2.3. Права пацієнта
Право на свободу від дискримінації та на рівність

ПРИКЛАДИ МОЖЛИВИХ ПОРУШЕНЬ

Особам, які шукають притулку, відмовляють у будь-яких видах медичної допомоги, окрім екстреної.

У пологових будинках ромських жінок регулярно розміщують в окремі від інших жінок палати.

Споживачі наркотиків недостатньо представлені в програмах лікування ВІЛ, хоча становлять більшість людей, які живуть з ВІЛ.

Жінці з діагнозом «шизофренія» у відповідь на скарги на біль у животі медичні сестри говорять, що все це «вона сама собі придумала»; врешті-решт у неї діагностують рак яєчника.

НОРМИ ЗАКОНОДАВСТВА ТА ЇХ ТЛУМАЧЕННЯ

Стаття 26 МПГПП:

Всі люди є рівні перед законом і мають право без будь-якої дискримінації на рівний захист закону. В цьому відношенні будь-яка дискримінація повинна бути заборонена законом, закон повинен гарантувати всім особам рівний та ефективний захист проти дискримінації за будь-якою ознакою, як-от: раса, колір шкіри, стать, мова, релігія, політичні чи інші переконання, національне чи  соціальне походження, майновий стан, народження чи інші обставини.

Стаття 2 (ч. 1) МПГПП; Стаття 2 (ч. 2) МПЕСКП:

Держави, які беруть участь у цьому Пакті, зобов’язуються гарантувати, що права, проголошені в цьому Пакті, здійснюватимуться без будь-якої дискримінації щодо раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичного чи соціального походження, майнового стану, народження чи іншої обставини.

• Загальний коментар КЕСКП № 14, § 12:
  КЕСКП постановив, що медичні заклади, товари й послуги повинні бути доступними всім без жодної дискримінації, «особливо для найбільш уразливих і соціально відчужених груп населення». Зокрема, такі медичні
  заклади, товари й послуги «повинні бути економічно доступні для всіх», і «менш забезпечені домашні господарства не повинні нести непропорційно високі витрати на медичне обслуговування порівняно з більш заможними домашніми господарствами».
  Далі КЕСКП закликав приділити особливу увагу потребам таких груп, «як етнічні меншини й корінні народи, жінки, діти, підлітки, люди похилого віку, інваліди й особи, інфіковані ВІЛ і хворі на СНІД».
  
  
• Загальний коментар КЕСКП № 5, § 15:
  КЕСКП визначає дискримінацію за ознакою інвалідності як «будь-яку відмінність, виняток, обмеження, перевагу чи відмову в створенні розумних умов на основі інвалідності, яка зводить нанівець чи перешкоджає визнанню, здійсненню чи використанню економічних, соціальних або культурних прав». Окрім того, Комітет підкреслює необхідність «стежити за тим, щоб ті, хто надає медичну допомогу й забезпечує інфраструктуру не тільки в державному, але й і в приватному секторі, дотримувалися принципу недопущення дискримінації щодо осіб, які страждають будь-якою формою інвалідності»⁷⁷.
  
  Для забезпечення рівності чоловіків і жінок в аспекті доступності медичної допомоги КЕСКП вимагає, щонайменше, усунення юридичних та інших перешкод, які заважають чоловікам і жінкам отримувати доступ і користуватися медичними послугами через ґендерну приналежність. Ця вимога, крім усього іншого, передбачає боротьбу з ґендерними стереотипами, які впливають на доступність таких ключових для здоров’я ресурсів, як вода та їжа; усунення законодавчих обмежень в аспекті надання послуг, що стосуються репродуктивного здоров’я; заборона практик, які калічать жіночі статеві органи; забезпечення адекватної підготовки працівників охорони здоров’я у галузі специфічних для жінок медичних проблем⁷⁸.

Стаття 5 КЛВФРД:

Відповідно до основних зобов’язань, викладених у ст. 2 цієї Конвенції, держави-учасниці зобов’язуються заборонити і ліквідувати расову дискримінацію у всіх її формах і забезпечити  рівноправність кожної людини перед законом, без розрізнення раси, кольору шкіри, національного або етнічного походження, особливо щодо здійснення таких прав:…
е) прав в економічній, соціальній і культурній галузях, зокрема:...
iv) права на охорону здоров’я, медичну допомогу, соціальне забезпечення і соціальне обслуговування.

• Загальна рекомендація КЛРД № 30, § 36:
  КЛРД рекомендує державам – учасницям Конвенції з урахуванням специфіки кожної країни поважати права негромадян на відповідний рівень фізичного й психічного здоров’я, у тому числі не застосовувати щодо них політики відмови чи обмеження у доступі до профілактичної, лікувальної і паліативної медичної допомоги.

Стаття 12 КЛВФДЖ:

1. Держави-сторони вживають усіх відповідних заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок в галузі охорони здоров’я, з тим щоб забезпечити на основі рівності чоловіків та жінок доступ до медичного обслуговування, зокрема в тому, що стосується планування розміру сім’ї.
2. Поряд з положенням п. 1 цієї статті держави-сторони забезпечують жінкам відповідне обслуговування в період вагітності, пологів і післяпологовий період, надаючи, коли це необхідно, безплатні послуги, а також відповідне харчування в період вагітності та годування.

Стаття 14 (п. «b» ч. 2) КЛВФДЖ:

Держави-учасниці вживають усіх відповідних заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок у сільських районах для того, щоб забезпечити на основі рівності чоловіків і жінок їх участь у розвитку сільських районів та в одержанні переваг від такого розвитку і, зокрема, забезпечують таким жінкам право: на доступ до відповідного медичного обслуговування, включаючи інформацію, консультації та обслуговування з питань планування розміру сім’ї.

Стаття 23 КПД:

1. Держави-учасниці визнають, що неповноцінна у розумовому або фізичному відношенні дитина має вести повноцінне й достойне життя в умовах, які забезпечують її гідність, сприяють її впевненості в собі і полегшують її активну участь у житті суспільства. 
2. Держави-учасниці визнають право неповноцінної дитини на особливе піклування, заохочують і забезпечують надання допомоги, за умови наявності ресурсів, дитині, що має на це право, та відповідальним за турботу про неї допомоги, щодо якої подано прохання і яка відповідає стану дитини й становищу її батьків або інших осіб, які забезпечують турботу про дитину.
3. На забезпечення особливих потреб неповноцінної дитини допомога, згідно з пунктом 2 цієї статті, надається при можливості безкоштовно з урахуванням фінансових ресурсів батьків або інших осіб, які забезпечують турботу про дитину, та має на меті забезпечення неповноцінній дитині ефективного доступу до послуг  в галузі освіти, професійної підготовки, медичного обслуговування, відновлення здоров’я, підготовки до трудової діяльності та доступу до засобів відпочинку таким чином, який призводить до найбільш повного по можливості залучення дитини в соціальне життя і досягненню розвитку її особи, включаючи культурний і духовний розвиток дитини. 4. Держави-учасниці сприяють у дусі міжнародної співробітництва обміну відповідною інформацією в галузі профілактичної охорони здоров’я, медичного, психологічного і функціонального лікування неповноцінних дітей, включаючи розповсюдження інформації про методи реабілітації, загальноосвітньої і професійної підготовки, а також доступ до цієї інформації, з тим щоб дозволити державам-учасницям покращити свої можливості і знання, і розширити свій досвід у цій галузі. У зв’язку з цим особливу увага повинна приділятися потребам країн, що розвиваються.

Стаття 28 МКМ:

Працівники-мігранти й члени їхніх сімей мають право на отримання будь-якої медичної допомоги, яка є конче необхідною для збереження їхнього життя чи запобігання непоправної шкоди їхньому здоров’ю, на основі рівності з громадянами відповідної держави. Їм не можна відмовляти в такій невідкладній медичній допомозі в силу якихось причин, у тому числі тих, які стосуються перебування чи зайнятості.

Стаття 43 МКМ:

1. Працівники-мігранти мають однаковий режим з громадянами держави роботи за наймом щодо: …е) доступу до соціального й медичного обслуговування за умови дотримання вимог, що висуваються до участі у відповідних програмах.
2. Держави-учасниці створюють умови для забезпечення справжньої рівності становища, щоб працівники-мігранти могли користуватися правами, згаданими в п. 1 цієї статті, у всіх випадках, коли умови їх перебування, закріплені державою роботи за наймом, відповідають установленим вимогам.

Стаття 45 (п. «с» ч. 1) МКМ:

1. Члени сімей працівників-мігрантів користуються однаковим режимом з громадянами держави за наймом щодо доступу до соціального й медичного обслуговування за умови дотримання вимог, що висуваються щодо участі у відповідних програмах.

Стаття 1 КПІ:

Мета цієї Конвенції полягає в заохоченні, захисті й забезпеченні повного й рівного здійснення всіма інвалідами всіх прав й основоположних свобод, а також у заохоченні поважання притаманного їм достоїнства.

Стаття 12 КПІ:

1. Держави-учасниці підтверджують, що кожний інвалід, де б він не знаходився, має право на рівний правовий захист.
2. Держави-учасниці визнають, що інваліди мають правоздатність нарівні з іншими в усіх аспектах життя.
3. Держави-учасниці вживають усіх належних заходів для надання інвалідам доступу  до підтримки, якої вони можуть потребувати під час реалізації своєї правоздатності. 4. Держави-учасниці забезпечують, щоб усі заходи, пов’язані з реалізацією правоздатності, передбачали належні та ефективні гарантії недопущення зловживань відповідно до міжнародного права з прав людини.

Стаття 25 КПІ:

Держави-учасниці визнають, що інваліди мають право на найбільш досяжний рівень здоров’я без дискримінації за ознакою інвалідності. Держави-учасниці вживають усіх належних заходів для забезпечення доступу інвалідів до послуг у сфері охорони здоров’я, які враховують гендерну специфіку, в тому числі до реабілітації за станом здоров’я.

Стаття 23 Конвенції про статус біженців:

Договірні держави надаватимуть біженцям, які законно проживають на їхній території, таке саме становище щодо урядової допомоги і підтримки, яким користуються їх громадяни.

Стаття 3 Хартії про право на охорону здоров’я:

Обов’язок держав забезпечити медичне обслуговування, яке відповідає всім вимогам, доступним фізично і економічно для кожного.

Принцип 1 Лісабонської декларації про права пацієнта:

Кожна людина має право на відповідне медичне обслуговування без жодної дискримінації.

Принцип 4 Декларації про медичну допомогу, орієнтовану на пацієнта:

Пацієнтам повинні бути доступні медичні послуги, необхідні за їх умов. Сюди входить доступність безпечних, якісних і відповідних послуг, видів лікування, профілактики й медичної просвіти. Необхідно забезпечити всім пацієнтам доступність необхідних послуг, незалежно від їх стану і соціоекономічного статусу. Щоб пацієнт міг досягнути максимально доступної якості життя, медичне обслуговування повинно задовольняти емоційні вимоги пацієнта
і враховувати немедичні фактори – такі, як освіта, зайнятість і сімейні проблеми, що впливають на вибір пацієнтом медичних послуг і на організацію таких послуг.

Резолюція про медичну допомогу біженцям⁷⁹:

Лікарі зобов’язані забезпечувати відповідну медичну допомогу незалежно від громадянського чи політичного статусу пацієнта, а держави не повинні відмовляти пацієнтам у праві на отримання адекватного лікування чи заважати лікарям виконувати свої обов’язки щодо забезпечення такого лікування;
і) Лікарів не можна змушувати до участі в якихось каральних або судових діях щодо біженців або ВПЛ чи застосовувати медично невиправдані заходи діагностики й лікування, такі як седативні засоби для полегшення депортації або переміщення особи;
й) Лікарям необхідно надати достатньо часу й ресурсів для оцінки фізичного й психологічного стану біженців, які звертаються з проханням про надання притулку.

Примітка:

право на свободу від дискримінації і рівний доступ до медичного обслуговування

Договірні органи ООН не раз засуджували держави за незабезпечення рівного доступу до медичного обслуговування (часто через нестачу ресурсів) для соціально відчужених і вразливих груп населення. До таких груп належать представники корінного населення, які живуть у злиднях⁸⁰, біженці певної національності⁸¹, діти, люди похилого віку й особи з фізичними чи психічними вадами⁸², мешканці сільської місцевості в країнах, де медичні послуги й медперсонал зосереджені головно в містах⁸³. Говорячи про одну країну КЕСКП з жалем відзначив, що 90% населення не має доступу до медичного обслуговування⁸⁴. В іншому випадку піддав державу критиці за недостатнє медичне обслуговування пацієнтів з низькими доходами й закликав надавати субсидії на дуже дорогі препарати, необхідні хронічно хворим й психічно хворим пацієнтам⁸⁵ .

Договірні органи наголошують на важливості недопущення дискримінації та упередження щодо осіб з певними захворюваннями, такими як ВІЛ/ СНІД, з причини наявного у них захворювання⁸⁶.

Жінки та молодь, як і раніше, страждають від нерівності в аспекті доступності медичних послуг, що нерідко призводить до високого рівня смертності⁸⁷ . Обидві групи, особливо жінки, які проживають у сільській місцевості⁸⁸ , а також особливо вразливі категорії дітей (наприклад, дівчата, діти корінних народів і діти, що живуть у злиднях) часто стикаються з дискримінацією за декількома ознаками одночасно, і для вирішення цієї проблеми потрібні особливі цілеспрямовані заходи й достатні бюджетні кошти⁸⁹ .

_{78 КЕСКП. Загальний коментар Комітету з економічних, соціальних і культурних прав № 16: Рівноправність чоловіків і жінок у використанні всіх економічних, соціальних і культурних прав (ст. 3 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права). (E/C.12/2005/4).}

_{79 Резолюція про медичну допомогу біженцям. Всесвітня медична асоціація (ВМА).1998 р.
www1.umn.edu/humanrts/instree/refugeeresolution.htm}

_{80 КЛРД. Прикінцеві зауваги Комітету з ліквідації расової дискримінації: Болівія, 1996 р. (CERD/C/304/Add.10). Див. також: КЕСКП. Прикінцеві зауваги Комітету з економічних, соціальних і культурних прав: Мексика, 1999 р. (E/C.12/1/Add.14). Державі пред’явлено вимогу вжити більш ефективних заходів щодо забезпечення доступу до основних послуг у сфері охорони здоров’я для всіх дітей і щодо боротьби з недоїданням, особливо у дітей корінних народів, які проживають у сільських та віддалених районах.}

_{81 КЛРД. Прикінцеві зауваги Комітету з ліквідації всіх форм расової дискримінації: Японія, 2001 р. (A/56/18 [SUPP]). Для біженців з Індокитаю застосовуються інші стандарти лікування, аніж для представників інших національностей.}

_{82 КЕСКП. Прикінцеві зауваги Комітету з економічних, соціальних і культурних прав: Фінляндія, 2000 р. (E/C.12/1/Add.52). Відмова деяких муніципалітетів виділяти достатньо коштів на організацію медичного обслуговування, що призвело до нерівності на однакові послуги, які надаються, залежно від місця проживання пацієнта.}

_{83 КЕСКП. Прикінцеві зауваги Комітету з економічних, соціальних і культурних прав: Малі, 1994 р. (E/1995/22). Див. також: КЕСКП. Прикінцеві зауваги Комітету з економічних, соціальних і культурних прав: Гватемала, 1996 р. (E/1997/22); Парагвай, 1996 р. (E/1997/22). Зазначається, що медиків і парамедиків у країні дуже мало; Монголія, 2000 р. (E/2001/22). Відзначається погіршення стану здоров’я населення протягом тривалого часу й необхідність підвищити доступність медичного обслуговування у сільській місцевості, а також для малозабезпеченого населення.}

_{84 КЕСКП. Прикінцеві зауваги Комітету з економічних, соціальних і культурних прав: Непал, 2001 р. (E/2002/22). Комітет зазначає, що згідно з чинним національним планом охорони здоров’я населення на 1997-2017 рр., роль держави у розвитку національної системи охорони здоров’я відповідно до програм структурних реформ зводиться до мінімуму. Далі відзначається дефіцит служб охорони психічного здоров’я і відсутність програм психічного здоров’я на місцевому рівні.}

_{85 КЕСКП. Прикінцеві зауваги Комітету з економічних, соціальних і культурних прав: Китай, 2005 р. (E/C.12/1/Add.107). Див. також: КЕСКП. Прикінцеві зауваги Комітету з економічних, соціальних і культурних прав: Російська Федерація, 2003 р. (E/C.12/1/Add.94). Комітет критикує Росію з приводу того, що стаціонари і поліклініки в бідних регіонах часто не мають запасу необхідних лікарських препаратів.}

_{86 Комітет ЛВФДЖ. Доповідь Комітету з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок, 2001 р. (A/56/38 [SUPP]). Див. також: КЕСКП. Прикінцеві зауваги Комітету з економічних, соціальних і культурних прав: Російська Федерація, 2003 р. (E/2004/22).}

_{87 КЕСКП. Прикінцеві зауваги Комітету з економічних, соціальних і культурних прав: Перу, 1997 р. (E/1998/22). Див. також: КЕСКП. Прикінцеві зауваги Комітету з економічних, соціальних і культурних прав: Україна, 2001 р. (E/2002/22). Відзначається погіршення стану здоров’я найбільш уразливих груп, особливо жінок і дітей, і зниження якості медичних послуг. Комітет закликає державу гарантувати дотримання своїх зобов’язань з організації первинного рівня охорони здоров’я завдяки виділенню достатніх ресурсів, а також забезпечити доступність медичної допомоги для всіх, зокрема для найбільш уразливих груп.}

_{88 Комітет ЛВФДЖ. Доповідь Комітету з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок: Буркіна-Фасо, 2000 р. (A/55/38).}

_{89 Комітет ПД. Конвенція про права дитини. Прикінцеві зауваги Комітету з прав дитини: Болівія, 1993 р. (CRC/C/16).}