсіонерам, студентам, вагітним, жінкам, які мають дітей до 3 років);
5) долікарська медична допомога сільським жителям;
6) санаторно-курортна допомога інвалідам і хворим у спеціалізованих та дитячих санаторіях;
7) утримання дітей у будинках дитини;
8) медико-соціальна експертиза втрати працездатності.

Про затвердження Порядку надання медичної допомоги іноземцям та особам без громадянства, які постійно проживають або тимчасово перебувають на території України, які звернулися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту: Постанова Кабінету Міністрів України від 19.03.2014 р. № 121

«Іноземцям та особам без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, медична допомога, зокрема екстрена, надається на платній основі, якщо законодавством або міжнародними договорами України не передбачено інше» (п. 2).

Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров’я та вищих медичних закладах освіти: Постанова Кабінету Міністрів України від 17.09.1996 р. № 1138.

Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань: Постанова Кабінету Міністрів України від 17.08.1998 р . № 1303.

З метою забезпечення раціонального використання бюджетних коштів, усунення множинності рішень щодо безоплатного й пільгового відпуску лікарських засобів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань … установлено… перелік груп населення, у разі амбулаторного лікування яких лікарські засоби за рецептами лікарів відпускаються безоплатно або на пільгових умовах (додаток 1 наказу) та перелік категорій захворювань, у разі амбулаторного лікування яких лікарські засоби відпускаються безоплатно (додаток 2 наказу).

г) Кодекс медичної етики

Етичний кодекс лікаря України, прийнятий і підписаний на Всеукраїнському з’їзді лікарських організацій та Х З’їзді Всеукраїнського лікарського товариства від 27.09.2009 р. [п. 2.6].

«У державних і комунальних лікувально-профілактичних установах лікар надає пацієнтам медичну допомогу безкоштовно в межах фінансування, виділеного цій установі. Вимагання лікарем від пацієнта або його родичів будь-яких винагород, не передбачених законодавчими і нормативними актами, є злочинним та аморальним».

ґ) Інше регулювання

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положення ч. 3 ст. 49 Конституції України «у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно» (справа про безоплатну медичну допомогу) від 29.05.2002 р.

«Положення ч.3 ст.49 Конституції України «у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно», — зазначив Конституційний Суд України, – треба розуміти так, що у державних та комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається всім громадянам незалежно від її обсягу та без попереднього, поточного або наступного їх розрахунку за надання такої допомоги.
Поняття медичної допомоги, умови запровадження медичного страхування, у тому числі державного, формування і використання добровільних медичних фондів, а також порядок надання медичних послуг, які виходять за межі медичної допомоги, на платній основі у державних і комунальних закладах охорони здоров’я та перелік таких послуг мають бути визначені законом».

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 66 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров’я та вищих медичних закладах освіти» (справа про платні медичні послуги) від 25.11.1998 р.

«Конституційний Суд України вважає, що «вихід з критичної ситуації, яка склалася з бюджетним фінансуванням охорони здоров’я … в зміні… концептуальних підходів до розв’ язання проблем, пов’язаних із забезпеченням конституційного права на медичну допомогу – розробці, затвердженні та впровадженні відповідних загальнодержавних програм, в яких був би чітко визначений гарантований державою (у тому числі державним фінансуванням) обсяг безоплатної медичної допомоги всім громадянам у державних і комунальних закладах охорони здоров’я… .
Перелік послуг, надання яких безоплатно в державних закладах охорони здоров’я не може брати на себе держава. До них слід віднести медичний огляд осіб:
— для отримання посвідчення водія транспортних засобів (розділ I,
пункт 24, підпункт «а»);
— для отримання дозволу на право отримання та носіння зброї громадянами, за винятком військовослужбовців і посадових осіб, носіння зброї яких передбачено законодавством (розділ I, пункт 24, підпункт «б»);
— для отримання відповідних документів на виїзд громадян за кордон за викликом родичів, що проживають у зарубіжних країнах (розділ I, пункт 24, підпункт «г»);
— для отримання відповідних документів на оздоровлення в зарубіжних лікувальних або санаторних закладах за власним бажанням (розділ I, пункт 24, підпункт «г»);
— для отримання відповідних документів на службові відрядження, за винятком державних службовців, робота яких пов’язана з такими виїздами і які мають відповідні медичні документи (розділ I, пункт 24, підпункт «г»)».

д) Юридична практика

1. Приклад дотримання прав

Гр. Ю., ВІЛ-інфікована особа, звернувся за місцем проживання до лікаря-гастроентеролога зі скаргою на біль у ділянці шлунка. Після обстеження пацієнту було встановлено діагноз – виразкова хвороба шлунка. Лікар зазначив, що пацієнт може лікуватись амбулаторно, призначив йому курс лікування і виписав рецепт, пояснивши, що хворий має право на безоплатне отриманн я лікарських засобів в аптеках, оскільки ВІЛ-інфіковані особи , незалежно від основного захворювання, мають право на безоплатне отримання лікарських засобів за наявності в них будь-яких інших захворювань.

2. Приклад порушення прав

Прокуратурою м. Х. було порушено кримінальну справу стосовно лікаря-терапевта одного з міських закладів охорони здоров’я. З аналізу матеріалів справи випливає, що в приймальне відділення звернувся чоловік середнього віку з болем у грудях. Замість того, аби надати хворому невідкладну медичну допомогу, його родичів відправили сплачувати благодійні внески в два фонди, які діють у лікарні, а хворий у цей час самостійно пересувався коридорами приймального відділення, що призвело до різкого погіршення стану його здоров’я. Згодом пацієнту був поставлений діагноз – обширний інфаркт міокарду. Після інтенсивних реанімаційних заходів, стаціонарного і тривалого реабілітаційного лікування хворий залишився живий, але йому було встановлено другу групу інвалідності.

3. Випадок з практики

Гр. Г. звернулась до суду з позовом до відповідачів про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Її неповнолітній син П. є інвалідом, хворіє на епілепсію, чинним законодавством йому передбачено безоплатне наданн я протисудомних ліків. Оскільки її син регулярно не отримував ліки, вона вимушена була купувати їх за свої кошти, а тому просила суд відшкодувати з відповідачів матеріальну шкоду в сумі 2650 грн 97 коп. Крім того, позивачка вважала, що їй завдано моральної шкоди, яка полягала в погіршенні її життєвого рівня, перенесенні моральних страждань. Просила суд відшкодувати також моральну шкоду в сумі 10 000 грн. У судовому засіданні встановлено, що неповнолітній П. хворіє на епілепсію з дитинства. Відповідно до медичного висновку № 24 від 19.04.2000 р., є інвалідом, з 1995 р. взятий на облік в обласній психоневрологічній лікарні ім. Ю., де перебував під наглядом лікарів. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.1998 р. № 1303 «Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення за певними категоріями захворювання«, гр. П. має право на щомісячне пільгове забезпечення протисудомними ліками. Враховуючи викладене, суд вважав, що в даному випадку вимоги позивачки Г. є підставними й обґрунтованими. Суд вирішив позов задовольнити частково: стягнути з обласної психоневрологічної лікарні ім. Ю. на користь гр. Г. 2650 грн 97 коп. матеріальної шкоди та 900 грн моральної шкоди.

е) Практичні поради

Для дотримання прав пацієнтів щодо безоплатного забезпечення лікарськими засобами або відпуску лікарських засобів на пільгових умовах слід пам’ятати про такі умови:

1. безоплатний відпуск лікарських засобів провадиться лише у разі амбулаторного лікування основного захворювання, за яким хворим надано пільги;
2. відпуск лікарських засобів безоплатно і на пільгових умовах у разі амбулаторного лікування осіб провадиться аптеками за рецептами, виписаними лікарями лікувальнопрофілактичних закладів за місцем проживання цих осіб;
3. особи, які обслуговуються у відомчих лікувально-профілактичних закладах і мають право на безоплатний або пільговий відпуск лікарських засобів, отримують їх у аптеках, закріплених за цими закладами;
4. безоплатний відпуск лікарських засобів дітям-інвалідам віком до 16 років провадиться за рецептами лікарів незалежно від місця проживання цих дітей, але в межах Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя;
   
5. люди, які живуть з ВІЛ, незалежно від основного захворювання, мають право на безоплатне отримання лікарських засобів за наявності в них будь-яких інших захворювань.

є) Перехресні посилання з відповідними міжнародними та регіональними правами

Будь ласка, перегляньте міжнародні та регіональні норми, які
стосуються Права на доступність  в контексті Права на недискримінацію і рівність, розкриті в розділах 2 і 3.