Право на свободу від дискримінації та на рівність

ПРИКЛАДИ МОЖЛИВИХ ПОРУШЕНЬ

Особам, які шукають притулку, відмовляють у будь-яких видах медичної допомоги, окрім екстреної.

У пологових будинках ромських жінок регулярно поміщають в окремі від інших пологові палати.

Споживачів наркотиків недостатньо представлено в програмах лікування ВІЛ, хоча вони становлять більшість людей, які живуть з ВІЛ.

Жінці з діагнозом «шизофренія» у відповідь на скарги на біль у животі медсестри говорять, що все це «вона сама собі при- думала», а згодом у неї діагностують рак яєчника.

Особі з обмеженими інтелектуальними можливостями за місцем проживання не надають допомоги, необхідної для ефективної соціальної інтеграції у суспільне життя.

НОРМИ ЗАКОНОДАВСТВА ТА ЇХ ТЛУМАЧЕННЯ

Стаття 14 ЄКЗПЛОС («Заборона дискримінації»):

Користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути за- безпечене без дискримінації за будь-якою ознакою – статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

• Стаття 14 не є самостійним положенням. Інакше кажучи, до неї варто звертатися у зв’язку з одним із основних положень ЄКЗПЛОС⁸⁴. З цієї причини скарги на порушення ст. 14 не завжди розглядаються судом у випадках, коли суд уже визнав порушення основного положення.
  
  
• На цей момент ще не було ухвалено суттєвих рішень за ст. 14 щодо надання медичної допомоги. Однак враховуючи те, як за останнє десятиріччя розширилося прецедентне право за ст. 14 у таких галузях, як расова дискримінація й сексуальна орієнтація, існує ймовірність, що в майбутньому ситуація у цій сфері зміниться.
  
  
• Для розгляду скарги про порушення ст. 14 визначальними є докази, які свідчать про відмінності у поводженні з особою за однією з заборонених ознак (хоча ця умова і не є вичерпною); і, якщо так, то надання доказів існування об’єктивного й розумного виправдання такої відмінності в поводженні⁸⁵.
  
  
• Нещодавно Суд також погодився приймати статистичні дані як докази непрямої дискримінації⁸⁶, практики, яка необов’язково визнається дискримінаційною сама по собі, але завдає значної шкоди представникам певної групи.

Стаття 11 ЄСХ

(розглядається у сукупності зі ст. Е ч. V Хартії, яка гарантує заборону дискримінації):
З метою забезпечення ефективно- го здійснення права на охорону здоров’я Сторони зобов’язуються самостійно або у співробітництві з громадськими чи приватними організаціями вживати відповідних заходів для того, щоб, серед іншого:

1. усунути, у міру можливості, причини слабкого здоров’я;
2. забезпечити діяльність консультативно-просвітницьких служб, які сприяли б поліпшенню здоров’я і підвищенню особистої відповідальності у питаннях здоров’я;
3. запобігати, у міру можливості, епідемічним, ендемічним та іншим захворюванням, а також нещасним випадкам.

Стаття 15 ЄСХ

«Право осіб із фізичними та розумовими вадами на незалежність, соціальну інтеграцію та на участь у житті суспільства»):
З метою забезпечення інвалідам, незалежно від їхнього віку та характеру і походження їхньої інвалідності, ефективного здійснення права на самостійність, соціальну інтеграцію та участь у житті суспільства Сторони зобов’язуються, зокрема:

1. вжити необхідних заходів для забезпечення інвалідам орієнтування, освіти та професійної підготовки, коли це можливо, у межах загальних програм або, коли це видається неможливим, у державних або приватних спеціалізованих закладах;
2. сприяти їхньому доступові до роботи усіма засобами, які можуть заохочувати роботодавців приймати на роботу інвалідів і утримувати їх у звичайному виробничому середовищі та пристосовувати умови праці до потреб інвалідів, або, коли це видається неможливим у зв’язку з інвалідністю, шляхом облаштування або створення спеціальних робочих місць з урахуванням ступеня інвалідності. У деяких випадках такі заходи можуть вимагати використання спеціалізованих служб працевлаштування та надання допомоги;
3. сприяти їхній всебічній соціальній інтеграції та участі у житті суспільства, зокрема, шляхом вжиття заходів, включаючи технічну допомогу, що спрямовані на усунення перешкод для спілкування і пересування і що надають доступ до транспорту, житла, культурної діяльності і відпочинку.

• ЄКСП постановив, що система охорони здоров’я повинна бути доступна для кожного, а обмеження у застосуванні ст. 11 ЄСХ не повинні тлумачитися як перепони на шляху до реалізації уразливими громадянами свого права на охорону здоров’я⁸⁷.
  
  Зокрема, право на отримання допомоги передбачає, щоб медичне обслуговування не було пов’язане з надто високими витратами для пацієнта, тому необхідно вжити заходів, спрямованих на зниження фінансового навантаження на пацієнтів з найменш благополучних верств населення⁸⁸.
  
  
• ЄКСП, розглядаючи скаргу проти Франції про порушення:
  а)права на медичну допомогу, закріпленого в ст. 13⁸⁹ переглянутої ЄСХ⁹⁰, малозабезпеченим нелегальним іммігрантам з дуже низьким рівнем доходів через скасування їх звільнення від оплати медичної допомоги, зокрема й стаціонарного лікування⁹¹і
  b) права дітей іммігрантів на захист, передбаченого в ст. 17 переглянутої Хартії92, через обмеження внаслідок законодавчої реформи 2002 р. їх доступу до педіатричної медичної допомоги, задовольнив скаргу щодо дітей, але не стосовно дорослих. Щодо ст. 13 ЄКСП визнав, зважаючи на цілеспрямоване тлумачення ЄСХ відповідно до принципу людської гідності, властивої кожному індивіду, захист у виді надання медичної допомоги повинен поширюватися на нелегальних і легальних мігрантів з інших країн (хоча це положення поширюється не на всі проголошені ЄСХ права). Це рішення має велике значення у зв’язку з питанням про захист, що надається таким марґінальним групам у країнах Європи. Водночас у цій справі більшістю 9 проти 4 ЄКСП не визнав порушення ст. 13, оскільки нелегальні іммігранти могли отримати деякі види медичної допомоги після закінчення трьох місяців постійного проживання у країні, й усі іноземці в будь-який час могли отримати допомогу під час «нещасних випадків, надзвичайних ситуацій і станів, які загрожують життю».
  
  Однак ЄКСП визнав порушення ст. 17 (право дітей на захист), хоча постраждалим дітям медична допомога була доступна не більше, ніж дорослим, оскільки ст. 17 потрібно розуміти розширено, не обмежуючись правом на медичну допомогу.
  У відповідь на це рішення уряд Франції змінив свою політику щодо дітей мігрантів⁹³.
  

Стаття 3 Конвенції про права людини та біомедицину⁹⁴  («Рівноправний доступ до медичного обслуговування»):

Сторони, враховуючи медичні потреби та наявні ресурси, вживають відповідних заходів для забезпечення в межах їхньої юрисдикції рівноправного доступу до медичної допомоги належної якості.

Стаття 23 Конвенції про статус осіб без громадянства:

Держави, які домовляються, будуть надавати біженцям, що законно проживають на їх території, ті ж гарантії щодо урядової допомоги й підтримки, якими користуються їхні громадяни.

Стаття 4 Рамкової конвенції про захист національних меншин:

1. Сторони зобов’язуються гарантувати особам, які належать до національних меншин, право рівності перед законом та право на рівний правовий захист. У цьому зв’язку будь-яка дискримінація на підставі приналежності до національної меншини забороняється.
2. Сторони зобов’язуються вжити, у разі необхідності, належних заходів з метою досягнення у всіх сферах економічного, соціального, політичного та культурного життя повної та справжньої рівності між особами, які належать до національної меншини, та особами, які належать до більшості населення. У цьому зв’язку, вони належним чином враховують конкретне становище осіб, які належать до національних меншин.
3. Заходи, вжиті відповідно до пункту 2, не розглядаються як акт дискримінації.

Рекомендація № R (2006) 18 Комітету міністрів РЄ державам-
учасницям про медичне обслуговування у мультикультурному суспільстві

Рекомендація містить низку стратегій зі зміцнення здоров’я та розвитку медичного обслуговування мультикультурних спільнот, включаючи: недопущення дискримінації та повагу до прав пацієнта, рівний доступ до медичного обслуговування, подолання мовного бар’єру, увагу до медичних і соціоекономічних потреб меншин, розширення можливостей, заохочення громадянської активності й формування належної бази знань про медичні потреби мультикультурних спільнот.

Пункт 4 Рекомендації Парламентської асамблеї 1626 (2003) щодо реформування систем охорони здоров’я в Європі

(«Забезпечен-ня рівності, якості та ефективності»)⁹⁵:
Держави повинні прийняти як головний критерій для оцінки успіху реформ охорони здоров’я фактичну доступність медичного обслуговування для всіх без жодної дискримінації як одного з основних прав людини.

Стаття 2 Європейської хартії прав пацієнтів («Право на доступність»):

Кожна особа має право на доступність медичних послуг, яких вона потребує за станом здоров’я. Медичні служби повинні гарантувати рівну доступність для всіх без дискримінації за ознаками наявності фінансових ресурсів, місця проживання, виду захворювання чи часу звернення за допомогою.

_{85 ЄСПЛ. Рішення у справі «Расмусен проти Данії» (7 EHRR 371).}

_{86 ЄСПЛ. Рішення у справі «Д. Х. проти Чеської Республіки» (57325/00).}

_{87 РЄ. Висновки Європейського комітету зі соціальних прав. (XVII-2); Висновки2005. Заява про тлумачення ст. 11.}

_{88 РЄ. Висновки: Португалія. (XVII-2).}

_{89 Стаття 13: З метою забезпечення ефективного здійснення права на соціальну та медичну допомогу Сторони зобов’язуються: 1. забезпечити, щоб будь-якій малозабезпеченій особі, яка неспроможна отримати достатніх коштів своїми власними зусиллями або з інших джерел, зокрема за рахунок допомоги по соціальному забезпеченню, надавалась належна допомога, а у разі захворювання забезпечувався догляд, якого вимагає стан її здоров’я; 2. забезпечити, щоб політичні або соціальні права осіб, які отримують таку допомогу, на цій підставі не обмежувалися; 3. передбачити, що кожна людина може отримувати у відповідних державних чи приватних службах такі поради та персональну допомогу, які можуть бути необхідними для запобігання виникненню особистого або сімейного нужденного становища, для його подолання чи полегшення; 4. застосовувати положення пунктів 1, 2 і 3 цієї статті на засадах рівності між своїми громадянами та громадянами інших Сторін, які на законних підставах перебувають на території їхніх держав, відповідно до своїх зобов’язань за Європейською конвенцією про соціальну та медичну допомогу, яка була підписана в Парижі 11 грудня 1953 р.}

_{90 Переглянута Європейська соціальна хартія 1996 р. (ETS No. 163) об’єднує в одному документі всі права, гарантовані спочатку Хартією 1961 р. (ETS No. 035) й додатковим протоколом до неї від 1988 р. (ETS No. 128), та доповнює їх новими правами й поправками, внесеними державами-учасницями. Поступово переглянута Хартія замінює собою початковий договір від 1961 р.}

_{91 Міжнародна федерація за права людини (FIDH) проти Франції. (13/2003)}

_{92 Стаття 17: З метою забезпечення ефективного здійснення права дітей та підлітків рости в умовах, які сприяють всебічному розвиткові їхньої особистості та їхніх фізичних і розумових здібностей, Сторони зобов’язуються самостійно або у співпраці з громадськими і приватними організаціями вживати всіх відповідних і необхідних заходів для: 1. a) забезпечення дітям і підліткам, з урахуванням прав і обов’язків їхніх батьків, догляду, допомоги, освіти та підготовки, яких вони потребують, зокрема шляхом створення або забезпечення функціонування закладів і служб, достатніх та адекватних для досягнення цієї мети; b) захисту дітей та підлітків від недбайливості, насилля або експлуатації; c) надання захисту та спеціальної допомоги з боку держави дітям і підліткам, які тимчасово або постійно позбавлені допомоги з боку їхніх сімей; 2. Забезпечення дітям і підліткам безкоштовної початкової і середньої освіти, а також заохочення до регулярного відвідання школи.}

_{93 16 березня 2005 р. уряд Франції видав постанову, в якій йшлося про те, що «всі види медичного догляду та лікування для неповнолітніх жителів Франції, які не є бенефіціаріями державної програми медичної допомоги, відповідають вимогам, установленим для надання невідкладної допомоги» (CIRCULAR DHOS/DSS/DGAS).}

_{94 Конвенція про права людини та біомедицину. РЄ.
conventions.coe.int/Treaty/en/Treaties/world/164.doc/}

_{95 Рекомендація Парламентської асамблеї 1626 (2003). РЄ.
assembly.coe.int/Documents/AdoptedText/TA03/EREC1626.htm}