6.1.12. Право на індивідуальний підхід до лікування
а) Європейська хартія прав пацієнтів
Стаття 12. Право на індивідуальний підхід до лікування
«Кожен має право на діагностичні чи лікувальні процедури, по можливості адаптовані до його/її особистих потреб».
б) Конституція і закони України
Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19.11.1992 р. [статті 6 (п. «д» ч. 1), 35-1—35-5, 38 (ч. 1), 39 (ч. 3), 43 (ч. 3)].
У ст. 6 і 38 зазначено про вибір методів лікування відповідно до рекомендацій лікаря; а в ст. 39 передбачено право на медичну інформацію, зокрема, щодо мети проведення запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогнозу можливого розвитку захворювання; в ст. 43 вказано на обов’язок лікаря пояснити, що відсутність згоди на медичне втручання може призвести до тяжких для пацієнта наслідків (тобто йдеться про окремі аспекти права на індивідуальний підхід до лікування, що викристалізовуються через інші права пацієнта).
в) Підзаконні нормативно-правові акти
Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників: Наказ МОЗ України від 29.03.2002 р. № 117.
п. 35, «Лікар-нейрохірург», – лікар, зокрема, обґрунтовує схему, план і тактику обстеження і лікування хворого, показання та протипоказання до операції, план її підготовки. Розробляє схему післяопераційного ведення хворого, профілактику можливих ускладнень;
п. 86, «Лікар-хірург», – лікар визначає показання до госпіталізації за профілем захворювання, тактику медикаментозного та оперативного лікування з урахуванням стану хворого, необхідності передопераційної підготовки;
п. 87, «Лікар-хірург дитячий», – лікар визначає показання до госпіталізації за профілем захворювання, тактику медикаментозного та оперативного лікування з урахуванням стану хворого, необхідності передопераційної підготовки. Розробляє схему післяопераційного ведення хворого;
п. 90, «Лікар-хірург серцево-судинний», – лікар розробляє план підготовки хворого до термінової або планової операції, визначає рівень порушення гемостазу, готує всі функціональні системи організму хворого до операції. Виявляє можливі трансфузійні реакції та ускладнення, вживає заходи щодо їх усунення. Розробляє схему післяопераційного ведення хворого та заходи щодо профілактики ускладнень.
Про затвердження Уніфікованої методики з розробки клінічних настанов, медичних стандартів, уніфікованих клінічних протоколів медичної допомоги, локальних протоколів медичної допомоги (клінічних маршрутів пацієнтів) на засадах доказової медицини (частина перша): Наказ МОЗ України, Академії медичних наук України від 19.02.2009 р. № 102/18.
«Доказова медицина – добросовісне, точне і свідоме використання кращих результатів клінічних досліджень для вибору лікування конкретного хворого».
Про затвердження Уніфікованої методики з розробки клінічних настанов, медичних стандартів, уніфікованих клінічних протоколів медичної допомоги, локальних протоколів медичної допомоги (клінічних маршрутів пацієнтів) на засадах доказової медицини (частина друга): Наказ МОЗ України, НАМН України від 03.11.2009 р. № 798/75.
Про затвердження нормативно-правових актів Міністерства охорони здоров’я України щодо реалізації Закону України «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві»: Наказ МОЗ України від 05.10.2011 р. № 646.
Про внесення змін до наказів МОЗ України та НАМН України 19.02.2009 № 102/18 та від 03.11.2009 № 798/75: Наказ МОЗ України, НАМН України від 20.07.2010 р. № 594/71.
Про затвердження Тимчасових галузевих уніфікованих стандартів медичних технологій діагностично-лікувального процесу стаціонарної допомоги дорослому населенню в лікувально-профілактичних закладах України та Тимчасових стандартів обсягів діагностичних досліджень, лікувальних заходів та критерії якості лікування дітей: Наказ МОЗ України від 27.07.1998 р. № 226.
Концепція управління якістю медичної допомоги у галузі охорони здоров’я в Україні на період до 2020 року: Наказ МОЗ України від 01.08.2011 р. № 454.
г) Кодекс медичної етики
Етичний кодекс лікаря України, прийнятий і підписаний на Всеукраїнському з’їзді лікарських організацій та Х З’їзді Всеукраїнського лікарського товариства від 27.09.2009 р. (п. 3.2).
«У своїй роботі він зобов’язаний дотримуватись Конституції і законів України, діючих нормативних документів стосовно лікарської практики, з урахуванням особливостей захворювання, використовувати методи профілактики, діагностики і лікування, які вважає найбільш ефективними в кожному конкретному випадку, виходячи з інтересів хворого… У ситуація надання допомоги хворому за обставин, які не передбачені законодавством, нормативними актами і посадовими інструкціями, лікар зобов’язаний враховувати, насамперед інтереси хворого, принципи лікарської етики і моралі».
д) Юридична практика
1. Приклад дотримання прав
До лікаря-акушера-гінеколога на обстеження звернулась вагітна 37 років, лікар зібрала основну інформацію за даними анамнезу та акушерського обстеження, заповнила необхідну медичну документацію, визначила загальний й індивідуальний обсяг лабораторного обстеження. Враховуючи вік жінки, її обтяжений анамнез (мертвонародження у попередніх пологах), скерувала пацієнтку на медико-генетичне консультування, на обстеження на інфекції перинатального періоду та на скринінг гестаційного цукрового діабету.
2. Приклад порушення прав
Гр. Н. на третьому тижні вагітності звернулась до лікаря-акушера гінеколога жіночої консультації. Лікар зібрала основну інформацію за даними анамнезу та акушерського обстеження, заповнила необхідну медичну документацію, визначила обсяг лабораторного обстеження. Вагітна регулярно відвідувала лікаря і неодноразово скаржилась на погіршення самопочуття, що медик пояснила токсикозом. На сьомому місяці вагітності гр. Н. поступила в лікарню у тяжкому стані, було встановлено, що плід завмер в утробі. Життя жінки було врятовано, після проведення діагностики з’ясувалося, що вона не проходила обстеження на інфекції перинатального періоду, хоча неодноразово скаржилась на погане самопочуття, зазначила, що тривалий час не могла завагітніти. Розробляючи індивідуальний план обстеження, лікар початково не призначила необхідних обстежень і не встановила потреби дообстежити пацієнтку, враховуючи її стан пізніше.
3. Випадок з практики
Гр. Ф. звернувся до приватного закладу охорони здоров’я для здійснення оперативного втручання з приводу патології міжхребцевих дисків. Лікуючий лікар, спираючись на Тимчасові галузеві уніфіковані стандарти медичних технологій діагностично лікувального процесу стаціонарної допомоги дорослому населенню в лікувально-профілактичних закладах України, затверджені наказом МОЗ України від 27.07.1998 р., визначив хворому необхідний обсяг діагностичних обстежень, які йому слід було пройти перед операцією. Після операції стан пацієнта покращився, він зміг самостійно пересуватись, але в нього виникло гнійно-септичне ускладнення, про можливість розвитку якого ще до проведення втручання лікар попередив хворого. Гр. Ф. звернувся до керівника клініки зі скаргою на дії лікуючого лікаря, зауваживши, що останній не забезпечив профілактики можливих ускладнень, зокрема, не призначив йому антибіотикотерапії, не розробив належної схеми післяопераційного ведення пацієнта, не спостерігав за його станом у динаміці, вказуючи лише на те, що стандарти надання такого виду допомоги не передбачають введення антибіотиків. А відтак, жодного індивідуального підходу до лікування у цьому закладі не передбачено.
Головний лікар для залагодження конфлікту повернув кошти, які пацієнт сплатив за перебування і лікування у клініці, а також кошти за лікування у закладі, де пацієнтові надавалась подальша допомога до повного одужання.
е) Практичні поради
- Досліджуючи матеріали медичної справи, необхідно проаналізувати стандарти чи клінічні протоколи медичної допомоги за конкретною нозологією, з’ясувати, чи виконав медичний працівник повний обсяг діагностичних і лікувальних заходів, чи враховано стан здоров’я пацієнта, його анамнез, чи проведено дообстеження хворого. Це можна забезпечити, досліджуючи медичну карту стаціонарного чи амбулаторного хворого, одного боку, та стандарти, протоколи медичної допомоги, – з іншого.
- Виходячи з аналізу буквального контенту права пацієнта на вибір методів лікування відповідно до рекомендацій лікаря, саме на останнього покладається обов’язок визначення схеми ведення хворого.
- Обираючи індивідуальну схему діагностики та лікування для пацієнта, лікар повинен отримати згоду пацієнта на такі втручання.
- Розробляючи індивідуальний план лікування, діагностики, реабілітації чи профілактики, лікар повинен враховувати загальні вимоги, передбачені нормативними документами, основи доказової медицини, тобто повинен добросовісно, точно і свідомо використовувати кращі результати клінічних досліджень для лікування конкретного хворого.
є) Перехресні посилання з відповідними міжнародними та регіональними правами
Будь ласка, перегляньте міжнародні та регіональні норми, які стосуються Права на індивідуальний підхід до лікування в контексті Права на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров’я і Права на недискримінацію та рівність у розділах 2 і 3.
