2.3. Права пацієнта
Право на свободу від дискримінації та на рівність


ПРИКЛАДИ МОЖЛИВИХ ПОРУШЕНЬ

Особам, які шукають притулку, відмовляють у будь-яких видах медичної допомоги, окрім екстреної.

У пологових будинках ромських жінок регулярно розміщують в окремі від інших жінок палати.

Споживачі наркотиків недостатньо представлені в програмах лікування ВІЛ, хоча становлять більшість людей, які живуть з ВІЛ.

Жінці з діагнозом «шизофренія» у відповідь на скарги на біль у животі медичні сестри говорять, що все це «вона сама собі придумала»; врешті-решт у неї діагностують рак яєчника.

НОРМИ ЗАКОНОДАВСТВА ТА ЇХ ТЛУМАЧЕННЯ

Стаття 26 МПГПП:

Всі люди є рівні перед законом і мають право без будь-якої дискримінації на рівний захист закону. В цьому відношенні будь-яка дискримінація повинна бути заборонена законом, закон повинен гарантувати всім особам рівний та ефективний захист проти дискримінації за будь-якою ознакою, як-от: раса, колір шкіри, стать, мова, релігія, політичні чи інші переконання, національне чи  соціальне походження, майновий стан, народження чи інші обставини.

Стаття 2 (ч. 1) МПГПП; Стаття 2 (ч. 2) МПЕСКП:

Держави, які беруть участь у цьому Пакті, зобов’язуються гарантувати, що права, проголошені в цьому Пакті, здійснюватимуться без будь-якої дискримінації щодо раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичного чи соціального походження, майнового стану, народження чи іншої обставини.

Стаття 5 КЛВФРД:

Відповідно до основних зобов’язань, викладених у ст. 2 цієї Конвенції, держави-учасниці зобов’язуються заборонити і ліквідувати расову дискримінацію у всіх її формах і забезпечити  рівноправність кожної людини перед законом, без розрізнення раси, кольору шкіри, національного або етнічного походження, особливо щодо здійснення таких прав:…
е) прав в економічній, соціальній і культурній галузях, зокрема:...
iv) права на охорону здоров’я, медичну допомогу, соціальне забезпечення і соціальне обслуговування.

Стаття 12 КЛВФДЖ:

  1. Держави-сторони вживають усіх відповідних заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок в галузі охорони здоров’я, з тим щоб забезпечити на основі рівності чоловіків та жінок доступ до медичного обслуговування, зокрема в тому, що стосується планування розміру сім’ї.
  2. Поряд з положенням п. 1 цієї статті держави-сторони забезпечують жінкам відповідне обслуговування в період вагітності, пологів і післяпологовий період, надаючи, коли це необхідно, безплатні послуги, а також відповідне харчування в період вагітності та годування.

Стаття 14 (п. «b» ч. 2) КЛВФДЖ:

Держави-учасниці вживають усіх відповідних заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок у сільських районах для того, щоб забезпечити на основі рівності чоловіків і жінок їх участь у розвитку сільських районів та в одержанні переваг від такого розвитку і, зокрема, забезпечують таким жінкам право: на доступ до відповідного медичного обслуговування, включаючи інформацію, консультації та обслуговування з питань планування розміру сім’ї.

Стаття 23 КПД:

  1. Держави-учасниці визнають, що неповноцінна у розумовому або фізичному відношенні дитина має вести повноцінне й достойне життя в умовах, які забезпечують її гідність, сприяють її впевненості в собі і полегшують її активну участь у житті суспільства. 
  2. Держави-учасниці визнають право неповноцінної дитини на особливе піклування, заохочують і забезпечують надання допомоги, за умови наявності ресурсів, дитині, що має на це право, та відповідальним за турботу про неї допомоги, щодо якої подано прохання і яка відповідає стану дитини й становищу її батьків або інших осіб, які забезпечують турботу про дитину.
  3. На забезпечення особливих потреб неповноцінної дитини допомога, згідно з пунктом 2 цієї статті, надається при можливості безкоштовно з урахуванням фінансових ресурсів батьків або інших осіб, які забезпечують турботу про дитину, та має на меті забезпечення неповноцінній дитині ефективного доступу до послуг  в галузі освіти, професійної підготовки, медичного обслуговування, відновлення здоров’я, підготовки до трудової діяльності та доступу до засобів відпочинку таким чином, який призводить до найбільш повного по можливості залучення дитини в соціальне життя і досягненню розвитку її особи, включаючи культурний і духовний розвиток дитини. 4. Держави-учасниці сприяють у дусі міжнародної співробітництва обміну відповідною інформацією в галузі профілактичної охорони здоров’я, медичного, психологічного і функціонального лікування неповноцінних дітей, включаючи розповсюдження інформації про методи реабілітації, загальноосвітньої і професійної підготовки, а також доступ до цієї інформації, з тим щоб дозволити державам-учасницям покращити свої можливості і знання, і розширити свій досвід у цій галузі. У зв’язку з цим особливу увага повинна приділятися потребам країн, що розвиваються.

Стаття 28 МКМ:

Працівники-мігранти й члени їхніх сімей мають право на отримання будь-якої медичної допомоги, яка є конче необхідною для збереження їхнього життя чи запобігання непоправної шкоди їхньому здоров’ю, на основі рівності з громадянами відповідної держави. Їм не можна відмовляти в такій невідкладній медичній допомозі в силу якихось причин, у тому числі тих, які стосуються перебування чи зайнятості.

Стаття 43 МКМ:

  1. Працівники-мігранти мають однаковий режим з громадянами держави роботи за наймом щодо: …е) доступу до соціального й медичного обслуговування за умови дотримання вимог, що висуваються до участі у відповідних програмах.
  2. Держави-учасниці створюють умови для забезпечення справжньої рівності становища, щоб працівники-мігранти могли користуватися правами, згаданими в п. 1 цієї статті, у всіх випадках, коли умови їх перебування, закріплені державою роботи за наймом, відповідають установленим вимогам.

Стаття 45 (п. «с» ч. 1) МКМ:

  1. Члени сімей працівників-мігрантів користуються однаковим режимом з громадянами держави за наймом щодо доступу до соціального й медичного обслуговування за умови дотримання вимог, що висуваються щодо участі у відповідних програмах.

Стаття 1 КПІ:

Мета цієї Конвенції полягає в заохоченні, захисті й забезпеченні повного й рівного здійснення всіма інвалідами всіх прав й основоположних свобод, а також у заохоченні поважання притаманного їм достоїнства.

Стаття 12 КПІ:

  1. Держави-учасниці підтверджують, що кожний інвалід, де б він не знаходився, має право на рівний правовий захист.
  2. Держави-учасниці визнають, що інваліди мають правоздатність нарівні з іншими в усіх аспектах життя.
  3. Держави-учасниці вживають усіх належних заходів для надання інвалідам доступу  до підтримки, якої вони можуть потребувати під час реалізації своєї правоздатності. 4. Держави-учасниці забезпечують, щоб усі заходи, пов’язані з реалізацією правоздатності, передбачали належні та ефективні гарантії недопущення зловживань відповідно до міжнародного права з прав людини.

Стаття 25 КПІ:

Держави-учасниці визнають, що інваліди мають право на найбільш досяжний рівень здоров’я без дискримінації за ознакою інвалідності. Держави-учасниці вживають усіх належних заходів для забезпечення доступу інвалідів до послуг у сфері охорони здоров’я, які враховують гендерну специфіку, в тому числі до реабілітації за станом здоров’я.

Стаття 23 Конвенції про статус біженців:

Договірні держави надаватимуть біженцям, які законно проживають на їхній території, таке саме становище щодо урядової допомоги і підтримки, яким користуються їх громадяни.

Стаття 3 Хартії про право на охорону здоров’я:

Обов’язок держав забезпечити медичне обслуговування, яке відповідає всім вимогам, доступним фізично і економічно для кожного.

Принцип 1 Лісабонської декларації про права пацієнта:

Кожна людина має право на відповідне медичне обслуговування без жодної дискримінації.

Принцип 4 Декларації про медичну допомогу, орієнтовану на пацієнта:

Пацієнтам повинні бути доступні медичні послуги, необхідні за їх умов. Сюди входить доступність безпечних, якісних і відповідних послуг, видів лікування, профілактики й медичної просвіти. Необхідно забезпечити всім пацієнтам доступність необхідних послуг, незалежно від їх стану і соціоекономічного статусу. Щоб пацієнт міг досягнути максимально доступної якості життя, медичне обслуговування повинно задовольняти емоційні вимоги пацієнта
і враховувати немедичні фактори – такі, як освіта, зайнятість і сімейні проблеми, що впливають на вибір пацієнтом медичних послуг і на організацію таких послуг.

Резолюція про медичну допомогу біженцям79:

Лікарі зобов’язані забезпечувати відповідну медичну допомогу незалежно від громадянського чи політичного статусу пацієнта, а держави не повинні відмовляти пацієнтам у праві на отримання адекватного лікування чи заважати лікарям виконувати свої обов’язки щодо забезпечення такого лікування;
і) Лікарів не можна змушувати до участі в якихось каральних або судових діях щодо біженців або ВПЛ чи застосовувати медично невиправдані заходи діагностики й лікування, такі як седативні засоби для полегшення депортації або переміщення особи;
й) Лікарям необхідно надати достатньо часу й ресурсів для оцінки фізичного й психологічного стану біженців, які звертаються з проханням про надання притулку.

Примітка:

право на свободу від дискримінації і рівний доступ до медичного обслуговування

Договірні органи ООН не раз засуджували держави за незабезпечення рівного доступу до медичного обслуговування (часто через нестачу ресурсів) для соціально відчужених і вразливих груп населення. До таких груп належать представники корінного населення, які живуть у злиднях80, біженці певної національності81, діти, люди похилого віку й особи з фізичними чи психічними вадами82, мешканці сільської місцевості в країнах, де медичні послуги й медперсонал зосереджені головно в містах83. Говорячи про одну країну КЕСКП з жалем відзначив, що 90% населення не має доступу до медичного обслуговування84. В іншому випадку піддав державу критиці за недостатнє медичне обслуговування пацієнтів з низькими доходами й закликав надавати субсидії на дуже дорогі препарати, необхідні хронічно хворим й психічно хворим пацієнтам85 .

Договірні органи наголошують на важливості недопущення дискримінації та упередження щодо осіб з певними захворюваннями, такими як ВІЛ/ СНІД, з причини наявного у них захворювання86.

Жінки та молодь, як і раніше, страждають від нерівності в аспекті доступності медичних послуг, що нерідко призводить до високого рівня смертності87 . Обидві групи, особливо жінки, які проживають у сільській місцевості88 , а також особливо вразливі категорії дітей (наприклад, дівчата, діти корінних народів і діти, що живуть у злиднях) часто стикаються з дискримінацією за декількома ознаками одночасно, і для вирішення цієї проблеми потрібні особливі цілеспрямовані заходи й достатні бюджетні кошти89 .

77 КЕСКП. Загальний коментар Комітету з економічних, соціальних і культурних прав № 14: Право на найвищий досяжний рівень здоров’я (E/C.12/2004/4).

78 КЕСКП. Загальний коментар Комітету з економічних, соціальних і культурних прав № 16: Рівноправність чоловіків і жінок у використанні всіх економічних, соціальних і культурних прав (ст. 3 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права). (E/C.12/2005/4).

79 Резолюція про медичну допомогу біженцям. Всесвітня медична асоціація (ВМА).1998 р.
www1.umn.edu/humanrts/instree/refugeeresolution.htm

80 КЛРД. Прикінцеві зауваги Комітету з ліквідації расової дискримінації: Болівія, 1996 р. (CERD/C/304/Add.10). Див. також: КЕСКП. Прикінцеві зауваги Комітету з економічних, соціальних і культурних прав: Мексика, 1999 р. (E/C.12/1/Add.14). Державі пред’явлено вимогу вжити більш ефективних заходів щодо забезпечення доступу до основних послуг у сфері охорони здоров’я для всіх дітей і щодо боротьби з недоїданням, особливо у дітей корінних народів, які проживають у сільських та віддалених районах.

81 КЛРД. Прикінцеві зауваги Комітету з ліквідації всіх форм расової дискримінації: Японія, 2001 р. (A/56/18 [SUPP]). Для біженців з Індокитаю застосовуються інші стандарти лікування, аніж для представників інших національностей.

82 КЕСКП. Прикінцеві зауваги Комітету з економічних, соціальних і культурних прав: Фінляндія, 2000 р. (E/C.12/1/Add.52). Відмова деяких муніципалітетів виділяти достатньо коштів на організацію медичного обслуговування, що призвело до нерівності на однакові послуги, які надаються, залежно від місця проживання пацієнта.

83 КЕСКП. Прикінцеві зауваги Комітету з економічних, соціальних і культурних прав: Малі, 1994 р. (E/1995/22). Див. також: КЕСКП. Прикінцеві зауваги Комітету з економічних, соціальних і культурних прав: Гватемала, 1996 р. (E/1997/22); Парагвай, 1996 р. (E/1997/22). Зазначається, що медиків і парамедиків у країні дуже мало; Монголія, 2000 р. (E/2001/22). Відзначається погіршення стану здоров’я населення протягом тривалого часу й необхідність підвищити доступність медичного обслуговування у сільській місцевості, а також для малозабезпеченого населення.

84 КЕСКП. Прикінцеві зауваги Комітету з економічних, соціальних і культурних прав: Непал, 2001 р. (E/2002/22). Комітет зазначає, що згідно з чинним національним планом охорони здоров’я населення на 1997-2017 рр., роль держави у розвитку національної системи охорони здоров’я відповідно до програм структурних реформ зводиться до мінімуму. Далі відзначається дефіцит служб охорони психічного здоров’я і відсутність програм психічного здоров’я на місцевому рівні.

85 КЕСКП. Прикінцеві зауваги Комітету з економічних, соціальних і культурних прав: Китай, 2005 р. (E/C.12/1/Add.107). Див. також: КЕСКП. Прикінцеві зауваги Комітету з економічних, соціальних і культурних прав: Російська Федерація, 2003 р. (E/C.12/1/Add.94). Комітет критикує Росію з приводу того, що стаціонари і поліклініки в бідних регіонах часто не мають запасу необхідних лікарських препаратів.

86 Комітет ЛВФДЖ. Доповідь Комітету з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок, 2001 р. (A/56/38 [SUPP]). Див. також: КЕСКП. Прикінцеві зауваги Комітету з економічних, соціальних і культурних прав: Російська Федерація, 2003 р. (E/2004/22).

87 КЕСКП. Прикінцеві зауваги Комітету з економічних, соціальних і культурних прав: Перу, 1997 р. (E/1998/22). Див. також: КЕСКП. Прикінцеві зауваги Комітету з економічних, соціальних і культурних прав: Україна, 2001 р. (E/2002/22). Відзначається погіршення стану здоров’я найбільш уразливих груп, особливо жінок і дітей, і зниження якості медичних послуг. Комітет закликає державу гарантувати дотримання своїх зобов’язань з організації первинного рівня охорони здоров’я завдяки виділенню достатніх ресурсів, а також забезпечити доступність медичної допомоги для всіх, зокрема для найбільш уразливих груп.

88 Комітет ЛВФДЖ. Доповідь Комітету з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок: Буркіна-Фасо, 2000 р. (A/55/38).

89 Комітет ПД. Конвенція про права дитини. Прикінцеві зауваги Комітету з прав дитини: Болівія, 1993 р. (CRC/C/16).