2.3. Права пацієнта
Право на приватне життя

ПРИКЛАДИ МОЖЛИВИХ ПОРУШЕНЬ

Лікар без згоди пацієнта оприлюднює відомості про те, що пацієнт споживав наркотики або був наркозалежним.

Держава, під час заповнення деяких офіційних форм, вимагає розкриття ВІЛ-статусу.

Медичні працівники вимагають згоди батьків як умови отримання молоддю медичної допомоги у сфері сексуального здоров’я.

Пацієнтам стаціонарного закладу охорони здоров’я інтернатного типу не надано місць для зберігання особистих речей.

НОРМИ ЗАКОНОДАВСТВА ТА ЇХ ТЛУМАЧЕННЯ

Стаття 17 (ч. 1) МПГПП:

Ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканність його житла або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь і репутацію.

Стаття 16 (ч. 1) КПД:

Жодна дитина не може бути об’єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність.

Стаття 12 (ч. 1) МПЕСКП:

Держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожної людини на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров’я.

• Загальний коментар до МПЕСКП № 14, § 12:
  Доступність інформації не повинна завдавати шкоди праву на конфіденційність особистих медичних даних.
  
  
• Загальний коментар до МПЕСКП № 14, § 23:
  Здійснення права підлітків на здоров’я залежить від розвитку системи охорони здоров’я, що орієнтована на молодь, у межах якої дотримується конфіденційність і недоторканність приватного життя й надаються адекватні послуги в галузі сексуального і репродуктивного здоров’я.

Стаття 22 КПІ:

1. Незалежно від місця проживання чи житлових умов жодний інвалід не повинен наражатися на довільне чи незаконне посягання на недоторканність його приватного життя, сім’ї, житла чи листування та інших видів спілкування або на не- законні нападки на його честь і репутацію. Інваліди мають право на захист закону від таких посягань або нападок.
   
   
2. Держави-учасниці охороняють конфіденційність відомостей про особу, стан здоров’я та реабілітацію інвалідів нарівні з іншими.

Cтаття 8 Хартії про право на охорону здоров’я:

Лікарі пов’язані професійним правилом конфіденційності (лікарської таємниці), яка забезпечує повагу до приватного життя їхніх пацієнтів. Ця конфі- денційність… сприяє ефективності надання медичної допомоги. Винятки з правила лікарської таємниці, чітко обмежені законом, можуть бути виправдані тільки метою охорони здоров’я, безпеки чи санітарно-гігієнічних умов у суспільстві. Пацієнти не пов’язані правилом лікарської таємниці. Лікарі можуть бути звільнені від обов’язку зберігати лікарську таємницю, якщо їм стає відомо про посягання на людську гідність…

Принцип 8 Лісабонської декларації про права пацієнта:

Право на конфіденційність

a) Уся інформація, яка ідентифікується щодо стану здоров’я пацієнта, захворювання, діагнозу, прогнозу й лікування, а також будь-яка інша особиста інформація вважається конфіденційною навіть після смерті пацієнта. У надзвичайних випадках родичі за низхідною лінією можуть отримати право доступу до інформації, яка стосується ризику спадкових захворювань.

b) Конфіденційна інформація може розголошуватися тільки в тому разі, якщо пацієнт надасть безпосередню згоду чи таке розголошення прямо передбачене законом. Інформацію можуть повідомляти іншим особам, які надають медичну допомогу, ви- нятково в разі необхідності, якщо пацієнт явно не дав прямої згоди на розкриття відомостей.

c) Усі ідентифікаційні відомості про пацієнта повинні зберігатися. Захист даних здійснюється відповідно до порядку їх зберігання. Аналогічно належать захисту субстанції людського організму, які можуть бути джерелом ідентифікаційних відомостей.

Примітка:

конфіденційність інформації про сексуальне й репродуктивне здоров’я

Очевидно, що необхідність дотримуватися конфіденційності медичної інформації має вплив на багато аспектів охорони здоров’я. Однак конфіденційність особливо важлива в галузі сексуального й репродуктивного здоров’я. Органи контролю ООН за виконанням договорів з питань дотримання права на приватне життя визнали:
1) неприйнятність положень, які зобов’язують медичних працівників у всіх без винятку випадках повідомляти про аборти з огляду на можливість криміналізації цієї процедури, що перешкоджає зверненню жінок за медичною допомогою й ставить під загрозу їхнє життя³¹;
2) необхідність розслідувати повідомлення про те, що під час найму на роботу на іноземні підприємства жінок змушують проходити тести на вагітність і відповідати на питання про своє приватне життя з подальшим прийомом препаратів для запобігання вагітності³²;
3) необхідність розглянути й вирішити питання про дотримання конфіденційності щодо сексуального й репродуктивного здоров’я підлітків, у тому числі тих, які перебувають у ранньому шлюбі, й таких, що перебувають у несприятливій життєвій ситуації³³.

_{32 КПЛ. Прикінцеві зауваги Комітету з прав людини: Мексика,1999 р. (CCPR/C/79/Add.109). Вимога зробити доступними для жінок засоби правового захисту в разі порушення їхніх прав на рівність і приватне життя.}

_{33 Комітет ПД. Прикінцеві зауваги Комітету з прав дитини: Джібуті, 2000 р. (CRC/C/15/Add.131).}