Назва справи

“КАЦ ТА ІНШІ ПРОТИ УКРАЇНИ” (ст. 2 Конвенції "Право на життя")

Фабула

Справу розпочато за заявою (№ 29971/04) проти України, поданою до Суду на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) трьома громадянами України, Олегом Володимировичем Кацом, Тетяною Яківною Кац та Станіславом Ігоровичем Беляком (далі — заявники) 29 липня 2004 року. Перший і другий заявники, Олег Володимирович Кац і Тетяна Яківна Кац, 1946 року народження, є відповідно батьком і матір’ю покійної Ольги Олегівни Біляк (далі — Ольга Біляк), яка народилася 1971 року і померла в 2004 році. Третій заявник, Станіслав Ігорович Беляк, 1993 року народження — син Ольги Біляк. Всі вони проживають у місті Києві. Ольга Біляк згідно з історією хвороби мала психічне захворювання і була наркозалежною. На момент арешту вона перебувала на обліку як хвора на шизофренію та ВІЛ-інфікована. 18 листопада 2002 року Солом’янське РУ ГУ МВС України в м. Києві (далі — райвідділ міліції) порушило кримінальну справу відносно Ольги Біляк та пані С. за вчинення грабежу відносно пані А. 15 січня 2003 року справу щодо Ольги Біляк було відокремлено від справи пані С. і виділено в окреме провадження. Згодом пані С. було засуджено до семи років ув’язнення за грабіж, учинений спільно з «іншою особою». 16 квітня 2003 року Ользі Біляк було пред’явлено обвинувачення у вчиненні грабежу. Наступного дня Солом’янський районний суд м. Києва (далі — Солом’янський суд) виніс ухвалу про застосування до Ольги Біляк запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. 27 серпня 2003 року Солом’янський суд визнав Ольгу Біляк винною у вчиненні грабежу і призначив їй покарання у вигляді позбавлення волі строком на вісім з половиною років. 25 листопада 2003 року апеляційний суд м. Києва (далі — апеляційний суд), розглянувши апеляційну скаргу Ольги Біляк, скасував зазначений вирок, повернув справу на додаткове розслідування і постановив, не навівши жодного обґрунтування, залишити щодо заявниці запобіжний захід у виді взяття під варту. З того часу, за словами заявників, жодних слідчих дій у справі не проводилося, і слідчий жодного разу не відвідав Ольгу Біляк. 1 лютого 2004 року Ольга Біляк, перебуваючи в слідчому ізоляторі, померла. 23 серпня 2004 року райвідділом міліції було винесено постанову про закриття кримінальної справи в зв’язку зі смертю Ольги Біляк. 30 грудня 2004 року Солом’янський суд своєю постановою скасував постанову райвідділу міліції та направив справу для поновлення слідства. 29 березня 2005 року апеляційний суд залишив без задоволення апеляційне подання прокуратури стосовно цієї постанови. 31 січня 2006 року Солом’янський суд визнав Ольгу Біляк винною у вчиненні грабежу та кримінальну справу відносно неї було закрито у зв’язку з її смертю. 7 листопада 2006 року апеляційний суд залишив обвинувальний вирок у справі Ольги Біляк без змін. Того ж дня суд виніс окрему ухвалу про те, що, на порушення статті 1651 Кримінально-процесуального кодексу та статті 20 Закону «Про попереднє ув’язнення», не було виконано постанову слідчого про негайне звільнення Ольги Біляк з-під варти (див. пункт 45 нижче). Апеляційний суд вирішив довести це порушення національного закону до відома прокурора міста Києва. 14 червня 2007 року Верховний Суд України скасував рішення від 31 січня 2006 року та постанову від 7 листопада 2006 року, включаючи окремі ухвали, та повернув справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Як видається, провадження у цій справі триває до цього часу. Заявники неодноразово скаржилися, що справжньою причиною кримінального переслідування Ольги Біляк був намір помститися їй за відмову співпрацювати зі співробітниками Т. і Н. з відділу по боротьбі з незаконним обігом наркотиків, які нібито запропонували їй продавати наркотики, вилучені міліцією у вуличних торгівців. Заявники неодноразово зверталися із заявами про порушення кримінальної справи стосовно згаданих вище працівників міліції, але безуспішно.

Результат

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД
Оголошує одноголосно заяву прийнятною. Постановляє одноголосно, що мало місце порушення статті 2 Конвенції у зв’язку з незабезпеченням органами влади захисту права Ольги Біляк на життя. Постановляє одноголосно, що мало місце порушення статті 2 Конвенції у зв’язку з непроведенням належного розслідування обставин смерті Ольги Біляк. Постановляє одноголосно, що мало місце порушення пункту 1 статті 5 Конвенції. Постановляє одноголосно, що немає необхідності розглядати скарги за статтями 3 і 13 Конвенції. Постановляє чотирма голосами проти трьох, що: a) упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має виплатити заявникам наступні суми: і) 7000 євро (сім тисяч євро) кожному із заявників — відшкодування моральної шкоди, з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто із зазначених сум; ii) 1050 євро (одну тисячу п’ятдесят євро) першому заявникові — відшкодування судових витрат, з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто із зазначеної суми; b) зазначені вище суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу; с) після спливу вищезазначених трьох місяців і до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти. Відхиляє одноголосно решту вимог заявників стосовно справедливої сатисфакції і компенсації судових витрат. Учинено англійською мовою і повідомлено письмово 18 грудня 2008 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду.

Детальна інформація

Рішення суду в повному обсязі