RSSВерсія для друку
Права людини у сфері охорони здоров’я: практичний посібник

2.3. Права пацієнта
Право на свободу від катувань і жорстокого, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження


ПРИКЛАДИ МОЖЛИВИХ ПОРУШЕНЬ

Побоюючись переслідування з боку держави, лікар відмовляється призначати пацієнтові морфін для полегшення болю.

Особі, яка перебуває під вартою, відмовляють у психіатричному лікуванні й замість надання допомоги, замикають в одиночній камері.

Персонал СНІД-відділення допускає телевізійну зйомку пацієнтів без їхньої згоди і трансляцію матеріалу на місцевому телебаченні.

Пацієнткам закритого стаціонару наказують приймати душ у загальній душовій під наглядом персоналу чоловічої статі.

НОРМИ ЗАКОНОДАВСТВА ТА ЇХ ТЛУМАЧЕННЯ

Стаття 7 МПГПП:

Нікого не може бути піддано катуванню чи жорстокому, нелюдському або принижуючому гідність поводженню чи покаранню. Зокрема, жодну особу не може бути без її вільної згоди піддано медичним чи науковим дослідам.

Стаття 10 (ч. 1) МПГПП:

Усі особи, позбавлені волі, мають право на гуманне поводження і поважання гідності, властивої людській особі.

  • КПЛ розтлумачив, що ст. 10 (ч. 1) МПГПП застосовується до кожного, хто позбавлений волі відповідно до будь-яких законів і рішень держави й утримується у в’язниці, лікарні (особливо психіатричній), колонії, виправному закладі тощо, і що держави-учасниці зобов’язані дотримуватися установленого в ній принципу в усіх закладах та установах, що потрапляють під їхню юрисдикцію, де містяться люди52.

    КПЛ неодноразово підкреслював, що в межах ст. 10 (ч. 1) МПГПП обов’язок поважати гідність, властиву кожній людині, включає в себе, з-поміж іншого, надання адекватної медичної допомоги під час утримання під вартою53 . У багатьох випадках [Комітет] визнавав порушення цього положення, часто разом із порушенням зобов’язань, зазначених у ст. 754 . Зокрема, КПЛ вимагав поліпшення санітарно-гігієнічних умов, організації регулярних фізичних вправ і адекватного лікування для пси хічно хворих, яких утримують у місцях позбавлення волі (як у в’язницях, так і в закритих психіатричних стаціонарах)55 . Непроведення адекватного лікування психічного захворювання, ускладненого очікуванням смертної кари, може також бути рівносильним порушенню ст. 7 та/або 10 (ч. 1)56 .

    КПЛ визнав порушення ст. 10 (ч. 1) у разі, коли засудженому до смертної кари ув’язненому було відмовлено в лікуванні57 , й у разі, коли переповненість слідчого ізолятора призвела до нелюдських і шкідливих для здоров’я умов утримання людей, що стало причиною смерті ув’язненого58 .

    До інших прикладів порушення ст. 7 і 10 (ч. 1) належить випадок, коли ув’язненого утримували в одиночній камері в підвальному приміщенні, три місяці піддавали тортурам, й він не отримував лікування щодо захворювання, яке в нього було59 . В іншому випадку поєднання недостатнього розміру камер, поганих гігієнічних умов, неповноцінного харчування й відсутності стоматологічної допомоги було також визнано порушенням ст. 7 і 10 (ч. 1)60 .
     
    Відмова ув’язненому в доступі до його медичної карти, особливо в разі, коли це має значення для його подальшого лікування, може бути порушенням ст. 10 (ч. 1)61 .

    Якщо було таке порушення, обов’язок надати ефективний засіб захисту прав людини відповідно до ст. 2 (п. «а» ч. 3) МПГПП може включати в себе вимогу надання відповідної медичної, зокрема психіатричної допомоги62 .

Стаття 1 КПК:

  1. Для мети цієї Конвенції визначення «катування» означає будь-яку дію, якою будь-якій особі навмисно заподіюються сильний біль або страждання, фізичне чи моральне, щоб отримати від неї чи від третьої особи відомості чи визнання, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа чи у вчиненні яких вона підозрюється, а також залякати чи примусити її або третю особу, чи з будь-якої причини, що ґрунтується на дискримінації будь-якого виду, коли такий біль або страждання заподіюються державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають як офіційні, чи з їх підбурювання, чи з їх відома, чи за їх мовчазної згоди.
    В цей термін не включаються біль або страждання, що виникли внаслідок лише законних санкцій, невіддільні від цих санкцій чи спричиняються ними випадково. 
  2. Ця стаття не завдає шкоди будь-якому міжнародному договору чи будь-якому національному законодавству, в яких є або можуть бути положення про більш широке застосування.

 Стаття 2 КПК:

  1. Кожна держава-сторона вживає ефективних законодавчих, адміністративних, судових та інших заходів для запобігання актам катувань на будь-якій території під її юрисдикцією. Жодні виключні обставини, якими вони б не були, стан війни чи загроза війни, внутрішня політична нестабільність чи будь-який інший надзвичайний стан, не можуть бути виправданням катування.
  2. Наказ вищого начальника або державної влади не може служити виправданням катування.

Стаття 4 КПК:

  1. Кожна держава-сторона забезпечує розглядання всіх актів катування згідно з її кримінальним законодавством як злочини. Те саме стосується спроби піддати катуванням і тих дій будь-якої особи, що являють собою співучасть у катуванні
  2. Кожна держава-сторона встановлює відповідні покарання за такі злочини з урахуванням їх тяжкого характеру.

Стаття 10 КПК:

  1. Кожна держава-сторона повною мірою забезпечує включення навчальних матеріалів та інформації про заборону катувань до програм підготовки персоналу правових органів, цивільного чи військового медичного персоналу, державних посадових осіб, які можуть мати відношення до утримання під вартою й допитів осіб, які зазнали будь-якої форми арешту, затримання чи ув’язнення, або до поводження з ними.

Стаття 13 КПК:

Кожна держава-сторона забезпечує будь-якій особі, яка стверджує, що їй було завдано катувань на території, що перебуває під юрисдикцією цієї держави, право на подання скарги компетентним властям цієї держави та на швидкий неупереджений розгляд такої скарги. Вживаються заходи для забезпечення захисту позивача і свідків від будь-яких форм поганого поводження чи залякування у зв’язку із скаргою чи будь-якими свідченнями.

Стаття 14 КПК:

  1. Кожна держава-сторона забезпечує у своїй правовій системі одержання відшкодування жертвою катувань й підкріплене правовою санкцією право на справедливу й адекватну компенсацію, включаючи заходи для якомога повнішої реабілітації.
    У разі смерті жертви внаслідок катування право на компенсацію надається її утриманцям.
  2. Ніщо в цій статті не зачіпає будь-якого права жертви чи інших осіб на компенсацію, яке може передбачатися національним законодавством.

Стаття 16 КПК:

  1. Кожна держава-сторона зобов’язується запобігати на будь-якій території, що перебуває під її юрисдикцією, іншим актам жорстокого, нелюдського і такого, що принижує гідність, поводження й покарання, що не підпадають під визначення катування, викладеного у статті 1, коли такі акти здійснюються державними чи посадовими особами або іншими особами, що виступають як офіційні, чи з їх підбурювання, чи з їх відома, чи з їх мовчазної згоди. Зокрема, зобов’язання, що містяться в статтях 10, 11, 12 та 1З, застосовуються із заміною посилань на катування посиланнями на інші форми жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження й покарання.
  2. Положення цієї Конвенції не завдають шкоди положенням будь-яких інших міжнародних договорів або національного законодавства, які забороняють жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження і покарання, або стосуються видачі чи вислання.

Комітет проти катувань назвав переповненість, невідповідні умови проживання й довготривале утримання у психіатричних стаціонарах «рівносильним нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню»63.
Аналогічно Комітет також засудив надмірну переповненість в’язниць, де побутові й санітарно-гігієнічні умови такі, що разом з відсутністю медичної
допомоги64  ставлять під загрозу здоров’я та життя ув’язнених65 . Комітет також наголосив, що медичні працівники, які беруть участь у кату ванні, повинні бути притягнуті до відповідальності та бути покарані66 .

Примітка:

Спеціальні доповідачі з питань катування

Один за одним Спеціальні доповідачі ООН з питань катування виявляли численні порушення прав ув’язнених на охорону здоров’я та на доступ до медичної допомоги, прирівняних до порушення заборони на застосування катування та/або жорстокого, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження. Вони зазначали, що погані умови утримання й неадекватність медичного обслуговування нерідко більше характерні для місць попереднього ув’язнення, аніж для місць позбавлення волі після вироку суду67 .
До найбільш кричущих порушень належать такі: відсутність доступу до медичного працівника всіх новоприбулих ув’язнених, антисанітарні побутові умови68 , неможливість ізолювати від інших ув’язнених носіїв таких особливо заразних захворювань, як туберкульоз69 , неприйнятний порядок утримання у карантині70  й недостатнє забезпечення харчуванням, що в деяких випадках викликало загрозу смерті71 .

Ще однією проблемою, яку неодноразово порушували Спеціальні доповідачі ООН з питань катування, була проблема впливу системи  кримінальних покарань на психічне здоров’я неповнолітніх, для яких додатковою загрозою є нелюдські умови утримання й насильство72.


Стаття 37 КПД:

Держави-учасниці забезпечують, щоб: a) жодна дитина не піддавалась катуванням та іншим жорстоким, нелюдським або принижуючим гідність видам поводження чи покарання.

Стаття 39 КПД:

Держави-учасниці вживають усіх необхідних заходів для сприяння фізичному та психологічному відновленню та соціальній інтеграції дитини, яка є жертвою будь-яких видів нехтування, експлуатації чи зловживань, катувань чи будь-яких жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження, покарання чи збройних конфліктів. Таке відновлення і реінтеграція мають здійснюватися в умовах, що забезпечують здоров’я, самоповагу і гідність дитини.

Стаття 15 КПІ:

  1. Ніхто не повинен піддаватися катуванням або жорстоким, нелюдським чи таким, що принижують його гідність, поводженню або покаранню. Зокрема, жодна особа не повинна без власної вільної згоди піддаватися медичним чи науковим дослідам.
  2. Держави-учасниці вживають усіх ефективних законодавчих, адміністративних, судових чи інших заходів для того, щоб інваліди нарівні з іншими не піддавалися катуванням або жорстоким, нелюдським чи таким, що принижують гідність, видам поводження та покарання.

Кодекс поведінки службових осіб правоохоронних органів:

Стаття 2:  Під час виконання своїх обов’язків службові особи для підтримання правопорядку поважають і захищають людську гідність і підтримують та захищають права людини щодо всіх осіб.

Стаття 5:
Жодна службова особа для підтримання правопорядку не може здійснювати, підбурювати або терпимо ставитися до будь-якої дії, що є катуванням або іншими жорстокими, нелюдськими або такими, що принижують гідність, видами поводження чи покарання, й жодна посадова особа для підтримання правопорядку не може посилатися на розпорядження вищих посадових осіб або на надзвичайні обставини… для виправдання катування або інших жорстоких, нелюдських чи таких, що принижують гідність, видів поводження чи покарання.

Принципи медичної етики, які належать до ролі медичних працівників, зокрема лікарів, у захисті ув’язнених чи затриманих осіб від катування або інших жорстоких, нелюдських чи таких, що принижують гідність, видів поводження чи покарання (1982 р.)73

Звід принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню чи ув’язненню у будь-якій формі:

Принцип 1.
Усі особи, яких затримали чи ув’язнили в будь-якій формі, мають право на гуманне поводження й повагу до гідності, властивої людській особистості.

Принцип 6.
Жодна затримана чи така, що перебуває в ув’язненні, особа не повинна піддаватися катуванню чи жорстоким, нелюдським або таким, що принижують гідність, видам поводження чи покарання. Жодні обставини не можуть слугувати виправданням для катування чи інших жорстоких, нелюдських чи таких, що принижують гідність, видів поводження чи покарання.

Мінімальні стандартні правила поводження з в’язнями74

Правила 22–26 про медичне обслуговування

Правило 22 (ч. 1) диктує усім пенітенціарним закладам мати в своєму розпорядженні щонайменше одного кваліфікованого медичного працівника, який має знання у галузі психіатрії. Загалом надання медичної допомоги повинно бути організовано в тісному зв’язку з цивільними органами охорони здоров’я і повинно охоплювати необхідні психіатричні служби. Правило 22 (ч. 2) передбачає в разі необхідності переводити хворих ув’язнених до спеціалізованих лікувальних закладів, а в’язничні лікарні облаштовувати необхідним обладнанням, ліками й кваліфікованим персоналом. Згідно з Прави- лом 22 (ч. 3), кожен ув’язнений повинен мати можливість звертатися за отриманням послуг кваліфікованого стоматолога.Правило 23 стосується забезпечення умов для допологової й післяпологової допомоги та організації дитячих ясел у жіночих закладах, а також створення умов для допомоги під час пологів не у в’язничній, а в звичайній лікарні, коли це можливо.

Правило 24 вимагає негайно проводити медичний огляд кожного ув’язненого під час його прибуття до закладу й надалі – за потреби для виявлення соматичних і психічних захворювань та ізоляції ув’язнених, які страждають інфекційними або заразними захворюваннями.

Відповідно до Правила 25, лікар повинен щоденно приймати й відвідувати усіх ув’язнених та доповідати керівнику в’язниці про всі випадки, коли, на його думку, утримання у в’язниці впливає на фізичне чи психічне здоров’я ув’язненого. Крім того, згідно з Правилом 26, лікар повинен регулярно інспектувати їжу, гігієнічні та санітарно-побутові умови, стан опалювальних та освітлювальних приладів, одяг і постільну білизну ув’язнених і доповідати про це керівнику. Водночас, керівник після розгляду звітів повинен негайно вживати необхідних заходів.

Принципи ефективного розслідування й документування катувань: Стамбульський протокол75

52 КПЛ. Загальний коментар Комітету з прав людини № 21. (A/47/40 [SUPP]).

53 КПЛ. Келлі проти Ямайки. Заява № 256/1987. (CCPR/C/41/D/253/1987). Висновки ухвалено 8 квітня 1991 р. Порушення ст. 10 (ч. 1) встановлено, коли в ув’язненого розпочалися проблеми зі здоров’ям унаслідок відсутності елементарної медичної допомоги, а також того, що його випускали з камери тільки на 30 хвилин на день. Див. також: КПЛ. Лінтон проти Ямайки. Заява № 255/1987. (CCPR/C/46/D/255/1987). Висновки ухвалено 22 жовтня 1992 р.: відмова в адекватному лікуванні травм, отриманих під час невдалої спроби втечі, було визнано порушенням ст. 7 і 10(1); КПЛ. Бейлі проти Ямайки. Заява № 334/1988. (CCPR/C/47/D/334/1988); КПЛ. Томас проти Ямайки. Заява № 321/1988. (CCPR/C/49/D/321/1988). Висновки ухвалено 19 жовтня 1993 р.; КПЛ. Міка Міа проти Екваторіальної Гвінеї. Заява № 414/1990. (CCPR/C/51/D/414/1990). Висновки ухвалено 8 липня 1994 р.; КПЛ. Колін Джонсон проти Ямайки. Заява № 653/1995 (CCPR/C/64/D/653/1995). Висновки ухвалено 20 жовтня 1998 р.; КПЛ. Каленга проти Замбії. Заява № 326/1988 (CCPR/C/48/D/32 /1988). Висновки ухвалено 27 липня 1993 р.

54 КПЛ. Вайт проти Ямайки. Заява № 732/1997. (CCPR/C/63/D/732/1997). Висновки ухвалено 27 липня 1998 р. Відмова в лікуванні нападів астми й травм, отриманих унаслідок побоїв. Див. також: КПЛ. Леслі проти Ямайки. Заява № 564/1993. (CCPR/C/63/D/564/1993). Висновки ухвалено 31 липня 1998 р. Відмова адекватного лікування травм, отриманих внаслідок побоїв та удару
ножем на тій підставі, що Леслі все одно очікує смертна кара; КПЛ. Генрі проти Ямайки. Заява № 610/1995. (CCPR/C/64/D/610/1995). Висновки ухвалено 20 жовтня 1995 р. Відсутність лікування, незважаючи на рекомендацію лікаря про проведення ув’язненому хірургічної операції; КПЛ. Пенант проти Ямайки. Заява № 647/1995. (CCPR/C/64/D/647/1995). Висновки ухвалено 20 жовтня 1998 р. КПЛ. Леві проти Ямайки. Заява № 719/1996. (CCPR/C/64/D/719/1996). Висновки ухвалено 3 листопада 1998 р.; КПЛ. Маршалл проти Ямайки. Заява № 730/1996. (CCPR/C/64/D/730/1996). Висновки ухвалено 3 листопада 1998 р.; КПЛ. Морган і Вільямс проти Ямайки. Заява № 720/1996. (CCPR/C/64/D/720/1996). Висновки ухвалено 3 листопада 1998 р.; КПЛ. Морісон проти Ямайки. Заява № 663/1995. (CCPR/C/64/D/663/1995). Висновки ухвалено 3 листопада 1998 р.; КПЛ. Браун проти Ямайки. Заява № 775/1997. (CCPR/C/65/D/775/1997). Висновки ухвалено 23 листопада 1999 р.; КПЛ. Бенет проти Ямайки. Заява № 590/1994. (CCPR/C/65/D/590/1994). Висновки ухвалено 25 березня 1999 р.; КПЛ. Сміт і Стюарт проти Ямайки. Заява № 668/1995. (CCPR/C/65/D/668/1995). Висновки ухвалено 8 квітня 1999 р.; КПЛ. м. Мулезі проти Демократичної Республіки Конго. Заява № 962/2001. Висновки ухвалено 6 липня 2004 р.; КПЛ. Саїдов проти Таджикистану. Заява № 964/2001. Висновки ухвалено 8 липня 2004 р.

55 КПЛ. Прикінцеві зауваги Комітету з прав людини: Боснія і Герцеговина, 2006 р. (CCPR/C/BIH/CO/1).

56 КПЛ. Вільямс проти Ямайки. Заява № 609/1995. (CCPR/C/61/D/609/1995). Висновки ухвалено 4 листопада 1997 р.

57 КПЛ. Люїс проти Ямайки. Заява № 527/1993. Висновки ухвалено 18 липня 1996 р. Прийом хворого лікарем-дерматологом відкладали протягом 2,5 року. Див. також: КПЛ. Пінто проти Трінідаду й Тобаго. Заява № 232/1987. (CCPR/А/45/40 [vol. II SUPP]). Висновки ухвалено 20 липня 1990 р. КПЛ підтвердив, що обов’язок поводитися з особами, які позбавлені волі, з повагою до гідності, властивій кожній людині, включає в себе надання адекватної медичної допомоги під час утримання під вартою, й, вочевидь, що такий обов’язок поширюється й на осіб, засуджених до смертної кари. Однак порушенням не було визнано твердження про жорстоке поводження й відмову в медичній допомозі, оскільки воно не було підтверджено доказами й було висунуто на пізній стадії розгляду скарги; КПЛ. Генрі й Дуглас проти Ямайки. Заява № 571/1994. (CCPR/ /51/40 [vol. II SUPP]), (CCPR/C/57/D/571/1994). Висновки ухвалено 25 липня 1996 р. Утримання ув’язненого Генрі в холодній камері після того, як у нього було діагностовано рак, визнано порушенням ст. 7 і 10 (ч. 1); КПЛ. Ліхонг проти Ямайки. Заява № 613/1995. (CCPR/А/54/40 [vol. II]), (CCPR/C/66/D/613/1995). Висновки ухвалено 13 липня 1999 р. Ув’язненому, що перебуває в камері смертників, дозволили тільки один огляд у лікаря, незважаючи на нескінченні побиття охоронцями та його прохання про надання медичної допомоги.

58 КПЛ. Ланцова проти Російської Федерації. Заява № 763/1997. Висновки ухвалено 26 березня 2002 р.

59 КПЛ. Сетеліч / Сендик проти Уругваю. Заява № R.14/63. (CCPR/A/37/40). Висновки ухвалено 28 жовтня 1981 р.

60 КПЛ. Хауел проти Ямайки. Заява № 798/1998. (CCPR/А/59/40 [vol. II]), (CCPR/ C/79/D/798/1998). Висновки ухвалено 21 жовтня 2003 р.

61 КПЛ. Желудков проти України. Заява № 726/1996. (CCPR/А/58/40 [vol. II]), (CCPR/C/76/D/726/1996). Висновки ухвалено 29 жовтня 2002 р. Див. окрему думку п. Кіроги про те, що Комітет дає неправомірно вузьке тлумачення ст. 10 (ч. 1) в аспекті доступу до медичної документації і що однієї лише відмови в наданні документації достатньо для визнання порушення незалежно від настання наслідків.

62 КПЛ. Саадат проти Трінідаду й Тобаго. Заява № 684/1996. (CCPR/А/57/40 [vol. II]), (CCPR/C/684/1996). Висновки ухвалено 2 квітня 2002 р.

63 ОВКПЛ. Прикінцеві зауваги: Росія. (CAT/C/RUS/CO/4).

64 ОВКПЛ. Прикінцеві зауваги: Непал. (CAT/C/NPL/CO/2). Див. також: Прикінцеві зауваги: Парагвай. (CAT/C/SR.418); Бразилія. (CAT/C/SR.471).

65 ОВКПЛ. Прикінцеві зауваги: Камерун. (CAT/C/CR/31/6).

66 ОВКПЛ. Прикінцеві зауваги: Аргентина. (A/48/44).

67 Новак М. Доповідь Спеціального доповідача з питань катування, місія в Йорданію (додаток), 2007 р. (UN doc. A/HRC/33/Add.3); Ван Бовен Т. Доповідь Спеціального доповідача з питань катування, місія в Узбекистан (додаток), 2003 р. (UN doc. E/CN.4/2003/68/Add.2).

68 Родлі Н.С. Доповідь Спеціального доповідача з питань катування, місія в Російську Федерацію (додаток), 1994 р. (UN doc. E/CN.4/1995/34/Add.1).

69 Родлі Н.С. Доповідь Спеціального доповідача з питань катування, місія в Азербайджан, 2000 р. (UN doc. E/CN.4/2001/66/Add.1).

70 Родлі Н.С. Доповідь Спеціального доповідача з питань катування, місія в Азербайджан, 2000 р. (UN doc. E/CN.4/2001/66/Add.1); Новак М. Доповідь Спеціального доповідача з питань катування, місія в Молдову, 2009 р. (UN doc. A/HRC/10/44/Add.3).

71 Родлі Н.С Доповідь Спеціального доповідача з питань катування, місія в Кенію (додаток), 2000 р. (UN doc. E/CN.4/2000/9/Add.4).

72 Новак М. Доповідь Спеціального доповідача з питань катування, місія в Нігерію, 2007 р. (UN doc. A/HRC/7/3/Add.4.0); Новак М. Доповідь Спеціального доповідача з питань катування, місія в Молдову, 2009 р. (UN doc. A/HRC/10/44/Add.3); Родлі Н.С. Доповідь Спеціального доповідача з питань катування, місія в Кенію (додаток), 2000 р. (UN doc. E/CN.4/2000/9/Add.4).

74 Мінімальні стандартні правила поводження з в’язнями. ОВКПЛ.
www2.ohchr.org/english/law/treatmentprisoners.htm.

75 Стамбульський протокол. Організація «Лікарі за права людини» /
www.physiciansforhumanrights.org/library/istanbul-protocol.html.

22.11.2017.

До 2019 року лікарі вторинної і третинної ланки працюватимуть без змін

Згідно офіційній інформації від МОЗ, перші зміни...
22.11.2017.

В Україну намагалися ввезти контрафактні препарати для лікування раку та гепатиту

Правоохоронці виявили приховані від митного контролю...
22.11.2017.

Автономізація лікарень: як відбуватиметься, які переваги надасть медустановам

6 листопада вступив у дію закон щодо автономізації...
16.11.2017.

Міжнародний круглий стіл присвячений 25-річчю з дня прийняття Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»

17 листопада 2017 р. у м. Львів відбуватиметься...
10.11.2017.

Міжнародний симпозіум «Права людини у сфері охорони здоров’я»

Протягом 9-11 листопада 2017 р. в м. Берлін...
08.11.2017.

Міжнародна ювілейна конференція

8-9 грудня 2017 р.відбудеться Міжнародна ювілейна...