Безкоштовна правова допомога - широкий жест із боку держави. З одного боку, відповідний закон давно мав би діяти. З іншого, за чий кошт фінансуватимуть його реалізацію?
Ухвалений Верховною Радою та підписаний 30 червня Президентом Закон "Про безоплатну правову допомогу" не визначив - хто фінансуватиме ці послуги. Поки що гарантії надає держава, а витрати повністю або частково покривають із бюджету.
"Цього закону мало, як мінімум потрібно подумати про інше. Як забезпечити виконання цього закону", - зауважує Віктор Сердюк, віце-президент Всеукраїнської Ради захисту пацієнтів.
Для захисту громадян передбачено самоврядну організацію - адвокатуру. Отже, це право гарантоване державою, і його надання мають фінансувати централізовано й винятково - з бюджету. Поняття "інші джерела" фінансування - неоднозначне.
"Я хотів би помилитися, але, якщо цей закон набере чинності, то треба подивитися, чи не створять органи державної влади спеціальні при собі підприємства, які будуть надавати усі ці види послуг за плату. Відкриється ще одна годівниця, а їх і так просто тисячі", - каже Борис Безпалий, народний депутат ІІІ-V скликань.
Наступне питання - хто здійснюватиме цю допомогу. Фахівці підозрюють, що і тут можливі зловживання.
"Кого допускати до безкоштовної консультації, вважай, до годівниці. А кого не допускати - закон не визначає. Хоча це треба робити законом. А порядок та критерії залучення юридичних осіб такого права затверджується Міністерством юстиції України", - розмірковує Борис Безпалий, народний депутат ІІІ-V скликань.
Тобто Мін'юст сам вирішуватиме кого призначити на ту чи іншу посаду. Саме ж упровадження безоплатної допомоги потребує чималих витрат: виділення приміщень, облаштування робочих місць, надання матеріально-технічної бази.
"Для цього потрібні відповідні кошти, а коштів немає. За законом кошти не йдуть, тому це ще один закон, який буде просто лежати на полиці і не буде діяти", - вважає Віктор Сердюк, віце-президент Всеукраїнської Ради захисту пацієнтів.
