Назва справи
КУЧЕРУК ПРОТИ УКРАЇНИ (ст. 3 Конвенції "Заборона катування") 
Фабула
Обставини справи

Справу розпочато за заявою (№ 2570/04) проти України, поданою до Суду на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) громадянином України Володи­миром Вікторовичем Кучеруком (далі — заявник) 29 грудня 2003 року.
Заявник народився в 1980 році, живе в місті Харкові.
У березні 2001 року заявника було визнано винним у вчиненні крадіжки і хуліганстві та засуджено до 1 року 6 місяців позбавлення волі умовно з іспитовим строком.
12 квітня 2002 року заявника затримали за підозрою у вчиненні ним хуліганських дій та крадіжки і залишили його під вартою в Комінтер­нів­ському районному відділі міліції.
15 квітня 2002 року слідчий міліції, якому доручили справу заявника, пред’явив йому обвинувачення у вчиненні хуліганських дій та крадіжки. Того самого дня, з огляду на існування серйозних підозр стосовно заявника, наявність у нього попередніх судимостей за подібні злочини, а також на те, що заявник відбував іспитовий строк та існувала серйозна небезпека вчинення подальших злочинів або ухилення від правосуддя з його боку, суддя Комінтернівського районного суду м. Харкова (далі — Комін­тернівський суд) виніс постанову про обрання стосовно заявника запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.
Заявника помістили в камеру медичної частини СІЗО, призначену для тримання слідчо-заарештованих із хворобами психічної сфери. 17 і 25 квітня 2002 року його оглянув терапевт СІЗО, який призначив йому препарати від серцево-судинних хвороб і для загального зміцнення організму.
Тим часом заявник, якого тримали в загальній камері, почав виявляти ознаки психічного розладу. Під час подальшого розслідування ув’язнені, з якими він перебував у камері, стверджували, що заявник поводив себе дивно — незв’язно бурмотів, несподівано починав на них кричати або нападати. 2 липня 2002 року заявник накинувся на одного зі своїх співкамерників. Того самого дня його перевели до камери медичної частини СІЗО, в якій він перебував разом з іншими ув’язненими.
Починаючи з 2 липня 2002 року кожну нову зміну охоронців СІЗО постійно інформували про можливість агресивних випадів з боку заявника та небезпеку, яку він становив для інших ув’язнених, працівників СІЗО і самого себе.
3 липня 2002 року лікар-психіатр СІЗО, обстеживши заявника, поставив йому діагноз «шизофренія і кататонічний ступор» і призначив транквілізатори, аналептики (препарати, які стимулюють центральну нер­вову систему) та загальнозміцнювальні засоби. 4 липня 2002 року психіатр, встановивши, що заявник вийшов з кататонічного ступору, скорегував призначене йому лікування.

Результат
Рішення по справі

На цих підставах Суд одноголосно:
Оголошує прийнятними скарги заявника, подані на підставі статей 3 і 13 Конвенції, пункту 1 статті 5 Конвенції, стосовно позбавлення заявника свободи у період із 7 липня до 6 серпня 2003 року, та скаргу на підставі пункту 4 статті 5 Конвенції стосовно відсутності у заявника можливості оскаржити законність примусового лікування у психіатричній лікарні № 15 м. Харкова, а решту заяви — неприйнятною. 3. Постановляє, що було порушено статтю 3 Конвенції у зв’язку з надмірним застосуванням сили працівниками СІЗО. 4. Постановляє, що було порушено статтю 3 Конвенції у зв’язку із застосуванням до заявника наручників під час тримання його в карцері. 5. Постановляє, що було порушено статтю 3 Конвенції у зв’язку з незабезпеченням належної медичної допомоги та лікування. 6. Постановляє, що було порушено статтю 3 Конвенції у зв’язку з непроведенням належного розслідування скарг заявника на жорстоке поводження. 7. Постановляє, що пункт 1 статті 5 Конвенції — у зв’язку з позбавленням заявника свободи у період із 7 до 22 липня 2003 року — порушено не було.  8. Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції у зв’язку з позбавленням заявника свободи у період із 22 липня до 6 серпня 2003 року. 9. Постановляє, що було порушено пункт 4 статті 5 Конвенції у зв’язку з відсутністю у заявника можливості ініціювати провадження для перевірки законності примусового лікування у психіатричній лікарні № 15 м. Харкова. 10. Постановляє, що немає необхідності в розгляді скарги, поданої на підставі статті 13 Конвенції.
Детальна інформація

Рішення суду в повному обсязі