6.1.16. Право на захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов’язаних зі станом здоров’я

а) Кожна людина має право на недискримінацію і рівність, зокрема й пацієнт як суб’єкт медичних правовідносин

б) Конституція і закони України

Конституція України від 28.06.1996 р. [статті 21, 22 (ч. 2, 3), 24 (ч. 2)].

«Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними» (ст. 21).
«Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (ст. 22).
«Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками» (ст. 24).

Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19.11.1992 р. [статті 6 (п. «и»), 9].

У п. «и» ст. 6 передбачено право кожного громадянина на правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов’язаних із станом здоров’я.
«Обмеження прав громадян, пов’язані із станом їх здоров’я:

  1. На підставах і в порядку, передбачених законами України, громадяни можуть бути визнані тимчасово або постійно непридатними за станом здоров’я до професійної або іншої діяльності, пов’язаної з підвищеною небезпекою для оточуючих, а також з виконанням певних державних функцій.
  2. Застосування примусових заходів медичного характеру щодо осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, обмеження прав інших громадян у вигляді примусового медичного огляду або примусової госпіталізації, а також у зв’язку з проведенням карантинних заходів допускається тільки на підставах і в порядку, передбачених законами України.
  3. Рішення про обмеження прав громадян, пов’язані із станом їхздоров’я, можуть бути оскаржені в судовому порядку» (ст. 9).

Про психіатричну допомогу: Закон України від 22.02.2000 р. [стаття 9].

«Обмеження, пов’язані з виконанням окремих видів діяльності:
Особа може бути визнана тимчасово (на строк до п’яти років) або постійно непридатною внаслідок психічного розладу до виконання
окремих видів діяльності (робіт, професій, служби), що можуть становити безпосередню небезпеку для неї або оточуючих. З метою встановлення придатності особи до виконання окремих видів діяльності (робіт, професій, служби) з особливими вимогами до стану її психічного здоров’я вона підлягає обов’язковому попередньому (перед початком діяльності) та періодичним (у процесі діяльності) психіатричним оглядам» (ст. 9).

Про захист населення від інфекційних хвороб: Закон України від 06.04.2000 р. [стаття 23].

«Якщо бактеріоносіями є особи, робота яких пов’язана з обслуговуванням населення і може призвести до поширення інфекційних хвороб, такі особи за їх згодою тимчасово переводяться на роботу, не пов’язану з ризиком поширення інфекційних хвороб. Якщо зазначених осіб перевести на іншу роботу неможливо, вони відсторонюються від роботи в порядку, встановленому законом. На період відсторонення від роботи цим особам виплачується допомога у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності».

Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ: Закон України від 12.12.1991 р. (у ред. від 23.12.2010 р.) [стаття 17].

Звільнення з роботи, відмова у прийнятті на роботу, відмова у прийомі до освітніх, медичних закладів, до закладів соціальної опіки і піклування та соціальних служб, а також відмова у наданні медичної допомоги та соц іальних послуг , обмеженн я інших прав людей , які живуть з ВІЛ, на підставі їх ВІЛ-позитивного статусу, а також обмеження прав їхніх рідних і близьких на цій підставі заборон яється.

 

Про протидію захворюванню на туберкульоз: Закон України від 05.07.2001 р. (в ред. від 19.04.2012 р.) [ст. 9, 14]

в) Підзаконні нормативно-правові акти

Єдиний термінологічний словник (Глосарій) з питань управління якості медичної допомоги: Наказ Моз України від 20.07.2011 р. № 427.

Концепція управління якістю медичної допомоги у галузі охорони здоров’я в Україні на період до 2020 року: Наказ МОЗ України від 01.08.2011 р. № 454.

г) Кодекс медичної етики

Етичний кодекс лікаря України, прийнятий і підписаний на Всеукраїнському з’їзді лікарських організацій та Х З’їзді Всеукраїнського лікарського товариства від 27.09.2009 р. [п. 2.9].

«Лікар повинен надавати медичну допомогу за спеціальністю хворим незалежно від віку, статі, раси, національності, віросповідання, соціального стану, політичних поглядів, місця проживання, громадянства та інших немедичних ознак, включаючи матеріальне положення».

д) Юридична практика

1. Приклад дотримання прав

Гр. Н., ВІЛ-інфікованого, було госпіталізовано з підозрою на гострий гепатит в інфекційне відділення міської інфекційної лікарні. Лікуючий лікар, оформляючи медичну документацію, дізналась про позитивний ВІЛстатус пацієнта, але ця інформація жодним чином не вплинула на якість та обсяг надання медичної допомоги чи ставлення до хворого. У процесі проведених діагностичних обстежень у гр. Н. було встановлено діагноз «Гепатит С, гострий перебіг, жовтянична форма».

2. Приклад порушення прав

Гр. А. було доправлено до приймального відділення лікарні швидкої допомоги з місця дорожньо-транспортної пригоди з подвійним переломом нижньої кінцівки.
Йому було відмовлено в госпіталізації через те, що під час оформлення історії хвороби та збору анамнезу пацієнт визнав, що у минулому мав туберкульозне захворювання. Умовою госпіталізації хворого було пред’явлення довідки з протитуберкульозного диспансеру про відсутність хвороби. Після пред’явлення такої довідки пацієнта змусили їхати за новою, але вже в заміський протитуберкульозний диспансер, що свідчило про небажання надавати цьому пацієнтові медичну допомогу загалом.

3. Випадок з практики

З посади водія редакції районної газети «Злагода» було звільнено Олексія В., що мав ВІЛ-позитивний статус. Звільнений звернувся до суду з  позовною заявою про поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди. Відповідачами у справі виступали районна газета «Злагода», районна державна адміністрація, районна рада та казначейство. Під час судового розгляду справи було встановлено, що головний редактор районної газети допустивс я грубого порушення конституційних прав і свобод ВІЛ-позитивного громадянина, принизив його гідність. Рішенням районного суду від 18 жовтня 2004 р. позов Олексія В. було задоволено, його поновлено на роботі, а відповідачів зобов’язали відшкодувати моральну шкоду в розмірі 4000 грн. Ця судова справа вважається однією з найгучніших в Україні та є позитивним прикладом ефективності механізму захисту від незаконних форм дискримінації.

е) Практичні поради

  1. Право не бути дискримінованим за станом здоров’я гарантоване національним законодавством і передбачає можливість кожної людини здійснювати свої права та виконувати обов’язки незалежно від стану її здоров’я, крім випадків законного обмеження таких прав. Нормативно-правова база України забороняє будь-які види незаконної дискримінації, у той час як передбачені законом обмеження у правах за станом
    здоров’я можуть здійснюватись лише на підставах та в порядку, передбаченому законами, будь-яке недотримання яких може бути оскаржене у встановленому законодавством порядку. Зокрема, до таких нормативних обмежень можна віднести ст. 19, 20, 84, 92–96 Кримінального кодексу України, ст. 9 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», ст. 21 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст. 3, 4, 11, 12, 14 Закону України «Про психіатричну допомогу», ст. 8, 12 Закону України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз».
  2. Д осить ефективним механізмом захисту права не бути дискримінованим за станом здоров’я, зважаючи, як правило, на негайну необхідність в отриманні медичної допомоги, є письмова скарга до головного лікаря закладу охорони здоров’я та/або начальника управління охорони здоров’я при відповідній місцевій адміністрації/раді. Ця форма захисту права є ефективною та часто дає змогу вирішити питання відразу, в той час як розгляд звернення органами внутрішніх справ, прокуратури та суду може
    тривати в часі.
  3. Не менш ефективним способом захисту від можливої дискримінації може бути вимога надати письмові роз’яснення про підстави та причини відмови в реалізації того чи іншого права.
    Будь-яка відмова в задоволенні заяви або скарги повинна ґрунтуватись на нормах закону. Так і дії заявника слугувати  муть оптимізації здійснення пацієнтом свого права. Крім того, письмові документи про відмову в реалізації права людини у сфері охорони здоров’я є бездоганними доказами для судової форми захисту порушених прав. Наприклад, у порядку адміністративного судочинства можна визнати неправомірними та такими, що порушують права людини, дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій, у тому числі при виконанні делегованих повноважень.

є) Перехресні посилання з відповідними міжнародними та регіональними правами

Будь ласка, перегляньте міжнародні та регіональні норми, які стосуються Права на захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов’язаних зі станом здоров’я в контексті таких можливостей: