Питання протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу в Україні — один із пріоритетних напрямів державної політики у сфері охорони здоров’я і соціального розвитку та предмет міжнародних зобов’язань. Згідно з оцінкою Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ)/ЮНЕЙДС, Україна продовжує залишатися регіоном з високим рівнем поширення ВІЛ серед країн Центральної Європи та Східної Азії.
Аналіз ситуації з ВІЛ/СНІДу свідчить про те, що контроль за епідемією здійснюється не в повній мірі: лише кожна друга ВІЛ-інфікована особа знає про свій позитивний статус і звертається до медичного закладу; виявляється значна частка позитивних результатів серед донорів крові, передусім первинних; не зменшується частка дітей із вродженою ВІЛ-інфекцією; набуває все більшої епідемічної значимості високостигматизована група чоловіків, які мають секс із чоловіками.
Особливо загрозливим є несвоєчасне звернення людей, які живуть з ВІЛ, за медичною допомогою, а відтак пізнє виявлення СНІДу та поєднаних форм ВІЛ/туберкульоз, що спричиняє високу смертність серед хворих. Зазначене обґрунтовує висновок про відсутність комплексності у підходах, що поєднують профілактичні та лікувальні програми на державному і регіональному рівнях в єдину дієву систему протидії.
За даними сероепідмоніторингу, поширеність ВІЛ серед молоді України віком 15–24 роки має стабільну тенденцію до зниження. Відповідно до рекомендацій ВООЗ, це може свідчити про ефективність профілактичних заходів і стабілізацію епідемічної ситуації щодо ВІЛ-інфекції.
Водночас важливо усвідомлювати, що у 56,4% (станом на 2017 р.) осіб віком 15 років і старше уперше виявляють ВІЛ-інфекцію на 3-й та 4-й клінічних стадіях. Слід пам’ятати, що понад 66% усіх випадків інфікування ВІЛ в Україні відбувається під час незахищених статевих стосунків. Тому правило № 1 у профілактиці ВІЛ — захищений секс.
