2.3. Права пацієнта
Право на свободу й особисту недоторканність

ПРИКЛАДИ МОЖЛИВИХ ПОРУШЕНЬ

Людину позбавляють свободи на невизначений термін за станом психічного здоров’я, однак медичне обстеження не проводиться.

Осіб, яких утримують у закритому стаціонарі, не інформують про їхнє право звернутися до суду зі скаргою на незаконність їх примусової госпіталізації.

Жінку, яка вживає наркотики, після пологів не випускають з лікарні й забирають у неї дитину.

НОРМИ ЗАКОНОДАВСТВА ТА ЇХ ТЛУМАЧЕННЯ

Стаття 9 (ч. 1) МПГПП:

Кожна людина має право на свободу й особисту недоторканність. Нікого не може бути піддано свавільному арешту чи триманню під вартою. Нікого не може бути позбавлено волі інакше, як на підставах і відповідно до такої процедури, які встановлено законом.

• КПЛ постановив, що лікування у психіатричному закладі без згоди пацієнта є однією з форм позбавлення свободи, яка підпадає під положення ст. 9 МПГПП²⁷. У цьому контексті КПЛ вважає утримання у закритому психіатричному закладі протягом 14 днів без судового рішення порушенням ст. 9 (ч. 1) МПГПП²⁸.
  
  
• Щодо випадку незаконної госпіталізації у межах законодавства про психіатричну допомогу, коли постраждала на момент госпіталізації вважалася дієздатною і правомочною ухвалювати рішення від свого імені, КПЛ постановив таке²⁹:

На державу покладено особливий обов’язок забезпечити захист уразливих осіб, які перебувають під її юрисдикцією, у тому числі осіб з психічними розладами. [Комітет] вважає, що, оскільки заявниця перебувала у стані, який міг змінити обсяг дієздатності, то, можливо, це вплинуло на її здатність повноцінно брати участь у судовому розгляді, а відтак, суд повинен був забезпечити їй супровід чи представництво, достатні для дотримання її прав під час судового провадження... Комітет визнає, що можуть виникнути прецеденти, коли психічне здоров’я пацієнта настільки порушено, що для попередження заподіяння шкоди самому пацієнту або іншим особам ухвалення рішення про примусову госпіталізацію без достатнього супроводу чи представництва
задля дотримання прав пацієнта може бути неминучим. У цій справі не було доведено наявність такого стану пацієнта. Через ці причини Комітет вважає, що примусова госпіталізація заявниці була самовільною в значенні ч. 1 ст. 9 МПГПП³⁰.

Стаття 25 КПД:

Держави-учасниці визнають права дитини, яка віддана компетентними органами на піклування з метою догляду за нею, її захисту або фізичного чи психічного лікування, на періодичну оцінку лікування, наданого дитині, і всіх інших умов, пов’язаних з таким піклуванням про дитину.

Стаття 14 КПІ:

1. Держави-учасниці забезпечують, щоб інваліди нарівні з іншими:
   а) користувалися правом на свободу та особисту недоторкан-ність;
   b) не позбавлялися волі незаконно чи довільно й щоб будь-яке позбавлення волі відповідало законові, а наявність інвалідності в жодному разі не ставала підставою для позбавлення волі.
2. Держави-учасниці забезпечують, щоб у випадку, коли на підставі якої-небудь процедури інваліди позбавляються волі, у них нарівні з іншими були гарантії, що узгоджуються з міжнародним правом зправ людини, і щоб поводження з ними відповідало цілям і принципам цієї Конвенції, зокрема забезпечення розумного пристосування

Звід принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню чи ув’язненню у будь-якій формі

Принципи захисту психічно хворих осіб і поліпшення психіатричної допомоги

Стаття 6 Хартії про право на охорону здоров’я:

Нікого не можна позбавити свободи на підставі медичної небезпеки для самого себе або для інших, окрім випадків, коли таку небезпеку засвідчено компетентним і незалежним лікарем, а рішення ухвалено судом згідно з установленою законом процедурою.

_{28 КПЛ. Прикінцеві зауваги Комітету ООН з прав людини: Естонія, 2003 р. (CCPR/CO/77/EST).}

_{29 КПЛ. Фіалковська проти Польщі. Заява № 1061/2002 (CCPR/C/84/1061/2002). Висновки ухвалено 26 липня 2005 р.}

_{30 Там само, § 8.3.}