17 листопада відбувся міжнародний круглий стіл з панельними дискусіями на тему «Основи законодавства про охорону здоров’я як «національна медична конституція»: історія створення, проблеми і перспективи закону», який було присвячено 25-річчю з дня прийняття Закону України від 19.11.1992 р. № 2801 «Основи законодавства України про охорону здоров’я» (далі — Закон № 2801). Організаторами заходу виступили кафедра медичного права факультету післядипломної освіти Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького, Комітет з медичного і фармацевтичного права та біоетики Національної асоціації адвокатів України (НААУ), Асоціація шкіл громадського здоров’я в Європейському регіоні (ASPHER), Міжнародний фонд «Відродження», Українська фундація правової допомоги, Адвокатське об’єднання «МедЛекс», ГО «Фундація медичного права та біоетики України», Львівський обласний благодійний фонд «Медицина і право». У рамках даної публікації висвітлено питання реформи громадського здоров’я та її кадрового забезпечення, військової медицини та трансфузіології, а також права людини у сфері охорони здоров’я.
Раїса Жарлінська, кандидат економічних наук, доцент, завуч кафедри патологічної анатомії, судової медицини та права Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, зауважила, що у світі клінічний аудит вважається гарантом якості надання медичних послуг. І в 2012 р. внесено зміни до Закону № 2801, а також прийнято накази МОЗ вiд 28.09.2012 р. № 752 «Прo пoрядoк кoнтрoлю якocтi медичнoї дoпoмoги» та вiд 01.08.2011 р. № 454 «Прo затвердження Концепції упрaвлiння якicтю медичнoї дoпoмoги у гaлузi oхoрoни здoрoв’я в Україні нa період дo 2020 рoку», у яких згадується поняття «клінічний аудит». Однак при цьому жодних правових механізмів щодо його реалізації не визначено. Проте на сьогодні Україна рухається до ринкових відносин у сфері охорони здоров’я. Тому слід очікувати розробки дієвих правових механізмів, які забезпечуватимуть економічні процеси, які наразі відбуваються в медицині, і клінічний аудит стане одним з таких механізмів.
Також, на думку доповідача, оцiнкa якості медичної допомоги мaє здiйcнювaтиcя зa дoпoмoгoю незaлежних екcпертних уcтaнoв, які повинні створюватися МОЗ України із залученням фахівців з профільних асоціацій та громадських організацій.
Тож, на сьогодні, по-перше, необхідно розробити нормативну базу щодо cтвoрення та визначення повноважень cпецiaльнoї нaцioнaльнoї чи регioнaльнoї кoнcультaтивнoї групи aбo керiвнoгo кoмiтету клiнiчних фaхiвцiв для зaбезпечення вiдпoвiдних пoвнoвaжень i фiнaнcувaння незaлежних екcпертних уcтaнoв. По-друге, слід сфoрмувaти та визначити повноваження cпецiaльних груп екcпертiв — фaхiвцiв з якості медичної допомоги в закладах охорони здоров’я. По-третє, необхідно створити Національну агенцію контролю якості, не підпорядковану МОЗ, та визначити і законодавчо закріпити механізм фiнaнcувaння пocлуг з клінічного аудиту, щo мoже вiдбувaтиcя aбo з держaвнoгo бюджету, aбo з бюджету закладу охорони здоров’я, щo перевiряєтьcя. Також необхідно прийняти нормативний акт, який дозволить ліцензувати професійну діяльність лікарів, оскільки саме він стане основою клінічного аудиту.
Про права військовослужбовців на охорону здоров’я в контексті реформи військової медицини розповіла Олена Верлан-Кульшенко, викладач кафедри патологічної анатомії, судової медицини та права Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова. Вона зауважила, що незважаючи на те що кілька років в Україні йдуть бойові дії, на сьогодні й досі не розроблено військово-медичну доктрину, а лише існує її проект, відповідно до якого учасники доктрини розподіляються на 4 категорії:
- військові (медичні працівники та військовослужбовці);
- військовозобов’язані (мобілізаційний резерв);
- непридатні до військової служби в мирний час, обмежено придатні у воєнний час;
- соціально незахищені громадяни.
Відповідно до проекту доктрини військовослужбовці в мирний час потребують навчання основам охорони здоров’я та парамедицини, фізичної та психологічної підготовки до участі в бойових діях, а в умовах небезпеки чи війни потребують медичної допомоги, психологічної підтримки, індивідуальних медичних засобів, ротації, а після закінчення бойових дій або в разі поранення, що унеможливлює подальшу участь у бойових діях, потребують лікування, медичної та психологічної реабілітації, перепрофілювання, працевлаштування та соціального захисту.
Відповідно до ст. 3 Закону № 2801 медична допомога — діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована, зокрема, на профілактику. Згідно з проектом доктрини військовослужбовці повинні проходити диспансеризацію під час перебування в умовах небезпеки не рідше 1 разу на 6 міс і обов’язкову диспансеризацію після демобілізації. Однак при цьому незрозуміло, як на передовій лінії оборони лікар може провести диспансеризацію, у тому числі зробити рентгенограму, а її відсутність порушуватиме право військовослужбовців на охорону здоров’я.
Ще однією проблемою є те, що відповідно до Закону № 2801 лікуючий лікар обирається пацієнтом або призначається йому. Однак у військових частинах лікуючий лікар належить безпосередньо до особового складу такої частини. У зв’язку із цим на передовій лінії оборони взагалі не передбачена посада лікаря, а лише фельдшера. Хоча і цю посаду на сьогодні вже реорганізовано МОЗ.
Також відповідно до наказу МОЗ України від 14.02.2012 р. № 110 необхідна інформована добровільна згода пацієнта на проведення діагностики, лікування та проведення операції і знеболення в закладі охорони здоров’я. Однак не завжди, отримавши важке поранення, військовослужбовець у змозі надати цю інформовану згоду. Після поранення він має отримати 3 документи: довідку про первинну травму, копію довідки командира військової частини про причини та обставини поранення, виписний епікриз, який надається безпосередньо в госпіталі. І тільки в госпіталі поранений даватиме інформовану згоду, а на перших етапах після отримання поранення, згідно із законодавством, якщо хворий і у свідомості, ніякої згоди підписувати він не може.