2.3. Права пацієнта
Право на життя

ПРИКЛАДИ МОЖЛИВИХ ПОРУШЕНЬ

Лікарі відмовляються лікувати пацієнта, що постраждав від передозування наркотиками, на тій підставі, що вживання наркотиків протизаконне; відмова в допомозі призводить до смерті пацієнта.

Споживачі наркотиків помирають у закритих лікарняних палатах внаслідок незабезпечення протипожежної безпеки.

Держава покладає невиправдані законодавчі обмеження на доступність екстреної профілактики або терапії ВІЛ-інфекції.

Рівень смертності у закритому стаціонарі особливо високий у зимові місяці через поганий стан будівлі, що не відповідає вимогам санітарних умов, недостатнє опалення й недобросовісний догляд за хворими.

За схильною до суїциду пацієнткою психіатричного стаціонару не ведеться адекватний нагляд і вона вчиняє самогубство.

НОРМИ ЗАКОНОДАВСТВА ТА ЇХ ТЛУМАЧЕННЯ

Стаття 6 (ч. 1) МПГПП:

Право на життя є невід’ємним право кожної людини. Це право охороняється законом. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя.

• Загальний коментар Комітету з прав людини до МПГПП № 6,
  § 1 і 5:
  Право на життя «не підлягає вузькому» або «обмеженому тлумаченню», а його захист «вимагає від держав вжиття позитивних заходів, спрямованих на подовження тривалості життя».
  
  
• КПЛ, визнаючи порушення ст. 6 і ст.10 (ч. 1) МПГПП в разі, коли спочатку здорова молода людина, яка захворіла в слідчому ізоляторі, незважаючи на неодноразові прохання про допомогу, не отримувала лікування й у результаті померла, зазначає, що:
  
  Держави зобов’язані забезпечити дотримання права на життя щодо ув’язнених, а не [ув’язнені] повинні просити про захист... Держава-учасниця повинна так організувати місця позбавлення волі, щоб знати про стан здоров’я ув’язнених у тій мірі, якою цього можна очікувати на розумних підставах.
  Нестача коштів не звільняє державу від цього зобов’язання⁴⁴
  
  
• Оскільки при слідчому ізоляторі була функціональна медична служба, яка повинна була знати про небезпечну зміну стану здоров’я жертви, державі було приписано вжити негайних заходів, аби забезпечити відповідність умов утримання під вартою зобов’язанням, передбаченим ст. 6 і 10. Ці зобов’язання залишаються чинними навіть у тому разі, коли такі заклади є
  приватними⁴⁵.
  
  
• Хоча КПЛ відкрито не визнає права на аборт, він зазначає, що держави зобов’язані вживати заходів щодо захисту права на життя вагітних жінок у ситуації переривання вагітності, тобто припинити практику тотальної заборони на цю процедуру⁴⁶.

Стаття 10 КПІ:

Держави-учасниці знову підтверджують невід’ємне право кожної людини на життя й уживають усіх необхідних заходів для забезпечення його ефективного здійснення інвалідами нарівні з іншими.

_{45 КПЛ. Загальний коментар Комітету з прав людини № 20 (A/47/40/ [SUPP]).}

_{46 КПЛ. Прикінцеві зауваги Комітету з прав людини: Чилі, 1999 р. (CCPR/C/79/Add-104). Див. також: Комітет ЛВФДЖ. Загальний коментар Комітету ООН з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок № 19: насильство щодо жінок (A/47/38 [SUPP]).}