Протягом останніх десятиліть у фармацевтичній практиці намітилася тенденція відходу від початкової орієнтації на відпуск лікарських засобів у бік надання фармацевтичної допомоги пацієнту. Амплуа фармацевта змінилося з ролі посередника і постачальника фармацевтичної продукції на роль постачальника послуг і інформації і, врешті-решт, на роль фахівця, що забезпечує допомогу пацієнтові. Новий підхід визначено як «надання фармацевтичної допомоги».
Є кілька причин, чому важко отримати чітку картину фармації і фармацевтичної практики в Європі. Хоча Європейський Союз (ЄС) на даний час проіснував багато років, до цього часу не узгоджено багато питань в області первинної медико-санітарної допомоги, хоча й було зроблено ряд рекомендацій. У результаті все ще існують значні відмінності в політиці в галузі охорони здоров’я та практиці серед європейських країн.
Визначення фармацевтичної допомоги
У 1990 р. Чарльз Геплер (Charles Hepler) і Лінда Странд (Linda Strand) опублікували перше змістовне визначення фармацевтичної допомоги. Вони писали: «Фармацевтична допомога є відповідальним наданням медикаментозної терапії з метою досягнення певних результатів, які покращують якість життя пацієнта». Більшість європейських країн покладається на це визначення у своєму підході до фармацевтичної допомоги.
Різні терміни, що використовуються в Європі, такі як «farmaceutische zorg» у Бельгії, «farmaceutische patiëntenzorg» у Нідерландах, «pharmazeutische betreuung» в німецькомовних регіонах, «farmaceutisk/farmacøytisok omsorg» у більшості скандинавських мов або «soin pharmaceutique» у франкомовних регіонах, в основному відносяться до фармацевтичної допомоги з точки зору визначення Ч. Геплера і Л. Странд. Крім того, існують, здавалося б, різнорідні поняття з подібними значеннями, такі як «seguimento farmacoterapéutico» з незвичним перекладом «продовження фармакотерапії» в Іспанії та Португалії та «управління ліками» у деяких частинах Сполученого Королівства (Велика Британія). Крім цієї плутанини, також може бути різниця в інтерпретації терміна «фармакологічна допомога» в межах однієї країни або в межах різних установ (наприклад громадської чи лікарняної аптеки).
Відповідно до першоджерельного американського визначення фармацевтична допомога часто розглядається в Європі як процес оптимізації результатів медикаментозної терапії пацієнта — не більше і не менше. Метою цього процесу є поліпшення якості життя пацієнта (QOL). Оптимізований набір ліків не є метою сам по собі, а метою є покращення клінічних, економічних та/або гуманістичних результатів. Питання «хто цим займається?» має відношення до захисту професіоналізму фармацевтів, але не обов’язково з точки зору пацієнта.
Тим не менш, у більшості європейських країн фармацевти є єдиними фахівцями в галузі охорони здоров’я, які мають знання та навички, необхідні для надання фармацевтичної допомоги. Крім того, вони, як правило, є професіоналами, які є найбільш доступними.
Система громадських аптек та їх історія
Аптечна практика у європейських країнах є досить різною через різноманітність мов і юридичних, політичних систем та систем охорони здоров’я в залучених країнах і завдяки тому, що практика розвивалася по-різному і в різний час у різних країнах.
Можна виділити умовно 4 окремі аптечні системи. Для скандинавського типу характерні відносно великі аптеки, які обслуговують 10 000–18 000 осіб і зосереджені головним чином на лікарських засобах. У Південній Європі, Франції та Бельгії аптеки є дуже маленькими та обслуговують близько 2000–2500 клієнтів, а також продають парафармацевтику та косметику. У Великій Британії та Ірландії функціонують аптеки англосаксонського типу (нагадують ті, що характерні для США та Австралії), які продають багато немедичних предметів разом з лікарськими засобами і обслуговують приблизно 3500 осіб. Нарешті, існують аптеки в Центральній та Східній Європі (Німеччина, Швейцарія, Австрія і далі на схід), які орієнтовані на всі види медичних послуг та обслуговують 3000–5000 відвідувачів.
Як і в інших регіонах, у Європі професія аптекаря почала свій розвиток з рецептурного виготовлення (у 1910–1920-х рр.) і еволюціонувала до відпуску готових ліків (1950-ті роки) і, нарешті, до надання аптечної та фармацевтичної допомоги. Цей останній етап розвитку супроводжувався комерційними проблемами, що виникли приблизно у 2000-х, коли різні європейські уряди визнали, що витрати на охорону здоров’я почали нестримно зростати, та почали робити спроби дерегулювати систему охорони здоров’я, у тому числі й аптечну систему.
У деяких європейських країнах, таких як Данія, Португалія, Ірландія та Велика Британія, аптеки втратили свою монополію на обмежену кількість лікарських засобів, прагнучи підвищити конкуренцію та знизити ціни. У багатьох країнах, зокрема в Ісландії та Норвегії, це зумовило тимчасове припинення розвитку фармацевтичної допомоги та інших послуг, орієнтованих на пацієнтів.
Інші важливі зміни в Європі були зумовлені системними перетвореннями в 1991–1992 рр., що відбувалися в колишніх комуністичних країнах та нових незалежних державах. Незважаючи на зусилля Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), фармацевтична промисловість та оптовики штурмували цю нову terra incognita і повністю зруйнували місцеве виробництво, ринки та інфраструктуру. Деякі виробники надавали дорогі ліки безкоштовно, щоб витіснити інші дешеві препарати з ринку. Враховуючи ці проблеми, головним пріоритетом у цих державах було (і все ще є) зосередження на належному споживанні ліків, призначенні та практиці відпуску препаратів.
