RSSВерсія для друку
Кожна дитина має право на дитинство. Відкрита дискусія про дитячу паліативну допомогу
02.11.2016

28 жовтня 2016 року в Києві відбулася Відкрита дискусія на тему: дитяча паліативна допомога. Актуальність проблеми обґрунтована кількістю українських дітей, які сьогодні потребують паліативної підтримки. За різними статистичними джерелами в Україні від 17 500 (дані МОЗ) до 70 000 (дані ЮНІСЕФ) таких пацієнтів.

 

Не зважаючи на красномовні цифри відкритих питань в дитячому паліативі залишається багато:

 

- З якого моменту важкохвора дитина має право отримувати паліативну допомогу та що така допомога передбачає?

 

- Яким чином забезпечуються права на паліативну допомогу для дітей та їхніх родин в Україні? Як забезпечуються права українських дітей, позбавлених батьківської опіки?

Чи надано пацієнтам дитячого віку доступ до знеболюючих та психотропних лікарських засобів?

 

- Дискусія зібрала для обговорення провідних лікарів, державних чиновників, експертів, представників громадських організацій, релігійних конфесій, представників ЗМІ та батьків хворих дітей.

 

Анна Первова, мама паліативного пацієнта, каже, що стикалася з проблемами в наданні паліативної допомоги як під час амбулаторного лікування, так і вдома: «Коли син вийшов з реанімації, то потрапив до звичайної лікарняної палати з єдиним на всю лікарню апаратом кисню. Кількість медичного персоналу була вкрай обмежена, а хворих багато. Ми залишалися з проблемою сам на сам і не знали, що робити, бо нас (батьків) ніхто не вчив, не пояснював. Коли перевелися до дому виникла інша ситуація: до сина відмовлялася їхати швидка. Нам просто відповідали, що лікарі вже нічим не можуть допомогти. Радикальне лікування результату не принесло, а культури надання паліативної підтримки просто не існувало. Мені пропонували сидіти та чекати…».

 

Доктор Уляна Супрун, в.о. Міністра охорони здоров’я: «Часто лікарі самі не можуть визначитися, коли слід припинити радикальне лікування та перевести хворого на паліативну підтримку. Я не бачу проблеми в наданні паліативного статусу – це не юридичний термін, а медичний діагноз. Та навіть визнаючи потребу переходу дитини на паліативну допомогу, медичні працівники не завжди розуміють, що саме така допомога повинна в себе включати. В Україні сьогодні громадські організації краще обізнані в питанні паліативу, аніж державні медичні структури. Нам вкрай потрібно навчати лікарів, навчати батьків, розвивати волонтерський рух. Окреме питання – знеболення. Наступного року в рамках Національної програми «Онкологія» буде закуплена перша партія дитячої форми морфіну. Це величезний крок для нашої країни».

 

Микола Кулеба, Уповноважений Президента з прав дитини зробив окремий наголос на питанні дітей, які позбавлені батьківської опіки: «Сьогодні в Україні працює близько 700 різних інтернатів. 92% з них – це освітянські заклади радянського формату. І в цих закладах, в тому числі, перебувають діти, які потребують лікування (не завжди паліативу, але лікування). Ненормально, коли освітянські заклади займаються лікуванням – це нонсенс. В деяких з них окрім анальгіну та парацетамолу не має нічого. За законом, в 4-5 років дитину переводять з будинку дитини до такого інтернату. Це стрес. Значна кількість хворих дітей помирає протягом першого року перебування. Система не працює та має бути змінена найближчим часом».

Детальніше