Назва справи

"ЯКОВЕНКО ПРОТИ УКРАЇНИ" (стаття 3 "заборона катування" та 13 "право на ефективний засіб юридичного захисту")

Фабула

Справу розпочато за заявою (№ 15825/06) проти України, поданою до Суду на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) громадянином України Олегом Миколайовичем Яковенком (далі — заявник) 26 квітня 2006 року.

Заявника представляв п. Іван Ткач, адвокат, що практикує в м. Севастополі. Уряд України (далі — Уряд) був представлений його Уповноваженим — п. Юрієм Зайцевим.

28 квітня 2006 року голова палати вирішив повідомити Уряд відповідно до правила 39 Регламенту Суду про доцільність, в інтересах сторін та належного розгляду справи в Суді, вжити заходів з негайного переведення заявника до лікарні чи іншого медичного закладу, де він міг би проходити належне лікування у зв’язку зі станом свого здоров’я.

12 вересня 2006 року Суд вирішив повідомити Уряд про надходження цієї заяви. Керуючись положеннями пункту 3 статті 29 Конвенції, Суд ухвалив, що розгляд заяви по суті буде проведено одночасно з розглядом питання щодо її прийнятності.

8 травня 2007 року заявник помер. 21 травня 2007 року його мати, пані Надія Миколаївна Савченко, висловила бажання надалі підтримувати заяву в Суді від імені заявника.

Результат

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

 Оголошує скарги заявника, подані з посиланням на статті 3 і 13 Конвенції, прийнятними, а решту заяви — неприйнятною.

Постановляє, що було порушено статтю 3 Конвенції у зв’язку з матеріально-побутовими умовами тримання заявника під вартою в Севастопольському ІТТ.

Постановляє, що було порушено статтю 3 Конвенції у зв’язку з незабезпеченням органами влади своєчасної та належної медичної допомоги заявникові як ВІЛ-інфікованому і хворому на туберкульоз.

Постановляє, що було порушено статтю 3 Конвенції у зв’язку з поводженням, якого заявник зазнав під час неодноразових переїздів між Севастопольським ІТТ і Сімферопольським СІЗО.

 Постановляє, що було порушено статтю 13 Конвенції.

Постановляє, що:

a) упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна виплатити заявникові наведені нижче суми компенсації, які мають бути переведені в національну валюту держави-відповідача за курсом, чинним на день розрахунку:

і) 434 (чотириста тридцять чотири) євро — за матеріальну шкоду;

ii) 10 000 (десять тисяч) євро — за моральну шкоду;

iii) 23 (двадцять три) євро — за судові та інші витрати;

iv) плюс будь-який податок у разі стягнення його із зазначених вище сум;

b) зі спливом зазначених вище трьох місяців і до остаточного розрахунку на названі суми нараховуватиметься простий відсоток у розмірі граничної кредитної ставки Європейського центрального банку, чинної у відповідний період невиконання цих платежів, плюс три відсоткові пункти.

Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Детальна інформація

Рішення суду у повному обсязі